Початковий етап розслідування

Приводами до порушення кримінальної справи у разі ДТП найчастіше є: заяви потерпілих чи їх родичів, очевидців, водіїв транспортних засобів, причетних до події; повідомлення посадових осіб транспортних організацій, працівників медичних закладів; безпосереднє виявлення органами міліції чи прокуратури ознак злочину.

Підставами для порушення кримінальної справи у таких випадках будуть факти заподіяння середньої тяжкості і тяжких тілесних ушкоджень або настання смерті потерпілих унаслідок ДТП.

Як правило, кримінальна справа порушується за фактом злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху, а не за обвинуваченням конкретної особи.

При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху повинні бути доведені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

1) чи є дана подія дорожньо-транспортною, її вид;

2) дорожня обстановка в момент події (місце, час та ін.);

3) які транспортні засоби були задіяні у події, їх технічний стан (як до події, так і після неї);

4) наслідки, що сталися внаслідок злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху (смерть, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, характер і розміри матеріальної шкоди), що дуже важливо для кваліфікації злочину;

5) спосіб вчинення ДТП;

6) хто постраждав, поведінка учасників події;

7) яка безпосередня причина ДТП;

8) ступінь вини кожного учасника події (водія, працівника авто-підприємства, пасажира, пішохода та ін.);

9) які положення правил дорожнього руху чи експлуатації транспортних засобів було порушено винним;

10) чи є причинний зв'язок між допущеними порушеннями правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів і наслідками, що сталися;

11) обставини, що сприяли злочину (недоліки в організації руху транспорту і пішоходів, неналежний контроль за випуском транспорту і водія на лінію, недоліки в контролі за технічним станом доріг і вулиць, у підготовці водіїв транспортних засобів, пропаганді правил дорожнього руху серед його учасників та ін.).

Першочергові слідчі дії: огляд місця події, освідування і призначення судово-медичної експертизи водія, судово-медичної експертизи постраждалого, допити водіїв, свідків, потерпілих та ін.

Типові слідчі версії:

1) ДТП стала наслідком порушення правил безпеки руху водієм;

2) подія викликана порушеннями правил руху самим постражда-лим;

3) подія стала наслідком технічної несправності транспортного засобу;

4) ДТП пов'язана з порушеннями норм, стандартів утримання доріг;

5) подія сталася внаслідок випадкового збігу обставин;

6) подію інсценовано з метою приховування іншого, як правило, більш тяжкого злочину;

7) транспортний засіб було використано як знаряддя для вчинення іншого злочину.

У ситуації, коли водій зник, а автомобіль залишився на місці події, головним напрямом розслідування є встановлення винного. Тому в першу чергу висуваються версії про особу, яка перебувала за кермом у момент події: 1) транспортним засобом керував водій і 2) транспортним засобом керувала стороння особа (родич водія, його знайомий, співробітник, викрадач).

Щодо ситуації, коли водій зник з місця події разом з транспортом, відпрацьовуються версії про машину, яка брала участь у ДТП (вантажна чи легкова, марка автомобіля, конкретна модель тощо).

Поряд із судово-медичною експертизою у справах даної категорії частіше за все призначаються судова автотехнічна, судово-біологічна, трасологічна та судово-хімічна експертизи.

На розгляд судової автотехнічноїекспертизи ставляться питання, спрямовані на встановлення: технічного стану транспортних засобів, дій учасників події; параметрів механізму ДТП; дослідженням на основі спеціальних автотехнічних знань дорожньої обстановки

Судово-біологічна експертиза призначається для дослідження виявлених на місці події або на транспортному засобі слідів крові, волосся та інших об'єктів біологічного походження.

Під час проведення технічної експертизи документів, що можуть бути вилучені у водія, потерпілого, на транспортному підприємстві, вирішуються питання стосовно їх змінення, початкового змісту

Судово-хімічна експертиза дає можливість визначити якісний і кількісний склади хімічних елементів, що містяться в досліджуваній речовині; однорідність паливно-мастильних матеріалів, нафтопродуктів, рідкого і сипкого вантажів, лакофарбувального покриття, волокон тканин, виявлених на місці події, постраждалому та транспортному засобі.

Для вирішення найбільш складних, загальних для експертів різних спеціальностей питань призначаються комплексні експертизи.

Білет 10

1. Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:

1) виявлення доказів — їх відшукання;

2) фіксація доказів, їх закріплення;

3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів.

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.

2. Неправдивість свідчень може бути встановлена слідчим за такими ознаками:

а) суперечність іншим даним по справі. Частіше за все це розходження свідчень з результатами огляду місця події, свідченнями інших осіб тощо. Іноді це може проявлятися в невідповідності фактичній обстановці, закономірності об'єктивної дійсності.

При спробі нелегального перетину кордону з Республікою Білорусь було затримано громадянина з контрабандним вантажем, який прямував на легковому автомобілі. Затриманий показав, що проїзжав з Києва а Чернігів і на зворотному шляху заблукав. Слідчий запропонував йому знову почати шлях із Чернігова. При цьому він звернув його увагу на дві обставини: по-перше, на те, що з Чернігова до Києва веде хороша асфальтована траса, а у бік Республіки Білорусь — грунтова, по-друге, на наявність на виїзді з Чернігова великої кількості вказівників напрямків руху. Після цього затриманий зізнався у намірі прямувати у бік Республіка Білорусь;

б) наявність внутрішніх протирічь у самих свідченнях. Приховуючи співучасників, підозрюваний заявив, що узяв усе вкрадене сам за один раз. Слідчий запропонував йому прикинути об'єм та вагу "взятого ним". В наслідок цього, впевнившись, що вкрадене неможливо розмістити в одному мішку і одному його нести, підозрюваний назвав своїх співучасників. Неможливість виконання вказаної дії одному була потім підтверджена при відтворенні обстановки та обставин події;

в) змальовування подій, особливо віддалених у часі, з надзвичайною точністю.

г) співпадання до найменьших деталей свідчень кількох допитуємих, що звичайно говорить про змову, оскільки у реальних свідків та учасників не може бути повного співпадання у сприйнятті, так як кожний бачить і оцінює у відповідності зі своїми особливостями, інтересами, роллю в скоєному.

При розслідуванні згвалтування та убивства, здійснених особливо жорстоким способом та із специфічним знущанням над жертвою, були встановлені та викриті п'ять злочинців, які зізнались у скоєному і дали однакові показання. Слідчого насторожила швидкість зізнання злочинців у такому зухвалому злочині і він, звернувшись до матеріалів узагальнення практики розслідування убивств, проведеного Л.Г.Відоновим [ЗО], встановив, що убивства і згвалтування таким чином у більшості випадків скоюють неодноразово засуджені та дебіли. Серед встановлених злочинців таких не знайшлося. Провели вивчення їх оточення. Дебілів у ньому не встановили, але було кілька неодноразово засуджених. Один з них виявився отим найбільше активним співучасником — ініціатором скоєння цих злочинів і саме таким способом [31, С.18];

д) відстутність у свідченнях неістотних подробиць, що може говорити про те, про що розповідається, не пережите допитуємим;

е) різне пояснення одних і тих же обставин на різних допитах;

ж) наполегливе, неодноразове повторення допитуємим за власною ініциативою якихось тверджень (типу "Я добре це запам'ятав", "Я цього не бачив"). Східна мудрість говорить: "Ти сказав мені в перший раз і я повірив. Ти повторив — і я засумнівався. Ти сказав в третій раз — і я зрозумів, що ти брешеш" [32, С.299];

з) припущення обмовки (див. § 9);

і) наявність виразів і категорій, які не відповідають рівню освіти та розвитку допитуємого, що свідчить про те, що він говорить "з чужих слів";

к) приховування фактів, які за інформацією слідчого добре відомі допитуємому. Свідок заявив, що про скоєний злочин дізнався "з розмов". На запитання слідчого про те, кого з підозрюваних він знає, відповів заперечно. Тоді слідчий показав йому фотографію, на якій той зображений разом з ними. Таке викриття в брехні призвело до надання правдивих свідчень;

До тактичних засобів виявлення та викриття неправдивих показань належать: 1. <І>Деталізація показань, Проведення повторного допиту, що дозволяє виявити розходження, які неминучі при створїнні вигаданих подій та наповнення їх обставинами, що конкретизують ці події;, З'ясування контрольних даних, які дають можливість перевірити правдивість повідомленого, Допущення легенди, тобто вислуховування всього неправдивого повідомлення без виказування сумнівів та недовіри, щоб, по-перше, створити враження, що легенда прийнята, а, по-друге, отримати досить широку базу для наступної перевірки та викриття;, покладання краю брехні, якщо є достатні дані.