Для встановлення кримінального механізму службового діяння необхідно з’ясувати:

1) чи мало місце порушення службовою особою зумовлених його службовим становищем обов’язків;

2) внаслідок яких дій службової особи була заподіяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, що охороняються законом, правам і інтересам громадян, інтересам суб’єктів економічної діяльності;

3) чи мав місце причинний зв’язок між злочинним діянням службової особи і наслідками, що наступили.

Суб’єктом розглянутих злочинів (крім передбачених ст. 369 КК), можуть бути службові особи, які відповідно до примітки 1 ст. 364 КК постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами визнаються також іноземці та особи без громадянства, які виконують обов’язки згідно з п. 1 цієї примітки.

Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) характерною є загальна особливість — основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподіяли фізичну, матеріальну або моральну шкоду. Спосіб приховування службових злочинів нерідко є складовим елементом злочинної діяльності, здійснюваної відповідно до єдиного задуму. Це характерно в основному для хабарництва і службових зловживань, оскільки спосіб приховування їх передбачається заздалегідь.

Дії службових осіб, спрямовані на вчинення і приховування злочинів, можуть не збігатися за суб’єктом у випадках, якщо приховування здійснюється не виконавцем, а іншими заінтересованими особами. Дії щодо вчинення і приховування злочину можуть не збігатися і за задумом, якщо необхідність маскування виникла у зв’язку з непередбаченими обставинами або зміною обстановки. І навпаки, приховування службової недбалості звичайно здійснюється після настання наслідків злочинної бездіяльності.

Основними способами приховування службових злочинів є: фальсифікація обліку і звітності; внесення змін до документів; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину тощо.

Типові матеріальні сліди злочину та ймовірні місця їх знаходження як елемент криміналістичної характеристики службових злочинів тісно пов’язані зі способами їх вчинення і приховування. Відомості про хабарництво, зловживання службовим становищем, перевищення влади, службові підробки, службова недбалість містяться в документах, що відображають службову діяльність. У практиці розслідування службових злочинів склалася така система основних обставин, що підлягають встановленню:

1) службовий статус особи, підозрюваної у вчиненні діяння, чи є вона службовою особою або чи виконувала вона функції, пов’язані з обслуговуванням, матеріальною відповідальністю, документообігом тощо;

2) коло і зміст службових прав та обов’язків особи, яка займає цю посаду;

3) характер, умови та особливості роботи підприємства, установи або організації, де вчинено злочин;

4) характер дій або бездіяльності службової особи;

5) час і місце вчинення злочину;

6) злочинний спосіб і механізм вчинення і приховання злочину;

7) фактичні дії, виконувані цією службовою особою;

8) зв’язок дій службової особи з використанням службового становища всупереч інтересам служби;

9) причинний зв’язок між діями і шкідливими наслідками, що наступили;

10) факти заподіяння шкоди діями службової особи;

11) розмір шкоди, заподіяної злочинними діями службової особи (істотна шкода, тяжкі наслідки);

12) форма провини, мотиви і мета злочину;

13) факти і частота вчинення службових порушень (епізодичність, систематичність);

14) зв’язок з іншими злочинами (проти власності, у сфері господарської діяльності, правосуддя тощо), або корупційними діяннями, або іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією;

15) обставини, що обтяжують або пом’якшують провину службової особи, або звільняють її від кримінальної відповідальності, або підстави для притягнення до адмінiстративної відповідальності;

16) відомості про особу обвинуваченого;

17) обставини, що сприяли вчиненню службового злочину.

З’ясування перерахованих обставин уточнюється при розслідуванні конкретних службових злочинів.

Білет 9

1. Сліди ніг людини, доріжка слідів ніг та її криміналістичне значення

Сліди ніг - їхнє дослідження дозволяє одержати саму різноманітну інформацію: про число осіб, що зробили злочин, напрямку і характері їхнього руху (кроком, бігцем), місці проникнення в приміщення, психофізіологічних особливостях людини (стать, вік, хода, наявність кульгавості, деякі хвороби). Слідами ніг можна судити про професійні заняття конкретної особи (хода кавалериста, моряка, характерний розворот стіп в осіб, що займаються балетом; верхолази звичайно ставлять ноги паралельно один одному). За допомогою слідів ніг у ряді випадків можна визначити психічний стан людини, інші його особливості (стан алкогольного, наркотичного сп'яніння або стомлення, ушкодження ноги, надмірну повноту), а також характер його дій (наприклад, перенесення важкого вантажу і т.п.). У слідах ніг залишається індивідуальний запаховий слід.

По сліду можна судити про вид взуття (спортивна, модельна, робоча і т.п.) і деяких її ознаках. Сліди ніг дозволяють ідентифікувати конкретної людини, його взуття, колготки, панчохи, носки і т.п.

Доріжка слідів ніг. На місці події можуть бути виявлені один або кілька слідів ніг (взуття). Сліди з'являються у виді безладної групи, наприклад, там, де шукана особа стояла, чекаючи потерпілого, або у виді так називаної доріжки слідів, що утвориться при поступальному русі в якомусь напрямку. Доріжка слідів відображає в основному загальні (групові) ознаки і тому сама по собі досить рідко буває об'єктом ідентифікаційного дослідження. Однак її значення достатньо велике, оскільки з урахуванням особливостей її елементів можна судити про багато властивостях особи, що оставили сліди. При необхідності доріжка слідів фотографується, описується в протоколі огляду, окремі сліди й елементи самої доріжки змінюються. Щоб уникнути можливих помилок, виміряється не один, а кілька слідів. Виміру елементів доріжки слідів провадяться від однойменних крапок у каблука або носка. Довжина кроку виміряється по відстані, на яке кожна нога виходить уперед стосовно іншої. Ширина кроку характеризує розміщення ніг при ходьбі і звичайно варіюється в межах від 6 до 12 см. Кут кроку або розворот стопи виміряється транспортиром між подовжньою віссю доріжки слідів і осями слідів правої і лівої ніг. У чоловіків кут розвороту стопи дорівнює 15-20°, у жінок 10-18°.

Види слідів ніг. Сліди ніг підрозділяються на: 1) сліди босих ніг, 2) сліди ніг у колготках, панчохах, носках і т.п., 3) сліди взуття. Слід босої ноги, утворений за рахунок потової речовини, можна знайти на гладких поверхнях (склі, кахлі, лінолеумі, полірованому дереві, папері).

У сліді ноги, одягненої в панчоху, носки, колготки крім загальної будівлі можуть відобразитися малюнок, дрібні деталі, дефекти тканини, ушкодження, особливості штопання і т.п. Компонентами такого сліду, як і сліду босої ноги, можуть бути потожирова речовина й індивідуальний запаховий слід.

Сліди взуття (статичного і динамічні) найчастіше формуються під час руху. Статичні -- при ходьбі і бігу, при цьому кожна нога опускається спочатку на п'яту, потім на всю підошву і відштовхується від опори передньою частиною носка. Такий механізм приводить до визначеного зрушення сліду назад. У м'якому ґрунті відображення виходить дугоподібним, трохи укороченим, деякі деталі взуття, особливо в її носка, виявляються нечіткими, що ускладнює ідентифікаційне дослідження.

Динамічні сліди взуття утворяться при ковзному русі ніг по якій-небудь поверхні. Такий слід теж може бути придатний для ідентифікації. Наприклад, у сліді ковзання на глинистому ґрунті досить точно можуть відбитися у виді трас особливості рельєфу підошви.

І ті й інші сліди взуття можуть бути поверхневими й об'ємними. Поверхневі сліди взуття, залишені пофарбованим або забрудненим взуттям, переносяться на дактилопленку, відшліфовану гумову пластину або откопіюються за допомогою силіконових компаундів. Об'ємні сліди фіксуються шляхом вилучення гіпсових зліпків.

2. Тактичні прийоми проведення допиту в конфліктних ситуаціях

Конфліктні ситуації передбачають наявність двох ситуацій:

1) відмови допитуваного від показань;

2) повідомлення неправди у показаннях.

До кожної із запропонованих ситуацій рекомендується відповідна система тактичних прийомів.

Розглянемо роботу схеми. Припустімо, що під час встановлення психологічного контакту необхідний рівень його не було досягнуто і виникла конфліктна ситуація. У такому разі є необхідність у використанні системи тактичних прийомів, спрямованої на спонукання до давання показань («Спонукання»). Реалізація такої системи передбачає перехід у блок безконфліктних ситуацій. Однак можливий перехід й в іншу — конфліктну ситуацію у вигляді повідомлення неправди, що змушує до використання системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях («Викриття неправди»). На схемі показана можливість переходу від безконфліктної ситуації до конфліктної, що може бути пов'язано зі зміною позиції допитуваного внаслідок тактичних помилок слідчого. Можливий також і перехід від однієї безконфліктної ситуації до іншої (наприклад, від ситуації, яка характеризується забуванням окремих моментів допитуваним, до ситуації перекручення в показаннях).

З метою одержання правдивих показань від таких осіб використаються різні тактичні прийоми.

До їхнього числа ставляться роз'яснення ситуації, що зложилася в справі, аналіз положення, у якому може виявитися допитуваний у випадку дачі помилкових показань. При цьому враховуються особливості особистості допитуваного, його психічний стан, прихильності, симпатії, антипатії. Слідчий повинен прагнути знайти в характері людини позитивні риси, звертаючись до яким можна спонукати допитуваного до відвертості. Інший напрямок припустимого психічного впливу на особи, що не бажають давати правдиві показання, пов'язане з використанням доказів, наявних у карному справі.

Слідчий при пред'явленні доказів керується наступними тактичними правилами.

1. Пред'являти на допиті можна лише такі доказу, вірогідність яких не викликає сумнівів. Доказ попередньо повинне бути перевірене, і содержащиеся в ньому фактичні дані знайшли об'єктивне підтвердження.

2. Перш ніж доказ буде пред'явлено, особа повинне бути допитане з метою уточнення його відносини до раніше викладеним їм фактам. Доказ пред'являється після занесення показання до протоколу. Якщо для викриття використаються чиїсь показання, то до оголошення їх варто порушити питання про знайомство й характер взаємин допитуваного з особою, що дала показання.

3. Необхідно роз'ясняти допитуваному сутність і значення пред'явленого доказу. Слідчий не може обмежуватися формальним повідомленням про наявність тих або інших доказів. Допитуваному повинне бути зрозуміло, що зібрані матеріали роблять безглуздої вибрану їм позицію й не залишають іншого виходу, крім дачі правдивих показань.

Існує ще одна група тактичних прийомів, за допомогою яких здійснюється вплив слідчого на допитувані з метою спонукати їх до дачі правдивих показань. Сутність їх складається в том. що слідчий, оперуючи наявними в його розпорядженні фактичними даними, ставить допитуваний перед необхідністю оцінювати ситуацію в умовах випробовуваного їм певного дефіциту інформації. Це може привести його до висновку про безглуздість приховувати істину й спонукати до дачі правдивих показань. Відомий, наприклад, тактичний прийом, називаний демонстрацією поінформованості. Слідчий детально вивчає особистість допитуваного, використовуючи для цього всі доступні джерела. На допиті він може виявити цікавість до біографії допитуваного, розпитати його про навчання, трудову діяльність, про родину й інших обставинах, вивчених досить докладно. По ходу допиту слідчий може згадати про якихось деталях біографії, упущених, а може бути навіть і забутих самим допитуваним. Настільки широка поінформованість слідчого про фактах, що не ставляться до предмета допиту, може створити в допитуваного подання про те, що слідству відомо все. Це обставина й спонукує часом допитуваного до рішення давати правдиві показання й розповісти всі, як було в дійсності. У деяких випадках слідчий, бажаючи продемонструвати поінформованість в обставинах злочину, розкриває допитуваному суть зробленого злочину. Слідчий як би реконструює дії допитуваного, розкриває крок за кроком те, як готувалося й відбувався злочин. Інтуїція й практичний досвід допомагають йому відновити відсутні елементи картини злочину, і вона може звучати цілком вірогідно й досить переконливо. Ніж більш точно зуміє слідчий відтворити обставини зробленого діяння, тим більший вплив його розповідь зробить на допитуваного. Розглядаючи тактичні прийоми маневрування інформацією, необхідно мати на увазі наступне:

- дії слідчого не можуть супроводжуватися обманом допитуваного, тобто прямою передачею йому свідомо неправдивих відомість. Допитуваному не нав'язують спосіб дій, а надають можливість сприйняти інформацію, самостійно оцінити її й вільно реалізувати свої рішення, прийняті з урахуванням власного розуміння ситуації;

- тактичні прийоми цієї групи вимагають практичного досвіду, творчого відношення до справи й не допускають шаблона. Необхідно враховувати конкретну обстановку, особливості особистості допитуваного. Те, що виявилося придатним в одному випадку, може не дати результатів вдругом.