Тема 14. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх і злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх.

1. Злочинність неповнолітніх та її специфічні риси.

2. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх.

4. Індивідуальна профілактика злочинності неповнолітніх, її рівні.

1. Злочинність неповнолітніх та її специфічні риси.

Злочинність неповнолітніх - сукупність злочинів та осіб, які їх вчиняють у віці від 14 до 18 років.

Специфічні ознаки:

1) це злочинна поведінка членів суспільства, які перебувають на стадії формування особистості, життєвої позиції, переходу від життя під опікою сім"ї і школи до самостійного життя, усвідомлення соціальних цінностей суспільства і виконання своїх особистих функцій у ньому;

несформованість емоційної сфери і морально-психологічних настанов щодо різноманітних життєвих ситуацій, що обумовлює неадекватну реакцію на них;

особливості дозлочинної поведінки, структура, динаміка, причини, умови, цілі злочинів і заходи щодо їх попередження;

2) особливості мотивації:

- коло мотивів цих злочинів більш обмежене, ніж у дорослих;

- мотивація позначається рисами інфантилізму;

- характерна мотивація самоствердження в групі, псевдотоваристкість, псевдоромантизм;

- домінують егоїстично-споживацькі мотиви.

2. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх.

Детермінанти злочинності нповнолітніх.

Причини:

- негативний вплив у сім"ї;

- недоліки у шкільному вихованні;

- незайнятість суспільно-корисною працею;

- негативний вплив мікросередовища;

- прорахунки у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх.

4. Індивідуальна профілактика злочинності неповнолітніх, її рівні.

Вимоги до системи профілактики злочинів неповнолітніх:

- поєднання сил державних, громадських, релігійних та підприємницьких структур у цій діяльності;

- одночасний вплив на особу і мікросередовище неповнолітнього правопорушника;

- спеціалізація кримінологічного банку даних, організаціних форм управління профілактикою;

- розподіл функцій між окремими учасниками профілактичної діяльності з тим, щоб не допускати дублювання;

- визначення сфери застосування заходів виховання, соціальної допомоги і власне профілактики, включаючи її правові форми.

Рівні індивідуальної профілактики злочинності неповнолітніх.

І рівень. а) Рання профілактика - сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими організаціями для:

- оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

- знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

- корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення у поведінці, з тим, щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів.

б) Усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів.

в) Попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

ІІ рівень. Усунення факторів, які вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим, щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників.

Сюди входять:

- своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження;

- порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів;

- забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процессуальними методами;

- застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов"язків з виховання дітей;

- оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.

ІІІ рівень. Боротьба з рецидивною злочинністю, яка включає:

- перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців;

- надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбуття покарання;

- усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Існують об'єктивні та суб'єктивні причини, що зумовлюють існування латентної злочинності: до об’єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях тощо.

До суб’єктивних належать: наявність у суспільстві професійної і особливо організованої злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимості правомірних, небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі правоохоронних органів, низький стан правосвідомості значних верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочини, порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку, слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб правоохоронної системи, недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.

Злочинність неповнолітніх має високу латентність, і деякі дослідження показують, що ще до першого засудження підлітки встигають зробити кілька злочинів. Це створює атмосферу безкарності. Не забезпечується невідворотність покарання-найважливіший засіб попередження злочинної поведінки.

ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Проблема злочинності неповнолітніх за всіх часів і зараз є ви-сокоактуальною для будь-якого суспільства. Не є тут винятком і сучасне українське суспільство. Адже мова йде про ту його части­ну, яку воно має підтримувати та всіляко забезпечувати її фізичне, психічне та моральне здоров'я, виховання, підготовку до виконан­ня своєї суспільної ролі за природним законом зміни поколінь. Зрозуміло, що виконання цієї суспільної функції багато в чому за­лежить від нормального соціального розвитку суспільства в ціло­му. Громадянська незрілість, моральні та протиправні збочення не­повнолітніх, тим паче вчинення ними суспільно небезпечних діянь, якими є злочини, мають викликати (знову-таки за нормаль­них соціальних умов) виняткову занепокоєність суспільства, дер­жави, вимагають глибокого аналізу та вжиття всіх необхідних за­ходів для недопущення таких проявів, пріоритетного запобігання їх вчиненню, найбільш раціонального реагування на вчинені зло­чини, включаючи покарання та альтернативи останьому [1, с. 467].

Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, які обу­мовлюють злочинність дорослих. Це ті самі кризові явища і процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв'язку з не­повноліттям правопорушників вони мають свою специфіку. Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються: негативний вплив у сім'ї; недоліки у шкільному вихованні; незайнятість суспільно корисною працею; негативний вплив мікросередовища; вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики зло­чинів неповнолітніх [2, с.270-272].

Однак, з розвитком інформаційного забезпечення суспільства перелік детермінант злочинності неповнолітніх розширюється. Засоби масової інформації (ЗМІ), і особливо телебачення, стали невід'ємною частиною культури сучасного суспільства. Саме ЗМІ створюють своєрідний інформаційний фон, на основі якого людина і зокрема молода, формує певний світогляд щодо способу, і стилю життя, моделей поведінки. В цьому розумінні засоби масової інформації мають в своєму розпорядженні невичерпні можливості позитивного впливу на свідомість людей, формування у них, особливо у неповнолітніх і молоді, високих моральних якостей, громадської активності, зразків правомірної поведінки, нетерпимості до порушень закону тощо.

Незважаючи на вимоги чинного законодавства і зокрема ст. 41 Закону України "Про телебачення й радіомовлення" [3] в якій вказується, що передачі (фільми) які можуть завдати шкоди фізичному, психічному, моральному розвитку неповнолітніх забороняються, на телебаченні все більше пропагуються стандарти поведінки телегероїв, які несумісні з цінностними орієнтаціями суспільства і пов'язані з демонстрацією культу сили та жорстокості. Наявність значного відсотку фільмів з проявами агресії та насильства негативно впливають на психіку неповнолітніх, деформують шкалу загальнолюдських цінностей, створюючи тим самим умови для їх злочинної поведінки.

Підсумовуючи можна зазначити, що злочинність неповнолітніх в останні роки проявляє деяке зменшення, але продовжує залишатись виключно небезпечним явищем. До детермінант, які сприяють злочинності неповнолітніх відносяться недоліки сімейного та шкільного виховання, негативний вплив з боку мікро- та макросередовища тощо. При цьому одним із чинників, що сприяє злочинності неповнолітніх є також негативний вплив засобів масової інформації і зокрема, телебачення. Складовою частиною негативного впливу ЗМІ на протиправну поведінку неповнолітніх є значний відсоток трансляції інформаційної продукції з елементами насильства та агресії, безконтрольність доступу неповнолітніх до такої інформаційної продукції, недостатня увага до цієї проблеми з боку батьків, педагогів, працівників органів і служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, органів досудового слідства й судів тощо.

Разом з тим, залучення ЗМІ до запобігання злочинності серед неповнолітніх є одним з найбільш перспективних напрямків, враховуючи специфічність та масштаби їх впливу на неповнолітніх. При цьому запобіжні дії повинні охоплювати всі аспекти проблеми, а саме залучення ЗМІ до пропаганди здорового способу життя, поваги загальнолюдських цінностей, а також підвищення рівня правової культури (започаткування циклу теле- та радіопередач з цієї проблеми, розширення інформаційного висвітлення її у пресі, розробка відповідних методичних рекомендацій); переорієнтація ЗМІ, і в першу чергу телебачення, з акцентування на продукції, що містить елементи агресії та насильства на пропагування кращих зразків національно-культурного і мистецького здобутку.

Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми

Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.

Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх бажання утвердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого “плоду" та ін. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній “губить" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити “на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з “дитячих” мотивів.

Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного неповнолітнього призводить до скоєння зґвалтувань, актів насильницького мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих низістю й підлістю. Буває так, чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення.

Останнім часом у соціології та кримінології поширився термін “саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик.

Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні чинники, що зумовлюють злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток особи підлітка, його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше.

Негативний вплив у сім'ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутньої криміналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей і на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин.

Численні дослідження засвідчують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім’я, де панує злиденність і сім’я матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлені з різних причин значна частина дітей.

Зазначимо і такий негативний чинник, як неповна сім’я, здебільшого материнська. Мати змушена працювати, і діти залишаються без її впливу й нагляду. Зрозуміло, ідеться про випадки, коли мати характеризується позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат до 40 % неповнолітніх злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.

На жаль, кількість сімей, які розпадаються, збільшується. В окремих регіонах України кількість розірваних шлюбів майже дорівнює кількості зареєстрованих. До речі, ця тенденція характерна для багатьох країн світу.

Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.

В американській психології і кримінології розглядувані проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Американський вчений Дж. Баулбі є засновником теорії “патології раннього дитинства". Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, хазяїном, представником влади, то ворожість, що виникає як наслідок фрустрації (психічного стресу), спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолітніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на однолітків, друзів. У такому разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє.

Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

У школі відсутня нова стала концепція освіти й виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків. їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань.

У вкрай скрутному становищі перебуває система професійної освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються. До того ж велика кіль-кість пропонованого на ринку розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер. Серед засобів масової інформації найзначніше впливає на неповнолітніх телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою негативний заряд.Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої “соціалізації” стають щодалі більшою мірою “телеспрямованими”, тоб-то характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться.

Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що жорстокість, агресивність і сила є найдієвішими регуляторами в міжособистісних стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих людей, які не тільки “захоплюються насильством”, а й навіть обожнюють його.

Звичайно, засоби масової інформації не є основною причиною поширення насильства серед неповнолітніх, але зважаючи на цей чинник можна зрозуміти природу розглядуваного соціального і психологічного явища.

На боротьбу з певними негативними явищами, що розвиваються в суспільстві, спрямовані Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних сил суспільства” від 15 вересня 1999 р. № 1697 та інші, відомчі нормативні акти.

У Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (п. 62) передбачається вжиття заходів переорієнтації телебачення з демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість. Зазначимо, щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині додалося безробіття молоді. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається працевлаштуватись, і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Керівництво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що роботою вони не забезпечуватимуться. Не можуть знайти постійної роботи і більшість “відсіяних” зі шкіл. Як результат — майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали.

Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві недостатній, хоча в окремих місцях профспілки намагаються займатися цим питанням. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" наголошується: “Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...”

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група, він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які вже досягли повноліття, раніше були засуджені (“мають ходку”). Накопичуване внутрішнє негативне напруження шукає виходу, розрядження. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування, так звана дозвільна злочинність.

Злочинні угруповання неповнолітніх останнім часом змінюють орієнтацію з насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. Відходять у минуле “ідеологічні” розборки, протистояння, набіги, “прикордонні” сутички, уся та боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація швидко “перевиховує” делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погрози зараз можна добре “заробити”. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво.Колишні угруповання підлітків чисельністю до ста осіб з певними ознаками розрізнення — черепами, металевими відзнаками тощо — втрачають сенс. Створюються мобільні групи з 10-20 осіб, які “працюють ”під керівництвом дорослих, хоча в багатьох випадках вони виявляють і власну ініціативу: охорона більш “авторитетних” злочинців, обкладання “податками”, знищення “на замовлення” торговельних наметів, участь у розбійних нападах тощо.

Як і раніше, ці групи мають дисципліновану, скуту страхом розправи організацію, законспіровані, створюють у разі потре-би алібі, збирають для допомоги засудженим і їх сім’ям касу з грошей (“общак”) і навіть мають озброєння. Частина гуртів має гастролерський характер: угони автомашин, крадіжки в сільській місцевості та інших місцях.

Багато недоліків спостерігається також у роботі правоохоронних органів і судів у профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний лібералізм, своєрідну “данину моді ” виявляють судді, коли не беруть під варту при провадженні досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м’які вироки, якщо покарання не пов’язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба обережно вирішувати питання про позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки виявляються так само небезпечними для суспільства, як і їх дорослі “колеги”. Адже значною мірою всепрощенням породжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись здебільшого на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються випадки небажання співробітників КМСН утруднювати себе напруженою роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Часто відсутня необхідна взаємодія правоохоронних органів у цій сфері. Що ж до Служби у справах неповнолітніх, то її працівники нині не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає кадрів і фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати за нього повинен хто завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто.

Зазначимо, що міліція (КМСН та інші служби) значною мірою опинилася сам на сам зі злочинністю неповнолітніх, бо інші державні органи, які працюють з молоддю, тільки розгортають свою роботу або мають обмежені можливості, а громадські організації (інспекції у справах неповнолітніх на громадських засадах, наставники, громадські вихователі, загони юних міліціонерів) у багатьох місцях припинили існування. Комерціалізувалося й перепрофілювало свою роботу товариство “Знання”. До мінімуму знизилось позашкільне правове виховання неповнолітніх. Дійсність же переконує частину підлітків у “доцільності" правового нігілізму, у тому, що порушувати закон вигідніше, ніж дотримуватися його.

Аналітичний огляд наукових статей №4 з проблем злочинності неповнолітніх

Запорукою стабілізації рівня злочинності у державі є своєчасна та виважена політика протидії деструктивним проявам. Важливою складовою єдиної стратегії боротьби зі злочинністю виступає профілактика злочинності неповнолітніх, яка, з одного боку базується на тих самих принципах, що і загальна, але, і з іншого, враховує особливості соціально-психологічного та вікового розвитку неповнолітніх правопорушників.

На думку І.Васильківської, висловлену у статті „Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспекти”, опублікованій в журналі „Право України” №1 – 2004 (с.95-98), організація та проведення роботи з профілактики підліткової злочинності повинна спиратися на дві обставини. По-перше, в силу того, що особистість неповнолітнього перебуває в стадії формування, її злочинні прояви чутливіші до заходів протидії їм, ніж поведінка дорослих злочинців. Звідси, запобіжні заходи краще спрацьовують саме в роботі з першою категорією осіб. По-друге, процес становлення і розвитку особистості неповнолітнього злочинця відбувається здебільшого протягом тривалого часу і має певні закономірності, знання яких дає змогу своєчасно помітити відхилення у моральному формуванні підлітка й запобігти вчиненню ним злочину (с.95).

Варто погодитися з автором у тому, що на етапі ранньої профілактики навчальному закладу за участю сім'ї належить виключна роль у запобіганні злочинним проявам серед підлітків. При цьому педагогу для того, щоб завадити переходу неповнолітнього на шлях скоєння злочинів та інших правопорушень, часто достатньо лише звернути увагу і своєчасно відреагувати на такі ознаки у поведінці останнього як втрата інтересу до навчання, неприйняття вимог учбового закладу, систематичні пропуски уроків без поважних причин. Як засвідчили дані проведеного нами соціологічного дослідження, у переважній більшості підлітків-правопорушників (97,3%) навчання не викликає інтересу, тому рівень успішності їх досить низький. Лише 6,1% опитаних навчаються добре, всі інші — задовільно або ж не встигають у навчанні.

На жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то вони зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний (с.95).

Автор статті звертає також увагу на те, що система суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх зазнала сьогодні істотних змін. Раніше профілактикою злочинів підлітків займалися партійні органи, місцеві Ради народних депутатів та їх виконкоми, створені при останніх комісії у справах неповнолітніх, а також комсомольські та профспілкові організації, інспекції у справах неповнолітніх, спеціально створені профілактичні органи за місцем проживання (наприклад, громадські пункти охорони порядку, товариські суди, вуличні, квартальні, будинкові комітети), ради профілактики учбових і трудових колективів, громадські формування, правоохоронні органи (суди, прокуратура, міліція), окремі громадяни тощо. І в цілому їх робота, всупереч твердженням деяких авторів, була досить ефективною, оскільки стримувала підліткову злочинність на більш низькому рівні, ніж той, на якому вона могла б знаходитися. Поступове ж згортання діяльності деяких з цих органів призвело врешті-решт до розпаду системи запобігання злочинів серед неповнолітніх (с.96).

Прийняття Верховною Радою України 24 січня 1995 р. Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» стало по суті першою спробою вирішити на законодавчому рівні питання про те, хто буде займатися соціальним захистом і запобіганням правопорушень серед підлітків в Україні. Серед суб'єктів профілактики Закон назвав насамперед служби у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, суди, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації, притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, виховно-трудові колонії. Передбачалося, що в роботі по запобіганню злочинам серед підлітків братимуть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни. І хоча на сьогодні в Україні ще не сформовано цілісної системи суб'єктів профілактики злочинності неповнолітніх, маємо надію, що в державі набагато швидше розгортатиметься робота по виконанню вищеназваного Закону, створенню механізмів його реалізації (с.97).

На переконання І.Васильківської, сьогодні, в умовах, коли заклади освіти майже не займаються запобіжною діяльністю, а кримінальна міліція у справах неповнолітніх зосередила свої головні зусилля на розкритті вже вчинених злочинів, особливого значення серед учасників профілактики підліткової злочинності набувають служби у справах неповнолітніх. Тривалий час ряд питань, пов'язаних з цими службами, залишалися невизначеними: не була належним чином забезпечена правова основа їх діяльності (вони діяли на підставі Тимчасових примірних положень), залишалося невирішеним питання щодо підпорядкування служб у справах неповнолітніх. Саме за даних обставин відбулося скорочення мережі цих служб на місцях. Важливо, що на сьогодні зазначені негативні тенденції вдалося подолати. Вже прийняті Типові положення про служби у справах неповнолітніх, затверджено Порядок виявлення та ведення ними обліку неповнолітніх. В цих документах робота по запобіганню злочинності серед підлітків визначена як одна з найголовніших в діяльності служб у справах неповнолітніх. Метою цієї роботи є здійснення профілактичних заходів, спрямованих на виявлення та нейтралізацію причин, які сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень підлітками (с.97).

Автор статті акцентує увагу на тому, що під час подальшої розбудови системи профілактики злочинів серед неповнолітніх слід враховувати попередній позитивний досвід і разом з тим нові суспільні вимоги, і вважає, що було б корисно відновити роботу громадських вихователів, які б здійснювали профілактичний вплив на кожного конкретного підлітка, широко залучити до участі у запобіганні злочинам серед неповнолітніх громадськість шляхом створення добровільних громадських формувань за місцем проживання, навчання і роботи підлітків, а також органи місцевого самоврядування, трудові колективи підприємств, установ, організацій тощо.

На думку автора, слід відпрацювати чітку взаємодію всіх цих органів у напрямі профілактики злочинності неповнолітніх. В цілому запобіжна діяльність повинна носити системний характер. Профілактичні заходи мають здійснюватися суб'єктами запобігання як на рівні видання спеціальних нормативно-правових актів, так і на рівні проведення загально-профілактичної й індивідуальної роботи з підлітком, що потребує відповідного впливу. Зрештою, створення надійної та ефективної системи запобігання злочинам серед неповнолітніх дасть змогу вирішити багато суспільних проблем і насамперед забезпечить зниження злочинності у майбутньому та зміцнення правопорядку в цілому в державі (с.97).