Види юридичних клінік

Юридичнi клiнiки, залежно вiд методiв роботи з клiєнтами, подiляються на тих, якi:

- працюють з клiєнтами безпосередньою;

- не працюють з клiєнтами безпосередньо. Дiяльнiсть клiнiки, яка не працює з клiєнтами безпосередньо, в рамках програми Street Law спрямована в першу чергу на правову освiту широких мас населення.

За спецiалiзацiєю юридичнi клiнiки подiляються на:

- спецiалiзованi юридичнi клiнiки;

- неспецiалiзованi юридичнi клiнiки.

За вiдсутностi будь-якої спецiалiзацiї робота клiнiки проводиться у всiх напрямках правової допомоги. Спецiалiзованi ж клiнiки займаються розглядом i вивченням певних категорiй справ. Спецiалiзацiя може проводитись як у межах однiєї юридичної клiнiки, так i на рiвнi кiлькох клiнiк, якi об'єднують свої зусилля.

Для того щоб юридична клініка могла ефективно виконува­ти покладені на неї завдання, вона має бути відповідним чином забезпечена матеріальною базою та фінансово.

Залежно від способу фінансування діяльності юридич­них клінік можна виділити два види юридичних клінік: якi створенi при вузi i на його базi, та такi, якi працюють вiдокремлено.

Практично бiльшiсть юридичних клiнiк свiту дiють сьогоднi на базi вищих навчальних закладів.

Перший об'єднує юридичні клініки, які є структурним підрозділом юридичного навчального закладу чи юридич­ного факультету.

Так, на юридичному факультеті ВНЗ (наприклад СНАУ) за підтримки рек­торату створюється лабораторія клінічних методів навчан­ня. Вона є структурним підрозділом факультету. Декан фа­культету здійснює загальне керівництво і контроль за робо­тою цієї лабораторії.

Безпосереднє управління веде адмініс­тратор (завідувач лабораторії), що призначається наказом ректора. Лабораторія може об'єднувати різні клінічні про­грами. Зокрема, можуть бути створені такі програми юриди­чного навчання:

1) правова допомога студентам;

2) правова допомога з питань соціального забезпечення;

3) правова допомога потерпілим від злочину;

4) правова допомога дітям та іншим найбільш незахищеним верствам населення верствам населення.

Практика роботи юридичних клінік в Україні показала, що три перші програми близькі за змістом роботи і за ко­лом клієнтів, які звертаються по допомогу, тож вони можуть бути об'єднані в спільну юридичну клініку і перетворені на громадську приймальню. Остання програма може зберегти свою самостійність.

Кожною програмою можуть керувати один або кілька ви­кладачів. При виборі керівників головним критерієм: відбо­ру є наявність практичного досвіду і поєднання викладання з практичною діяльністю. Керівниками програм можуть бути штатні викладачі, що мають приватну юридичну практику, або сумісники, які працюють на факультеті з неповною ста­вкою або на умовах погодинної оплати.

Матеріальна зацікавленість керівника забезпечується тим, що ця робота включається в планове річне навантаження. Це можна зробити, якщо клінічна програма буде введена до навчального плану як факультатив. Стандарт спеціаліста передбачає певну кількість годин навантаження на факультативи, і цей час можна використати при створенні клініки.

Таким чином, будучи структурним підрозділом юриди­чного ВНЗ чи юридичного факультету, юридична клініка практично повністю забезпечується як фінансово, так і ма­теріально. При цьому викладачі навчального закладу, які здійснюють навчання студентів та задіяні як викладачі юри­дичної клініки, мають матеріальну зацікавленість, яка про­являється в тому, що години роботи в юридичній клініці включаються в навчальну програму, за що викладач отримує заробітну плату.

Другий вид юридичних клінік об'єднує юридичні кліні­ки, які створюються незалежно від юридичного ВНЗ чи юри­дичного факультету. (ХНУВС) При створенні та функціонуванні та­кого виду юридичних клінік гостро стає питання про її фі­нансування та матеріальне забезпечення. Практика пока­зує, що такі юридичні клініки створюються та функціону­ють як неприбуткові організації.

Така ситуація має два по­яснення.

По-перше, зробити Юридичну клініку самоокуп­ною неможливо з причини її неконкурентоспроможності поряд з приватними юридичними Консультаціями. Тобто в даному випадку постає питання про якість надання послуг. Студенти на етапі навчання не можуть надати допомогу ви­сокої якості. По-друге, статус неприбутковості надає можли­вість отримувати додаткові фінансові ресурси у вигляді спо­нсорської чи благодійної допомоги.

Таким чином, практика показує наявність двох моделей функціонування юридичних клінік, які мають різні механі­зми, засоби і способи фінансування.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Наказ, Положення МОН України «Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України» від 03.08.2006 р.

3. Гусарєв, С. Д. Юридична деонтологія. Основи юридичної діяльності  : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. —  — К. : Знання, 2008.

4. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Юридична клініка: Навч. пос. - К.: «Центр учбової літератури», 2007 р.

5. Юридична клініки в Україні: роль, завдання та організаційно-правові засади Єлов В.А., Удод М.В., Мойсеєв Ю.О. та ін. - Виданя друге. - К.: 2004 р.

6. Бойко А.В. « Юридическая клиника: опыт практического обучения юрис-тов», Санкт-Петербург. - 1999 г.

7 . Юридична клініка / Сергій Моліборг, Дмитро Павленко, Дарел Браун. - К.: 2002 р. Розташовано на Allbest.ru