Тема 5. Комунікативна природа тексту

Комунікативний підхід до вивчення тексту. Категорії прагмалінгвістики і соціолінгвістики: ситуативно-комунікативні та статусно-рольові характеристики, умови спілкування (пресуппозиції, хронотоп, комунікативне середовище), організація спілкування (мотиви, стратегії, інтенції), способи спілкування (канал, режим, тональність, стиль, жанр)

Комунікативна ясність як збіг інтенції автора та інтерпретації адресата відповідно до певного тексту.

Діалогічний і монологічний текст. Типологія монологу та діалогу. Характерні риси діалогу (наявність 2-х співбесідників, швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування і їх смислова взаємозалежність, лаконічність, чіткість реплік, еліпси, ситуативна залежність реплік, певна шаблонність реплік, важливість інтонації, міміки, жестів).

Принцип діалогічної природи мови В. фон Гумбольта. Репліка як невід’ємна складова діалогу. Інформаційний та інтерпретаційний класи діалогу.

Найважливіші ознаки монологу (певна тривалість у часі (більша за тривалість репліки у діалозі); розгорнутість, оскільки відсутня можливість активного опертя на безпосередню ситуацію спілкування; обмеженість або повна відсутність паралінгвістичних засобів; однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію співбесідника.

Перехідні форми між діалогом і монологом: фіктивний діалог, монологічний діалог, монологічна репліка тощо. Засоби діалогізації (питально-відповідні комплекси, різні звернення до читача, різні форми виразу рекомендацій, посилання, звернення до чужої думки.

Інтертекстуальність. Ю. Кристєва та її розуміння інтертексту. М. Бахтін і концепція «поліфонізму». Засоби інтертекстуальності. Цитата. Різновиди цитат (пряма, непряма, алюзивна). Алюзії (від лат. – натяк) та ремінісценції (від лат. – пригадування).

Пародія і стилізація. Засоби створення пародії: гіпербола, літота, повторення. Неспіввідносність стилістичного і тематичного планів художньої форми. Класичні види пародії: бурлеск (низький предмет, що викладається високим стилем) і травестія (високий предмет, що викладається високим стилем). Відмінності пародії від подражання і стилізації. Пародія як жанр і пародіювання як засіб. Створення полемічного ефекту: повторення чужого мовлення, трансформація чужого мовлення, комічний або іронічний третій план. Відмінність пародії від карикатури і шаржу.

Змістовий модуль 2. Журналістській твір: жанрово-стилістичні особливості

Тема 6. Текст і дискурс

Текст і дискурс. Дискурс як мовлення, занурене у життя: визначення та основні концепції дискурсу. Лінгвістичне розуміння дискурсу (наближення дискурсу до поняття тексту). Дискурс як послідовність висловлювань, фрагмент тексту, більший за речення (З. Харріс). Теорія про гегемонію і примус, що міститься у мовленні; «громадянське суспільство» – сфера гегемонії, де перемагає мовчазна більшість (А. Ґрамши). Семіотичний підхід до дискурсу як єдності знання і влади, трактування дискурсу як засобу конструювання соціальної реальності за допомогою означування (Р. Барт). Розуміння дискурсу як ґабітусу, що генерує соціальні практики і регулює оцінкове сприйняття, підхід до дискурсу як символічного капіталу (П. Бурд’є). Дискурс – мовне вираження суспільної практики, за яким стоїть особлива ідеологічна, національно й історична зумовлена ментальність (М. Фуко). Дискурси речей – знаки культурних явищ, ретранслятори соціокультурних смислів (Ж. Бодрійар).

Основні плани дискурса: інтенціональний (замисли, стратегії), актуальний (втілення владних інтенцій у реальній діяльності), віртуальний (розуміння смислів, стратегій, цінностей), контекстуальний (розширення смислового поля на основі соціокультурних та інш. контекстів), психологічний (емоціональний, енергетичний заряд дискурсу).

Порівняння тексту і дискурсу. Типологія дискурсу (інституціональні, ідентичності, політичні, медіа дискурс, арт-дискурс тощо). Дискурс-аналіз тексту.