6. Мистецтво доби міді-бронзи (іii-іі тис. До н. Е).

У народів доби міді-бронзи панувало язичництво, культ сил природи. Характерними рисами світосприйняття, як і в добу неоліту, було сприйняття всесвіту, як єдиного організму та упорядкованої системи, у якій одна космічна сила підлягає іншій, наприклад, Сонце підкоряється своєму батькові Небу і ніколи не підіймається в центр небозводу, на трон свого батька, залишаючи собі лише простір нижчий, ближчий до горизонту.

Крім культу сил природи в добу міді-бронзи поширюється культ вождів. Період переходу від первісного до класового суспільства був часом жорстоких війн між союзами племен, у яких провідну роль відігравали талановиті воєначальники. Саме тому посилився культ воїна-вождя, якого часто обожнювали.

Ще однією характерною рисою релігійного світосприйняття народів мідного та бронзового віку був культ потойбічного світу. Життя в земному світі для людини доби міді-бронзи не було головним. Головним було життя потойбічне. У цей час з’являється уявлення про те, що душа, яка покидає тіло під час смерті, не переходить в будь-який об’єкт на землі: іншу людину, тварину, рослину, як це думали раніше, а покидає земний світ взагалі і відлітає на небо. Головна мета поховальних обрядів заупокійного культу – перенести душу покійника в потойбічний світ, на небо, чому служило спалення померлих: з димом душа підіймалася до неба.

Отже, релігійне мистецтво доби міді-бронзи було тісно пов’язане з трьома головними культами – з культом сил природи та небесних світил (особливо сонця), з культом вождя і з заупокійним культом культом потойбічного світу.

З культом сонця пов’язані мегалітичні святилища доби міді-бронзи, призначені, як і в добу неоліту для поклоніння сонцю та іншим силам природи. Типовим пам’ятником такого типу є Стоунхендж (анг. «кам’яка огорожа»), збудований з величезних кам’яних стовпів (менгірів) висота яких досягає 20 м., перекритих горизонтальними кам’яними плитами (дольменами).

Святилище Стоунхендж

Менгіри поставлені двома концентричними колами навколо великого плоского каменю, який, очевидно був жертовником. Мегалітичні будови такого типу називаються кромлехами. Вважають, що Стоунхендж був святилищем бога Сонця або бога Неба.

Культи сонця, вождя та потойбічного світу знайшли яскраве втілення у поховальній архітектурі народів доби бронзи. Поховальна архітектура в добу міді-бронзи переважала над житловою, житла потойбічного світу були набагато важливішими, ніж житла для земного життя. Над місцем поховань вождів насипали величезні кургани. Основою курганів були кам’яні кромлехи. Оскільки в плані кургани були круглими, їх вважають символами диска сонця. На вершині курганів ставили антропоморфні стели. У Західній Європі в ІІІ тис. до н. е. серед племен ямної культури були розповсюджені курганні поховання висотою до 10 м. Іноді їх будували в декілька етапів, ховаючи в один і той самий курган нових небіжчиків. В одному кургані могло бути до 20 поховань.

Пам’ятки доби міді-бронзи в Україні. Характерними зразками курганів мідного віку можуть бути кургани культури Кемі-Оба, яка розвивалась на теренах Південної України у ІІІ тис. до н. е. У поховальних обрядах цієї культури домінує спорудження невеликих за розмірами 3 – 7 м курганів, що іноді мають панцирну обкладку із кам’яних вертикально поставлених плит, покритих різьбленим геометричним орнаментом з магічних знаків або анімалістичними сюжетами, як наприклад, в кургані в с. Вербівка на Черкащині.

У бронзовому віці в ІІ тис до н. е. у племен білогрудівської та катакомбної культури також були поширені поховальні кургани. У порівнянні з курганами ІІІ тис. удосконалилась архітектоніка поховальних камер всередині кургану. Одночасно кургани були і святилищами. Богослужіння відбувались на вершинах кургану, огороджених кам’яними плитами або антропоморфними стелами, які утворювали кам’яні кола – кромлех

У 1982 р. біля селища Виноградова Токмакського р-ну був розкопаний курган катакомбної культури, який використовувався протягом XX-XVIII ст. до н.е. і як святилище. Висота кургану була 9 м, а діаметр – 100 м. Це один з найбільших курганів того часу. Його величезні розміри свідчать, що він був призначений якомусь головному божеству. Розкопки виявили 3 етапи його існування. На першому етапі на його плоскій вершині був складений вівтар з глиняних блоків розмірами 0,5 х 0,35 х 0,25 см. Від вівтаря розходилось 13 масивів складених також із глиняних блоків.

На другому етапі масиви зрівняли і зробили 2 пандуса (підйоми), між якими поставили бронзову стелу у вигляді сокири. Сокира традиційно вважалась атрибутом бога грози і дощу, отже святилище присвячувалось саме йому.

На третьому етапі пандуси засипали, на вершину кургану зробили лише один прохід. Святилище було побудоване у кургані.

З курганами доби міді-бронзи пов’язаний такий вид меморіальної монументальної пластики як антропоморфні стели. Вони започаткували собою монументальну скульптуру. Були поширені по всій Європі, але особливо багато їх зустрічається в степах України. Антропоморфними стелами іноді прикривались поховальні муровані камери, розташовані всередині кургану і засипані землею. Але частіше їх ставили на вершинах курганів. Всі стели – і західноєвропейські і українські подібні між собою.

Дослідники вважають, що стели могли бути образом бога сонця. Адже на багатьох з них є зображення сагайдака із стрілами – атрибути бога сонця Аполлона, який був чудовим лучником. Часто на стелах зображували руки бога, що обіймають весь світ, або знаряддя пастухів – посох (вождь – пастир, який пасе свій народ), або ступні ніг (символ космічної енергії, або сліди божества). Вважали, що в тілі кам’яної стели міститься космічна енергія, символом якої також був вогонь. Тому кам’яних ідолів іноді розмальовували червоною вохрою, або обпалювали.

І снує також думка, що антропоморфні кам’яні стели, поставлені на вершинах курганів, втілювали образ душі вождя. Образ істоти, яку ототожнювали з душею людини, її життєвою силою, стає у цей час головним образом релігійної свідомості. Найбільше відомостей дізнаємося про цей образ за джерелами індійців. У них цей образ називався пуруша, що означало чоловік, або людина. Пуруша існував у трьох видах: зовнішній Атман – це матеріальна оболонка - тіло людини, внутрішній Атман – це нематеріальна субстанція, душа (почуття людини), і, нарешті, – духовний Атман – дух людини. Вважали, що після смерті внутрішній Атман людини зливається з його духовним вічним, безсмертним Атманом. За своєю формою стели нагадували тіло людини, яке було поділено на три частини, адже у пуруші було три єства. На тілі пуруші часто малювали ознаки влади та зброю.

Стела з с. Наталівка

Характерною є стела кінця ІІІ – поч. ІІ тис. до н. е. із села Наталівка Дніпропетровської області, знайдена в 1863 році.

Вона являє собою вертикально видовжену кам’яну плиту, верхня частина якої має заокруглений виступ, що означає голову та заокруглені плечі, (голови в інших стелах може не бути); в середній частині стели вирізьблений пояс – символ влади. Руки молитовно підняті вгору, біля них вирізьблені сокира (символ праці), булава (символ влади), та лук (символ захисту). Згодом Геродот написав про походження скіфів, що їм згідно легенди бог послав з неба три золотих предмета: булаву, сокиру і лук.