3. Методика розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми.

Існують такі способи, за допомогою яких слідчий та суд можуть отримати інтересуючі їх відомості відносно особистості підлітка і обставин, що сприяли правопорушенню: а) допит самого неповнолітнього; б) допити свідків, а також виконання інших судових дій; в) витребування та залучення до справи різноманітних документів, характеристик та довідок.

Слідчий, окрім вказаного, може отримати названі вище відомості із матеріалів вивчення умов життя неповнолітнього у сім’ї, умов його навчання чи праці.

Починаючи допит неповнолітнього правопорушника, слід запропонувати йому розповісти про своє життя, навчання чи працю. Зміст і форма цієї розповіді в основному залежить від ступеня розвитку підлітка, від його характеру, вміння розповідати взагалі.

Після всіх уточнень слід одразу ж зафіксувати цю частину показань у протоколі, а потім переходити до наступного етапу допиту, яким може бути висвітлення питань, щодо навчання або праці неповнолітнього. Слідчий знову вислуховує підлітка, задає йому коректуючі питання. При цьому необхідно мати на увазі, що про незадовільне навчання у школі, порушення дисципліни, перенесені покарання у зв’язку з цим підлітки не дуже бажають розповідати. Слідчому доводиться проявляти наполегливість, повторювати питання, іноді доцільно попередити неповнолітнього, що його покази будуть перевірені і якщо при цьому виявиться їх неспівпадання дійсності, то підліток опиниться у незручному становищі, а слідчий більше йому не довірятиме.

Після фіксації у протоколі всіх обставин, щодо навчання або праці, слідчий продовжує допит, розпитуючи про коло друзів підлітка тощо.

З великою обережністю і тактом слід допитувати підлітка про інтимну сторону життя його батьків, наприклад про легковажну поведінку його матері, про причини, у зв’язку з якими батьки не живуть разом тощо. Якщо неповнолітній не бажає розмовляти на цю тему, то не слід настоювати на тому, щоб він давав такі покази. Про вказані обставини майже завжди можна дізнатися шляхом допиту інших осіб, а черезмірна наполегливість слідчого може призвести до того, що підліток замкнеться і втратить довіру до слідчого.

Слід мати на увазі, що підлітки не завжди схильні розповідати правду про осіб, які негативно вплинули на них, а тим більше тих, що втягнули їх у злочинну діяльність. В таких випадках переважна більшість неповнолітніх або взагалі не називає їх, або повідомлюють про них відомості, що не відповідають дійсності.

У слідчій практиці зустрічаються приклади і протилежного характеру. Коли неповнолітні, бажаючи зняти з себе відповідальність за свою непристойну поведінку, зсилаються на осіб, що займаються їхнім вихованням і звинувачують їх у несправедливому ставленні.

Закінчуючи допит щодо умов життя та виховання, слід проявити інтерес до того, як підліток сам ставиться до вчиненого ним правопорушення, якими причинами він пояснює свою поведінку. Відповіді неповнолітніх на ці запитання іноді представляють значний інтерес для прояснення обставин, що сприяли вчиненню злочинів.

Записувати покази підлітка рекомендовано з використанням переважно зворотами його мови. Важливо, щоб при читанні протоколу було зрозумілим, що давав покази не дорослий, а підліток.

Багато з того, що було сказаним на допиті неповнолітнього у стадії попереднього слідства, може бути поширено також на його допит у судовому засіданні. Вміло проведений як на попередньому слідстві, так і в суді допит підлітка про умови, в яких він проживає, навчається і працює, про його товаришів, інтересах та відпочинку, як правило, допомагає виявити ті шкідливі впливи, під дією яких він опинився на лаві підсудних.

Але в цих допитах існує і суттєва різниця. Слідчий допитує підлітка вперше, не маючи даних про його особистість та умови, в яких він мешкає та виховується. Судам знайомі матеріали кримінальної справи. Це – протоколи допитів самого неповнолітнього, свідків, інших слідчих дій, характеристики, довідки про проведені дослідження тощо. Таким чином, попередня картина вже виявлена, вона лише потребує детальної перевірки, глибокого дослідження і належної оцінки.

Більш детально встановлювати дані щодо особистості підлітка та щодо обставин, які сприяли вчиненню злочину, судді, прокурору і захиснику слід у процесі судового слідства.

Особливо слід зупинитися на записі показів неповнолітнього підсудного у протоколі судового засідання. Динамічність судового процесу потребує негайної фіксації усього, що робиться у процесі судового розгляду. Часу на роздуми немає, потрібна велика зібраність для того, щоб зуміти вловити основне, що є у показах допитуваних осіб, та встигнути зафіксувати це основне у протоколі.. Такий метод застосовується багатьма суддями та дає позитивні результати.

Білет 8

1. Документ – це матеріальний об‘єкт, в якому зафіксовано інформацію про факти, обставини, події, що мають значення для кримінальної справи про злочин. Документи можуть бути: письмові, фото, фоно, кіно, відео документами. Види підробки документів та способи їх розпізнавання Відомі три види кримінального підроблення документів: Повне підроблення. Часткове підроблення. Виготовлення документа довільної форми.

Види підробки документів

Підробка документів – протиправна діяльність, сутність якої полягає в повній або частковій зміні первісного змісту документа.

Види підробки документів:

• Виготовлення фальшивого документа

• Внесення у справжній документ неправдивих відомостей.

• Внесення у текст документа змін, які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються ним.

Способи підробки:

• Дописка – зміна первісного змісту документа, шляхом внесення до його рукописного тексту нових букв, слів, фраз.

• Додрукування - зміна первісног змісту документа, шляхом внесення до його друкованого тексту нових букв, слів, фра.

• Підчищення – зміна змісту документа, шляхом механічного усунення барвника у тексті документа.

• Травлення – знебарвлення барвника, шляхом впливу неорганічних речовин.

• Змивання – хімічне усунення барвника тексту документу.

Переклеювання – заміна фотографій на документах.

2 . Тактичні прийоми проведення допиту в конфліктних ситуаціях

Конфліктні ситуації передбачають наявність двох ситуацій:

1) відмови допитуваного від показань;

2) повідомлення неправди у показаннях.

До кожної із запропонованих ситуацій рекомендується відповідна система тактичних прийомів.

Розглянемо роботу схеми. Припустімо, що під час встановлення психологічного контакту необхідний рівень його не було досягнуто і виникла конфліктна ситуація. У такому разі є необхідність у використанні системи тактичних прийомів, спрямованої на спонукання до давання показань («Спонукання»). Реалізація такої системи передбачає перехід у блок безконфліктних ситуацій. Однак можливий перехід й в іншу — конфліктну ситуацію у вигляді повідомлення неправди, що змушує до використання системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях («Викриття неправди»). На схемі показана можливість переходу від безконфліктної ситуації до конфліктної, що може бути пов'язано зі зміною позиції допитуваного внаслідок тактичних помилок слідчого. Можливий також і перехід від однієї безконфліктної ситуації до іншої (наприклад, від ситуації, яка характеризується забуванням окремих моментів допитуваним, до ситуації перекручення в показаннях).

З метою одержання правдивих показань від таких осіб використаються різні тактичні прийоми.

До їхнього числа ставляться роз'яснення ситуації, що зложилася в справі, аналіз положення, у якому може виявитися допитуваний у випадку дачі помилкових показань. При цьому враховуються особливості особистості допитуваного, його психічний стан, прихильності, симпатії, антипатії. Слідчий повинен прагнути знайти в характері людини позитивні риси, звертаючись до яким можна спонукати допитуваного до відвертості. Інший напрямок припустимого психічного впливу на особи, що не бажають давати правдиві показання, пов'язане з використанням доказів, наявних у карному справі.

Слідчий при пред'явленні доказів керується наступними тактичними правилами.

1. Пред'являти на допиті можна лише такі доказу, вірогідність яких не викликає сумнівів. Доказ попередньо повинне бути перевірене, і содержащиеся в ньому фактичні дані знайшли об'єктивне підтвердження.

2. Перш ніж доказ буде пред'явлено, особа повинне бути допитане з метою уточнення його відносини до раніше викладеним їм фактам. Доказ пред'являється після занесення показання до протоколу. Якщо для викриття використаються чиїсь показання, то до оголошення їх варто порушити питання про знайомство й характер взаємин допитуваного з особою, що дала показання.

3. Необхідно роз'ясняти допитуваному сутність і значення пред'явленого доказу. Слідчий не може обмежуватися формальним повідомленням про наявність тих або інших доказів. Допитуваному повинне бути зрозуміло, що зібрані матеріали роблять безглуздої вибрану їм позицію й не залишають іншого виходу, крім дачі правдивих показань.

Існує ще одна група тактичних прийомів, за допомогою яких здійснюється вплив слідчого на допитувані з метою спонукати їх до дачі правдивих показань. Сутність їх складається в том. що слідчий, оперуючи наявними в його розпорядженні фактичними даними, ставить допитуваний перед необхідністю оцінювати ситуацію в умовах випробовуваного їм певного дефіциту інформації. Це може привести його до висновку про безглуздість приховувати істину й спонукати до дачі правдивих показань. Відомий, наприклад, тактичний прийом, називаний демонстрацією поінформованості. Слідчий детально вивчає особистість допитуваного, використовуючи для цього всі доступні джерела. На допиті він може виявити цікавість до біографії допитуваного, розпитати його про навчання, трудову діяльність, про родину й інших обставинах, вивчених досить докладно. По ходу допиту слідчий може згадати про якихось деталях біографії, упущених, а може бути навіть і забутих самим допитуваним. Настільки широка поінформованість слідчого про фактах, що не ставляться до предмета допиту, може створити в допитуваного подання про те, що слідству відомо все. Це обставина й спонукує часом допитуваного до рішення давати правдиві показання й розповісти всі, як було в дійсності. У деяких випадках слідчий, бажаючи продемонструвати поінформованість в обставинах злочину, розкриває допитуваному суть зробленого злочину. Слідчий як би реконструює дії допитуваного, розкриває крок за кроком те, як готувалося й відбувався злочин. Інтуїція й практичний досвід допомагають йому відновити відсутні елементи картини злочину, і вона може звучати цілком вірогідно й досить переконливо. Ніж більш точно зуміє слідчий відтворити обставини зробленого діяння, тим більший вплив його розповідь зробить на допитуваного. Розглядаючи тактичні прийоми маневрування інформацією, необхідно мати на увазі наступне:

- дії слідчого не можуть супроводжуватися обманом допитуваного, тобто прямою передачею йому свідомо неправдивих відомість. Допитуваному не нав'язують спосіб дій, а надають можливість сприйняти інформацію, самостійно оцінити її й вільно реалізувати свої рішення, прийняті з урахуванням власного розуміння ситуації;

- тактичні прийоми цієї групи вимагають практичного досвіду, творчого відношення до справи й не допускають шаблона. Необхідно враховувати конкретну обстановку, особливості особистості допитуваного. Те, що виявилося придатним в одному випадку, може не дати результатів вдругом.

3. Методика розслідування службових злочинів

До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь, що порушують функції державних органів або органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364—370 КК).