Тема 4. Типи і види тексту

Підходи до класифікації тексту. Соціологічний напрям (за формою втілення (усні/писемні); типи функціонально-жанрових різновидів (тексти побутово-розмовного спілкування; офіційного спілкування, публіцистичні, наукові, художньо-белетристичні; змішані (епістолярні, науково-популярні); функціональний вияв (тексти інформативні, аналітичні, поетичні).

Психолінгвістичний напрям (за мірою спонтанності (спонтанні/підготовлені); мірою алгоритмізованості (фіксовані (заповнення формуляра), напівфіксовані (тексти-кліше на зразок прощання, вітання), нефіксовані).

Комунікативний напрям (тексти, націлені на процес (пов’язані з емоційними потребами комунікантів: розповіді, мемуари, науково-популярні тексті); тексти, націлені на результат (ділові листи, наукові тексти, художня література високої якості).

Функціонально-прагматичний критерій (дескриптивні (описові); наративні (огляд, приклади, повідомлення); пояснювальні (тлумачення, уточнення); аргументативні (міркування, доведення, умовивід); визначення (дефініції)

Прецедентний текст. Прецедентні тексти формуються з фольклорних текстів, святого письма, світової та національної класики. Важливі властивості «прецедентів»: упізнаність, частотність, реінтерпретативність. Умови формування прецедентного тексту в ЗМІ.

Патогенний текст – текст, що негативно впливає на споживача. Характеристики явища патогенності. Патогенний текст і стереотип.

Художній і нехудожній текст. Ознаки художнього тексту: порушення норми є невід’ємною складовою художнього тексту; художній текст відрізняється множинністю інтерпретацій; художній текст проявляє стійкість, опираючись механічному спотворенню, ентропії; індивідуальність художнього тексту; тісна взаємодія художнього тексту з іншими текстами (питання креолізації); різномірність художньої організації тексту, покликана зруйнувати очікування і знизити збитковість тексту. Критерій вимислу як посутній у розмежування художнього і нехудожнього тексту. Фікшн/нонфікшн. Відсутність персонажу у тексті нонфікшн і є основним критерієм відмежування цих видів.

Гіпертекст. Декілька підходів до гіпертексту. Одним із варіантів гіпертексту є енциклопедичні або словникові статті, які містять посилання одна на одну. Слідуючи за цими посиланнями, читач формує повне уявлення про певний предмет. Цінність гіпертексту полягає у можливості надання повної інформації без відволікання від основної теми.

Термін гіпертекст був уведений Тедом Нельсоном у 1965 р. для опису документів (наприклад, компютерних), що відрізняються від лінійності мовлення, звичайного тексту. Гіпертекст – результат інформаційно-комунікативної перенасиченості сучасного образу світу, «множинність поверхней», по яким мусить ковзати сучасник, підкорюючись організації нового типу – ризомі. Передтечею гіпертексту є «текст у тексті»

Типи гіпертексту: домережевий (протогіпертекст у літературі), медійний (електронний текст, існуючий виключно в медійному середовищі), мультимедійний та інтерактивний (електронна література, Інтернет-конференція, форуми).

Гіпертекст – породження «мозаїчної культури» та «кліпової свідомості». Гіперписьмо – гра поверхні та відсутність глибини. Деперсоналізація автора – властивість електронного гіпертексту. Гіперавторство «глобального села»: над особистісний твір постмодерністичної культури або творіння автономних індивідів. Феномен гіперавторства (давньоримська центонна поезія, французька салонна гра буріме, роман-цитата Ж. Ріве «Панночка з А», який складається з 750 цитат, запозичений в 450 авторів). Протогіпертекст. Метафора нескінченної книги у Боргеса. Вселенський лабіринт лабіринтів (новели «Вавилонська бібліотека», «Книга піску»). «Хазарський словник» М. Павича як класичний гіпертекст.

Підтекст – це вербально не виражена, прихована інформація, яка виявляється в процесі читання тексту на тлі основної інформації. Замаскований спосіб передачі думок з натяками, недомовками відомий з давніх часів пов'язаний з ім’ям давньогрецького байкаря Езопа. Серед сучасних писемників майстром підтексту вважається Ґемінгуей, який влучно порівняв прозу з айсбергом. Чеховський підтекст і поняття «підводної течії». «Підводна течія» – це оголення психологічного стану героя за допомогою таких засобів: неочікувана реакція персонажа на оточення; контрастна за змістом репліка; паузи; випадкова репліка, яка ніби уводить розмову в інший бік. Підтекст як дистанційований повтор (Т. Сильман). Способи вираження прихованого смислу (переосмислення значення лексем; особливий порядок слів; парцеляція; синтаксичні повтори)

Контекст – це змістово закінчений відтинок усного та писемного мовлення, достатній для визначення смислу слова, виразу та речення, що входять до його складу. Інколи під контекстом розуміють і словесне оточення, і конституцію мовлення. Види контексту (вертикальний і горизонтальний).

Метатекст використовується для позначення особливої функції певних типів тексту. Метатекст як рефлексія свідомості мовця над власним базовим текстом.

Текстова гібридизація. Закриті та відкриті тексти. Закриті тексти характеризуються невеликим обсягом, побудовані за єдиним композиційним зразком (заяви, автобіографія, кулінарний рецепт). Відкриті тексти мають різний обсяг і менше прив’язані до прототипу, варіативні, але можуть мати певну схему стійких ознак (наукові, журналістські тексти).