24. Поняття та особливості регіоналістичних держав (навести приклади).

Регіоналізм-це орієнтація на автономність адм.-терит. одиниць, децентралізація унітарної д-ви. Має декілька форм:економічну, культурну, політичну та стратегічну.

Регіоналістична держава - це така форма державого устрою, за якої уся територія держави складається з автономних утворень.

Зазвичай ці держави розглядають в якості унітарних, але на ділі вони мають особливості, які відрізняють їх від складних унітарних держав, що мають окремі автономні утворення, і одночасно від федерацій. У літературі такі держави іноді називаються регіоналістські (від слова регіон) і розглядаються як початкова стадія переходу від унітарної держави до федеративного. У регіоналістські державі автономні утворення своїх конституцій не мають, але в конституціях держав за ними закріплені певні повноваження, для здійснення яких вони видають місцеві закони. Автономні утворення мають також особливі документи - статути про автономію, що затверджуються загальнодержавним парламентом / статути п'яти областей в Італії затверджуються у формі конституційного закону). Поряд зі своїми місцевими представницькими органами автономії мають також місцеві органи виконавчої влади, що формуються місцевими законодавчими органами. Однак поряд з ними в автономні утворення призначаються представники центру - комісари, губернатори. Їх повноваження неоднакові, в Італії вони невеликі, в Шрі-Ланці - дуже великі і включають право вето по відношенню до законів, прийнятих представницькими органами.

Така форма державного устрою в наш час використовується в: Італії, Іспанії, Шрі-Ланці та ПАРі.

Яскравим прикладом регіоналістської держави є Іспанія. Конституція 1978 р., прийнята після ліквідації унітарістской режиму генерала Франко, забезпечила створення сімнадцяти автономних спільнот (областей), а також двох автономних міст. Конституція прямо забороняє створення федерації автономних співтовариств, тобто про федералізм де-юре в Іспанії говорити не можна. ле при цьому рівень самоврядування в автономних співтовариствах великий. Крім того, автономні співтовариства являють собою форму добровільного об'єднання провінцій, тобто елементи класичного федералізму таки є (рішення про заснування автономного співтовариства підлягали затвердженню національним парламентом). В автономних співтовариствах діють асамблеї та урядові поради (прем'єр обирається членами асамблеї і призначається королем Іспанії). Ще одним прикладом служить ПАР. Це держава формувалася, як і багато федерації, в процесі об'єднання колоній (Південно-Африканський Союз виник в 1910 р.). Сучасна ПАР, що виникла після краху апартеїду, являє собою регіоналістську держава. Його регіональна структура визначається поліетнічним складом населення і частково адміністративними кордонами між колишніми колоніями. Конституція 1996 р. передбачає законодавчу автономію дев'яти провінцій (адміністративна карта була змінена), наявність у них конституцій, законодавчих зборів і прем'єр-міністрів. Ідеї ​​федералізації існують в Шрі Ланці з 1926 р., що пов'язано з конфліктом двох етнічних громад - домінуючих в ланкійській політиці сингалів і меншості - Таміла (які при цьому є одним з найбільших етносів у сусідній Індії). В даний час країна ділиться на вісім провінцій і визначається в конституцією 1978 р. як непорушний союз регіонів. Провінції мають право видавати свої законодавчі акти. У країні йде розподіл компетенції між рівнями влади. Однак ситуація залишається нестабільною у зв'язку з невирішеністю тамільської проблеми. Ще одним прикладом регіоналістської держави можна вважати Папуа Нову Гвінею. Складність регіональної структури, як і у випадку з ПАР, визначається поліетнічним складом населення та наявністю реліктових колоніальних кордонів (так, у свій час були дві окремих колонії - Папуа і Нова Гвінея, об'єднані тільки в 1949 р.). Папуа Нова Гвінея ділиться на 19 провінцій з розвиненим самоврядуванням: в них є свої уряди. Закон 1995 р. встановив, що прем'єри провінційних урядів обираються з числа депутатів національного парламенту (це рішення приймалося з метою скорочення штатів провінційного управління).