Домовлятися й умовлятися

Останнім часом із нашої усної й писемної мови майже зникло дієслово вмовлятись, поступившися скрізь перед дієсловом домовлятися: «Я домовлюся з лектором про початок лекції»; «Вони домовлялися про нову зустріч».

Дієслово вмовлятись означає «говорити з кимось, виставляючи якусь умову»: «Дід з чортом, умовлячись, пішли поруч, як товариші» (О. Стороженко); «То було не те місце, про яке ми вмовлялися» (Ю. Яновський), – а дієслово домовлятись означає «закінчувати процес умовляння, довершувати всі вимоги умови»: «Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала» (Т. Шевченко); «Домовся з ним про все, щоб не було нікому кривди» (з живих уст).

Не треба забувати й про інші синоніми цих дієслів: годитися, що є синонімом до вмовлятися («Годись на рік». – Марко Вовчок), єднати, що є відповідником російського рядить («Чого в'янеш, моя доню? – стара не спитала, за сивого, багатого тихенько єднала». – Т. Шевченко), договоритися, що є тотожним дієслову домовитися («Договорилась вона так, щоб мені очі зав'язати, і вона мене вела». – Казка).

Отож, у перших двох фразах треба було написати дієслово вмовитися: «Я вмовлюся», «Вони вмовлялися».

Дорівнювати й рівнятися

«Два та один рівняється трьом», – помилково кажуть інколи, забуваючи, що дієслово рівнятись має в українській мові інше значення, ніж те, що йому в цій фразі надають. Рівнятися – значить «уподібнюватися, триматись одної лінії в ряді»: «Ні, Мессіє, я не рівняюся до тебе, ні!» (Леся Українка); «Рівняйся на правофлангового!» (військова команда). Дієслово дорівнювати означає «бути рівнозначним, становити щось»: «Дія дорівнює протидії» (фізичне явище). Отож, у наведеній помилковій фразі треба було написати: «Один та два дорівнює трьом».

Жити-бути, жити собі, жити-поживати

«Жив-був дід та баба», – чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: «Жил-был старик со старухой»; українська народна казка з діда-прадіда починалась висловом жити собі: «Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба» (казка) або жити-поживати: «Жив-поживав козак заможний Клим» (Л. Глібов).

Вислів жити-бути трапляється в художній літературі («Жила-була в гаю сорока». – Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.

Забивати, бити, збивати, зчиняти, здіймати, зняти

«У селі забили тривогу»; «В артілі забили сполох», – читаємо в сучасних оповіданнях, і нам ясно, що краще було б авторам підшукати інші дієслова замість забити, що має багато значень. Ми звикли чути його в розумінні «міцно затулити» («Забили вікна й двері»), «засмітити» («Щось забило відтулину»),«забуртувати, захарастити» («Забило снігом дорогу»), «знищити» («Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу»),«пригнітити побоями» («Так забили того хлопчину-сироту, що він тепер усього боїться»). Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забити памороки.

Коли йдеться про тривогу, сполох, бучу, крик, гамір тощо, тоді більше до речі будуть дієслова: бити («Федір Гичка б'є тривогу, калатає в рейку-дзвін!..» – С. Олійник; «Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін». – Ю. Смолич), збити («Жінка аж під стелю, – таку бучу збила». – Казка), зчиняти («Гамір атенці зчинили, наче готовили бурю». – П. Тичина), здіймати («Публіка здіймає нетерплячий гомін». – Леся Українка), знімати («Зняла ж бучу Пилипиха, як визналась батькова подія». – Марко Вовчок).