6.10. Значення класифікації та типології жертв

Значення класифікації та типології жертв злочинів по­лягає в тому, що розподіл жертв за певними ознаками тісно

70 Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. /За заг. ред. О. М. Джужи. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина: - С. 129-130.

пов'язаний з вирішенням практичних завдань боротьби зі зло­чинністю, оскільки полегшує діяльність правоохоронних органів щодо виявлення потенційних жертв і проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

До основних підстав для класифікації жертв злочинів також належать: стать, вік, професійна належність, морально-психо­логічні особливості особи (що сприяють швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а й з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типо­ва для ситуації, в якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що під­вищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку, зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів віктимологічної профілактики.

Посадове становище та професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють уночі.

Важливе значення має також класифікація жертв за ознака­ми їхнього ставлення до особи, котра завдає шкоди і, насам­перед, за морально-психологічними особливостями. У меха­нізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю та наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність та жорстокість; брутальність і боягузтво; сміли­вість та доброта; фізична сила й слабкість тощо. Усі перелічені риси виявляються в поведінці та за певних обставин можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за морально-психологічними ознаками необхідна, перед­усім, для характеристики категорій злочинів, у яких вказані риси особи жертви є основою способу та форми вчинення зло­чину або приводом до його вчинення.

Отже, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й, більшою мірою, для організації спеціального напрямку за­побіжної роботи - віктимологічної профілактики.

112

113

6.11. Поняття віктимологічної профілактики

Віктимологічна профілактика - це сукупність держав­них і громадських заходів, спрямованих на запобігання зло­чинності через зниження в населення загалом або в конкрет­них громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:

• індивідуальна - віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;

• загальна, чи індивідуально-групова - віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.

При реалізації першого напряму увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (пат­рулювання, обладнання технічними засобами охорони й без­пеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної та особистої безпеки тощо).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати за­ходи виховного впливу, професійного навчання, правової про­паганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціаль­ними засобами захисту тощо71.

Слід зазначити, що основні завдання віктимології по­лягають у тому, щоб:

• виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів;

• встановити взаємозв'язки між поведінкою потерпілих і злочинців;

• вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор зло­чинних посягань;

• розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів;

• взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалі­зації покарання винного у вчиненні злочину;

• визначити обсяги шкоди (матеріальної, фізичної, мораль­ної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом.

71 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 116.

114