1.3. Предмет кримінологічної науки

Об'єктом науки кримінології є суспільні явища, пов'язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами

4 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. - X.: Право, 1998. - С. 8.

й умовами виникнення злочинності, місцем і роллю особи зло­чинця в системі суспільних відносин, а також із вирішенням завдань щодо профілактики правопорушень.

Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин, які становлять об'єкт кримінології; ці явища певною мірою вивчені, але належать до подальшого дослідження.

Предмет кримінології характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрями та завдання наукового до­слідження. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, із погляду їх значущості для науки та практики, нерівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет криміно­логії, інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою чи засобом глибокого й усебічного пізнання цього предмета. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила власний пред­мет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1. Головним елементом предмета кримінології є власне зло­чинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить сукупність усіх злочинів, скоє­них у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як рівень, структура, динамі­ка, характер і географія. Явища, що не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (пияцтво, проституція, наркоманія), розгляда­ються кримінологією як "фонові" явища.

2. Особа злочинця постає як система демографічних, соціаль­но-рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.

3. Причини й умови злочинності, об'єднані родовим понят­тям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини й умови

12

13

(детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочин­ності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4. Запобігання злочинності є системою державних і громад­ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль­них до правопорушень.

1.4. Додаткові питання, що вивчає криміно­логія

Основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішу­вати завдання, що стоять перед кримінологією, вона вивчає і проб­леми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Крім основ­них елементів предмета науки, кримінологія також вивчає до­даткові питання.

Жертва злочину-це особа або спільнота людей, яким прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання.

Для означення цього аспекту в науковій літературі виник термін "віктимологія" - вчення про жертву злочину. У кримі­нологічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Однак потерпілий взаємодіє із зло­чинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.

Супутні щодо злочинності негативні соціальні явища, які в кримінології називають "фоновими" - це сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки й органічно взаємопов'язані зі злочинністю, оскільки детермінують одне одного та тягнуть за собою соціальну деградацію особи (а зрештою - і всього суспільства).

Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки їхній уплив на злочинність значний. Крім цього, запобігання зло­чинам є найефективнішим, якщо воно починається на стадії ранньої профілактики, тобто в процесі дозлочинної асоціаль­ної поведінки.

Суїцидальна поведінка (самогубство) - це навмисне заздале­гідь обдумане позбавлення себе життя, один із видів насиль­ницької смерті.

Деякі вчені виступають проти включення цього питання до предмета кримінології5, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Прогнозування злочинності — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану зло­чинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

Планування заходів протидії злочинності -це цілеспрямо­ваний процес розробки плану, в якому на основі цілей і зав­дань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, методичне забез­печення на визначений період часу.

Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу. Тож ця проблематика має бути залучена і до пред­мета кримінології.

Кримінально-правова статистика - це заснована на за­гальних принципах і змісті юридичних наук система положень та прийомів загальної теорії статистики, що застосовується при вивченні кількісно-якісного аспекту злочинності й пов'яза­них з нею явищ і заходів соціального контролю за нею.

Кримінально-правова статистика допомагає право­охоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

Методика вивчення злочинності - це сукупність наукових методів (способів і засобів наукового пізнання), застосовува­них для збору, опрацювання, аналізу чи інтерпретації кримі­нологічно-значимої інформації. При проведенні кримінологіч­них досліджень використовують прийоми (способи) інших наук - соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, -пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається.

5 Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии. - М., 1982. - С. 133; Зелинский А. Ф. Криминология. - X., 2000 - С. 23

14

15