Семестр 1. Практичне заняття 21. Спостереження за пацієнтом. Оцінка функціонального стану органів сечовидільної системи пацієнта медсестрою

ПЛАН

КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ 1

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ З ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ 3

СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З НЕТРИМАННЯМ СЕЧІ. ВИДИ СЕЧОПРИЙМАЧІВ ТА ЇХ ДЕЗІНФЕКЦІЯ 4

СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З ЗАТРИМКАМИ СЕЧОВИДІЛЕННЯ 4

ПОКАЗАННЯ ДО КАТЕРИЗАЦІЇ ТА ПРОМИВАННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА 5

ПРОВЕДЕННЯ КАТЕТЕРИЗАЦІЇ СЕЧОВОГО МІХУРА 5

ПРОТИПОКАЗАННЯ ТА МОЖЛИВІ УСКЛАДНЕННЯ ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ КАТЕТЕРИЗАЦІЇ СЕЧОВОГО МІХУРА 7

ДЕЗІНФЕКЦІЯ КАТЕТЕРА 7

ПРОМИВАННЯ (ІНСТИЛЯЦІЯ) СЕЧОВОГО МІХУРА 7

ВИЗНАЧЕННЯ ДОБОВОГО ДІУРЕЗУ І ВОДНОГО БАЛАНСУ 8

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ НЕОБХІДНО ЗАПАМ’ЯТАТИ 8

Клінічні симптоми при захворюваннях сечовидільної системи

Основними ознаками захворювань нирок і сечових шляхів є біль, розлад сечовипускання, зміна кількості та якості виділеної сечі.

Біль, пов'язаний із захворюванням нирок або сечоводів, локалізується в ділянці попереку й іррадіює в ділянку статевих органів, внутрішню поверхню стегон.

При захворюваннях сечового міхура біль локалізується внизу живота, за лобком та в ділянці крижів.

Біль у сечівнику виникає при його запаленні, носить ріжучий характер і посилюється при сечовипусканні.

Найчастішим та яскравим проявом ряду захворювань нирок і сечоводів є ниркова коліка — синдром, який характеризується раптовим переймистим болем у ділянці попереку з іррадіацією по ходу сечовода, у пахвинну ділянку, зовнішні статеві органи, стегно, що зумовлено проходженням каменя по сечоводу.

Ниркова коліка є частим симптомом сечокам'яної хвороби і виникає в тих випадках, коли камінь виходить у сечовід і закриває його просвіт. Різке порушення виділення сечі призводить до підвищення тиску в нирковій мисці, розтягненням ниркової капсули і появлення нападів болю.

Біль при нирковій коліці локалізується в поперековій ділянці (справа або зліва), носить гострий характер, поширюється по ходу сечоводів у пахвинну ділянку і статеві органи, нерідко супроводжується дизуричними розладами і макрогематурією, а в ряді випадків — рефлекторною нудотою, блюванням, підвищенням температури. Під час нападу ниркової коліки хворі часто бувають неспокійними, марно намагаючись знайти зручне положення. При тривалій закупорці сечовода каменем і порушенні відтоку сечі з миски можуть приєднатись інфекційні ускладнення (пієлонефрит, іноді гнійний), у деяких випадках відбувається загибель паренхіми нирок (гідронефроз).

Перша допомога при нирковій коліці полягає в застосуванні тепла (грілка на поперекову ділянку або гаряча ванна з температурою 38 — 39°С тривалістю 10—20 хв, що сприяє усуненню спазму сечоводів, припиненню болю, а іноді й відходження каменя. Крім того, застосовують ін'єкції спазмолітичних препаратів (нош-па, баралгін), холінолітиків (атропін), у складних ситуаціях — і наркотичних анальгетиків (промедол). Після зняття болю і до обстеження вирішують питання про подальше лікування (медикаментозна терапія або операція).

Нерідко при захворюваннях нирок зустрічаються набряки, які виникають внаслідок підвищення проникливості капілярів, утрати білка із сечею, зниження його вмісту в крові з подальшим зменшенням колоїдно-осмотичного тиску плазми, затримки йонів натрію в організмі. Характерною ознакою набряків ниркового походження є їх локалізація в тих ділянках, де багато рихлої підшкірної жирової клітковини (наприклад, повіки). Період наростання набряків супроводжується олігурією.

При наявності у пацієнтів із захворюванням нирок набряків необхідно щоденно враховувати співвідношення між кількістю вживаної рідини і об'ємом виділеної сечі (діурез). У раціоні харчування хворих обмежують вміст кухонної солі до 1—3 г на добу. Уживання рідини допустимо зменшувати лише за відсутності явищ ниркової недостатності. У лікуванні набряків застосовують сечогінні препарати (фуросемід, гіпотіазид, верошпірон та ін.). Для оцінювання динаміки набряків необхідно регулярно визначати масу тіла хворого.

Частим симптомом захворювання нирок є артеріальна гіпертензія, яка виникає внаслідок погіршання кровообігу в нирках і подальшого виділення в них реніну (речовина пептичної природи), який сприяє підвищенню артеріального тиску. Ниркова артеріальна гіпертензія буває, як правило, достатньо стійкою (особливою стійкістю виділяється діастолічний тиск) і при тривалому перебігу призводить до перевантаження лівого шлуночка і розвитку серцевої недостатності, ураження судин сітківки ока і погіршання зору, розладу мозкового кровообігу.

При виявленні у пацієнтів із захворюваннями нирок артеріальної гіпертензії здійснюють систематичний контроль артеріального тиску (у разі потреби декілька разів на день); хворим обмежують вживання кухонної солі, призначають регулярне вживання гіпотензивних засобів у сполученні із сечогінними препаратами.

У тих випадках, коли розвивається зниження концентраційної функції нирок, говорять про ниркову недостатність. При нирковій недостатності (тяжкий прояв її носить назву уремії) у крові відбувається нагромадження продуктів білкового обміну (сечовина, креатинін та ін.), різноманітні інші з'єднання, які призводять до порушення кислотно-основного стану організму (ацидозу), тяжким порушенням функцій серцево-судинної і дихальної систем, центральної нервової системи, органів травлення. Ниркова недостатність може бути гострою і хронічною.

Гостра ниркова недостатність виникає внаслідок різкого зменшення кровообігу в нирках (наприклад, при шоку), отруєння нефротоксичними отрутами, порушення відтоку крові із нирок через здавлювання сечоводів. Клінічно гостра ниркова недостатність характеризується тяжким загальним станом хворих з розладом свідомості, задишкою, явищами серцево-судинної недостатності, нудотою, блюванням, олігурією. У ряді випадків тяжка уремія, яка наростає, призводить хворого до смерті. При сприятливому перебігу через 2 тиж. поступово збільшується діурез, причому стадія олігурії змінюється значним збільшенням кількості добової сечі (поліурією), відновлюється концентраційна функція нирок, що проявляється нормалізацією вмісту сечовини і креатиніну в крові.

Лікування хворих з гострою нирковою недостатністю зводиться до видалення отрути з організму (промивання шлунку), проведення протишокових заходів, госпіталізації хворих у спеціалізоване відділення (гемодіалізу).

Хронічна ниркова недостатність виникає внаслідок тривалого перебігу хронічних захворювань нирок і характеризується поступовим зниженням концентраційної функції нирок.

У початковий період хронічну ниркову недостатність удається виявити по зміні нормального ритму виділення сечі (поява ніктурії. При цьому в аналізі сечі за методом Зимницького спостерігається тенденція до зниження відносної щільності сечі у всіх порціях (ізогіпостенурія).

У пізніх стадіях ниркової недостатності, коли різко збільшується рівень азотистих шлаків у крові (азотемія), останні починають виділятись через дихальні шляхи, обумовлюючи запах сечовини із рота, через шлунково-кишковий тракт, сприяючи виникненню невпинної нудоти, блювання, проносу. Прогресують тяжкі порушення серцевої діяльності, розлади функцій центральної нервової системи з переходом в уремічну кому.

При лікуванні, спостереженні і догляду за хворими з хронічною нирковою недостатністю передбачають зниження білка в харчовому раціоні (до 30—40 г на добу, а в тяжких випадках — до 20—25 г на добу) перш за все за рахунок виключення м'яса і риби. Обмежують вживання кухонної солі до 2—3 г на добу. При тяжкому уремічному ураженні шлунково-кишкового тракту застосовують повторні промивання шлунку і очисні клізми з використанням 2% розчину натрію гідрокарбонату. Здійснюють корекцію кислотно-основного стану організму (внутрішньовенно вливають 5% розчин натрію гідрокарбонату). З метою симптоматичної терапії застосовують сечогінні і гіпотензивні засоби. У тяжких випадках ставлять питання про застосування гемодіалізу або про можливість пересадки нирки.