Злісний і затятий

«Ніякі вмовляння й попередження не допомогли, і він став злісним п'яницею», – читаємо в репортерській замітці й міркуємо: чи ця людина, що пустилась берега, стала тільки без просипу пити, чи в неї воднораз і зіпсувалася вдача – стала злісна, як то виходить за репортером, бо прикметник злісний є насамперед відповідником до російського злобный: «Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив» (В. Сосюра). Але з дальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а тільки про те, що п'яниця став непоправний, не піддавався ніякому впливу. На такий випадок є в українській мові слово затятий: «Коли він – такий затятий, то й я буду затятий» (Словник Б. Грінченка). Отож у репортерській замітці треба було написати: «став затятим п'яницею».

Проте прикметник злісний може бути відповідником і до російського злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злісні шкідники: «Насіння для посіву треба цілком очистити від домішок бур'янів, особливо злісних» («Колгоспна виробнича енциклопедія»).

Зі сказаного випливає, що не слід користуватися словом злісний безоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.

Значний, чималий, неабиякий (великий)

Прикметником значний і прислівником значно в сучасній українській мові так надуживають останнім часом, що вони майже витиснули інші близькі слова, тим самим збіднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, значні впливи, значно кращий, значно більший тощо. Замість того, щоб сказати: «Ми маємо в галузі фізкультури значні досягнення», – точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) досягнення; замість: «Значно краще зробити це ось як», – можна сказати: «далеко (або куди набагато) краще».

Не слід забувати, що прикметник значний буває ще синонімом до слів відомий, шанований, заслужений: «Значні пани і шляхетство» (О. Стороженко), – а прислівник значно в деяких діалектах означає ще те ж що й слова помітно, видно: «Значно, що господар» (Ю. Федькович).

Красивий, гарний, вродливий, красний, хороший, чудовий

Усі ці слова значеннєво є дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші слова-синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна) дівчина. Дехто каже: «Який красивий будинок!» – не замислюючись над тим що, може краще сказати: гарний (чудовий) будинок.

Наведемо кілька прикладів із нашої класичної літератури й фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (М. Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (І. Нечуй-Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (М. Номис); «Хвалилася сусідам своїм молодиця: яка вона хороша, яка білолиця» (Я. Щоголів).

Прикметнику красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає йому тепер, – він указував не на саму красу, а на те, що надає людині краси: «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став» (Казки й прислів'я, що записав І. Манжура).

Як бачимо з цих прикладів, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонімів, дуже рідко вдаючись до слова красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про інші слова-діалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний («Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка». – Закарпатська пісня; «Ловкий парубок. – Із живих уст на Полтавщині; «Вдовине личко красовите». – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши цю словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи живу мову одним-однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій учинок – дуже некрасивий».