
- •Розкажіть про історичну долю півдня України у першому тисячолітті до нової ери. Поясніть основні причини та наслідки грецької колонізації Північного Причорномор'я.
- •В чому, на вашу думку, полягала трагедія українців у Першій світовій війні?
- •Варіанти 9, 19, 29.
- •Проаналізуйте походження та розвиток словянських племен, як історичні корені українського народу.
- •Чи була альтернатива Берестейському мирному договору? Свою думку обґрунтуйте.
- •Варіанти 8, 18, 28.
- •Схарактеризуйте процес формування та розвитку Київської Русі. Визначте значення Київської Русі та в історії українського народу та в загальноєвропейській історії.
- •Українська революція 1917-1918 років стала перемогою чи поразкою визвольних змагань українського народу. Свою думку обґрунтуйте.
- •Варіанти 7, 17, 27.
- •Схарактеризуйте основні напрямки політики Російської імперії щодо України хvіі-хvііі ст..
- •На підставі чого ми звинувачуємо сталінізм в одному з найстрашніших злочинів –Голодоморі? Свою думку обґрунтуйте.
- •Варіанти 6, 16, 26.
- •На початку Великої Вітчизняної війни Павло Тичина написав вірш, в якому були такі рядки:
- •Варіанти 5, 15, 25.
- •Розкрийте причини та теорії виникнення українського козацтва. Яку роль воно відігравало в українській історії? зясуйте значення козацтва для міжнародного статусу України.
- •Чи відповідає принцип багатовекторності в зовнішній політиці України її геополітичному становищу в Європі. Україна в єс: міф чи реальність? Свою думку обґрунтуйте.
- •Варіанти 3, 13, 23.
- •Доведіть, що радянська модернізація України мала не лише негативні, а й позитивні наслідки. Які саме? Варіанти 2, 12, 22.
- •Доведіть, або спростуйте тезу, що повоєнний період в історії України став апогеєм сталінського тоталітарного режиму. Свою думку обґрунтуйте. Варіанти 1, 11, 21.
- •Визначте основні тенденції соціально-економічного розвитку українських земель у хіх ст.. Зробіть порівняльний аналіз соціально-економічного розвитку Наддніпрянщини та Західної України у хіх ст..
- •Україна і «Євро-2012» - післямова. Чи виправдав турнір «Євро-2012» сподівання на успішну євроінтеграцію України.
Варіанти 6, 16, 26.
ТЕСТИ:
|
Г |
|
А |
|
Б |
|
А |
|
Б |
|
А |
|
В |
|
Б |
|
А |
|
Г |
|
Б |
|
А |
|
А |
|
Б |
|
В |
|
Б |
|
Б |
|
Б |
|
Г |
|
А |
ПИТАННЯ:
Порівняйте становище українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі (ХІV – середина ХVІІ ст.). Визначте причини та наслідки Люблінської та Берестейської уній для подальшого розвитку українських земель.
Галицько-Волинська держава в середині XIY ст. втратила свою незалежність. У цей час почали зміцнюватись сусідні з Україною держави — Литва, Польща, Московія. В II пол. XIII—на поч. XIV ст. відбулося об’єднання литовських земель в єдину сильну державу на засадах християнства.
1340 року литовський князь Ольгерд проголосив, що вся Русь повинна належати литовцям. У 1362 р. литовці зайняли Київ і рушили на Поділля, завдали нищівної поразки Золотій Орді. В той час до Литви відійшла приблизно половина земель Київської Русі. Велике князівство Литовське стало найбільшим у Європі.
Слід зазначити, що більшість українських князівств, щоб звільнитися від васальної залежності від Золотої Орди, воліли увійти до складу Великого Князівства Литовського, яке активно розширювало свої володіння. Литовці здобули прихильність місцевого населення, бо воювали з татарами, виганяли їх з України. Велике значення мало однакове віросповідання (литовці прийняли спочатку православну віру, а з кінця XIV ст. — католицтво). Українська мова була в широкому вжитку, а українські князі зберігали всі свої привілеї і багатства.
Столицею князівства Литовського стало місто Вільно. Вже великий князь Гедимін, що титулував себе “королем Литовським і Руським”, був православним, а мати його — “руська”. З часом “руська віра”, мова, звичаї настільки поширюються в Литві, що, за словами М. Грушевського, робляться вірою, мовою і звичаями князівського двору. Відомо, що Ягайло з Вітовтом листувалися лише “по-руськи”. Звички до руської культури князь Ягайло переніс до Польщі, коли став польським королем. Мовою “руською” (староукраїнською) великі князі пишуть свої привілеї поодиноким землям, видають ухвали, устави, різні державні акти, потроху ця мова набуває характеру державної. Це був той рідкісний випадок, коли пануюча політично народність підпала під духовний і культурний вплив народності підлеглої.
Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.
Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: маршалок земський, маршалок двірський, канцлер, підскарбій, гетьман та ін. З XV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.
Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину — так звану “поданщину” і брати участь у військових походах.
За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації.
Окрім Великого князівства Литовського, свої зазіхання на землі Русі мала і Польща. Скориставшись послабленням Галицько-Волинської держави, Казимир III Великий 1340 р. захопив Галич, але боярство на чолі з Дмитром Дядьком на певний час зуміло відстояти самостійність князівства. Упродовж 1344—1349 pp. Казимир III захопив Перемишльську і Сяноцьку землі, Галичину, частину Волині. Спалахнула війна між Польщею та Великим князівством Литовським за переділ галицько-волинських земель, у результаті якої Галичина з Белзькою землею та Холмщиною опинилися під владою Польщі, а Волинь — під зверхністю Литви.
В середині XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 раза. Однак для поляків опанування українських земель не відбувалося так легко, як для литовців. Тому спочатку вони з обережністю впроваджували зміни серед місцевого населення. За прикладом останніх галицьких правителів польський король Казимир називав ці землі «королівством Руським». Поряд з латиною вживалася й руська (українська) мова, у краї і далі ходила своя монета. Однак з часом становище українців дедалі більше змінювалося у гірший бік.
До сер. XV ст. західноукраїнські землі жили за правом, що базувалося на законах «Руської правди» і старовинних звичаях. Лише в 1434 р. корінним мешканцям накинули польські закони. Вся повнота влади опинилася в руках місцевої шляхти, а точніше — у законодавчих органів, т. зв. сеймів і сеймиків, участь у яких могли брати тільки дворянство і католицьке духовенство.
Окупувавши західноукраїнські землі, польська шляхта на цьому не заспокоїлася. Вона мріяла про всю Україну, захоплену Литвою. Остання ж з поч. XVI ст. опинилася перед наростаючою небезпекою ззовні, насамперед з боку Московського князівства та Кримського ханства.
У сер. XVI ст. наростаюча криза у Великому князівстві Литовському сягнула критичної межі. Виснажені величезними воєнними витратами й опинившись перед загрозою московського вторгнення, литовці звернулися до Польщі за допомогою. Поляки погодилися, але поставили головною умовою об'єднання в одне політичне ціле Польщі і Литви, яких до цих пір пов'язував спільний монарх.
1 липня 1569 р. було затверджено, окремо польським і литовським сеймами, Люблінську унію, яка передбачала:
1) об'єднання Польщі й Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту;
2) на чолі об'єднаної держави стояв монарх, який титулувався королем польським і великим князем литовським, обирався на спільному польсько-литовському сеймі і коронувався в Кракові;
3) спільними для Польщі та Литви були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця;
4) Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони — Литовський статут, судову систему, військо, уряд і адміністрацію;
5) під юрисдикцію Польщі, у складі якої вже перебували Галичина, Холмщина та Західне Поділля, відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям: Підляшшя (сьогодні — Білостоцьке, Люблінське та Варшавське воєводства Польщі), Волинь, Поділля, Брацлавщина (Східне Поділля) та Київщина;
6) українська шляхта зрівнювалася у правах із польською та литовською.
Чи не єдиним позитивним наслідком Люблінської унії для України було об'єднання більшості її земель у складі однієї держави — Польщі.
Прийняття Люблінської унії мало для українців фатальні наслідки. Якщо до 1569 р. становище українських і білоруських земель у складі Литви було стерпним, то тепер ситуація докорінно змінилася: розпочався повсюдний наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Він охоплював насамперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі Посполитої всіляко підтримував магнатство, в руках якого навіть король зоставався маріонеткою. Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт. Спочатку на Київщині, Брацлавщині й на Волині зберігалися Литовський статут та урядова українська мова, але незабаром вони поступаються загальнодержавному праву та латинській і польській мовам.
До сер. XVII ст. на просторах лівого і правого берегів Дніпра було впроваджено кріпацтво.
Українське населення потерпало також і від релігійного гніту.
Ідея об'єднання християнських церков постала чи не відразу ж після їх розколу в 1054 р. на православну та католицьку вітки. Спроби реалізувати її робилися не один раз, але відповідні умови для цього склалися лише в XVI ст.
Для остаточного вирішення проблеми у жовтні 1596 р. у м. Бересті був скликаний церковний собор. Із самого початку він розколовся на два непримиренні табори, які провели фактично два собори. Православні засудили унію й ухвалили рішення про усунення з посад митрополита та єпископів-відступників. Уніатський собор проголосив об'єднання з католицькою церквою, визнавши її догмати й зверхність Папи Римського, але зберігши православні обряди й церковнослов'янську мову в богослужінні.
Отже, Берестейська унія не тільки не подолала розколу 1054 р., а й збільшила його: до двох досі існуючих церков — католицької та православної — додалася ще й третя — уніатська, або греко-католицька, як її згодом стали називати. Не принесла вона єдності й українському суспільству, розділивши його на дві частини: з одного боку — православна більшість на чолі з двома владиками, що відмовилися від унії, з іншого — уніатська меншість разом із митрополитом та рештою єпископів. Обидві сторони повели між собою затяту боротьбу у всіх напрямках. Польський уряд цілковито підтримав уніатів, схвалив їхню декларацію про об'єднання з католиками, проголосив уніатську церкву обов'язковою для всього православного населення України, поставив православ'я поза законом, насаджуючи унію силою. Усі церкви і церковні маєтності мали бути передані уніатам. Проти унії виступили відомі полемісти, зокрема зі своїми «посланіями» Іван Вишенський, запорізьке козацтво. Словом, Берестейська унія спричинила великий духовний розкол української нації.
Отже, з утворенням Речі Посполитої та переходом українських земель під владу Польщі їхнє становище значно погіршується: посилюються економічні утиски, обмежується політичне життя, занепадають національні традиції та культура. Якщо Литва з повагою ставилася до православної церкви, звичаїв українського народу, економічного та культурного життя, що створювало умови для його подальшого розвитку, то керівні кола Польщі взяли курс на знищення залишків спадщини Київської Русі, насильне окатоличення та закріпачення селян.