МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е. О. ДІДОРЕНКА

В. І. Галаган, М. О. Яковенко

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ МИНУЛИХ РОКІВ

Монографія

Луганськ − 2012

УДК 343.985.7:343.71

Рекомендовано до друку Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (протокол № 12 від 28 квітня 2012 року)

Рецензенти:

В. Д. Берназ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, проректор з наукової роботи та міжнародних зв’язків Міжнародного гуманітарного університету;

В. І. Бояров, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Галаган В. І. Особливості методики розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років : [монографія] / В. І. Галаган, М. О. Яковенко / Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. − Луганськ : РВВ ЛДУВС імені Е. О. Дідоренка, 2012. − 252 с. − Бібліогр.: С.

ISBN _______

Розглядаються актуальні теоретичні й практичні проблеми розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років. На основі виконаних емпіричних досліджень, аналізу літературних джерел і статистичних даних, узагальнення результа­тів вивчення кримінальних справ здійснено криміналістичний аналіз вказаних злочи­нів. Визначено та розкрито сутність типових слідчих ситуацій у справах зазначеної категорії, запропоновано алгоритми дій слідчого для їх вирішення. Роглянуто систе­му тактичних рекомендацій проведення окремих слідчих дій при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років.

Для науковців, викладачів, студентів і курсантів юридичних факультетів і закладів освіти, а також практичних працівників правоохоронних органів.

Оформлення обкладинки: Губанов В. Є.

© В. І. Галаган, 2012

© М. О. Яковенко, 2012

© В. С. Кузьмічов (передмова), 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА………………………………………………………..4

ВСТУП…………………………………..………………..…………..7

РОЗДІЛ 1. РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ МИНУЛИХ РОКІВ ЯК ОКРЕМА КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА…………………………...12-68

1.1 Особливості розслідування нерозкритих злочинів минулих років.………………………………………………………….12

1.2 Криміналістичний аналіз нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років.………………………………………………..35

1.3 Законність та обґрунтованість зупинення досудового слідства в кримінальних справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років………………………………………………….57

РОЗДІЛ 2 . ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ МИНУЛИХ РОКІВ…..……………69-126

2.1 Типові слідчі ситуації у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років та напрями їх розв’язання……………..69

2.2 Особливості висунення версій та планування розслідування…………………………………………………………..92

2.3 Організація взаємодії слідчого з оперативними, експертними та іншими службами органів внутрішніх справ при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років……………………………………………………………………..111

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ НЕРОЗКРИ­ТИХ ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ МИНУЛИХ РОКІВ……...…127-199

3.1 Тактичні прийоми проведення невербальних слідчих дій……………………………………………….………………………127

3.2 Особливості проведення вербальних та змішаних слідчих дій……………………………………………………………………….153

3.3 Напрями удосконалення розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років………………………………...185

ВИСНОВКИ………………………………………………………200

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….204

ДОДАТКИ…………………………………………………………238

Передмова

Одним із завдань кримінального судочинства України визначається необхідність швидкого та повного розкриття зло­чинів, до яких повною мірою відносяться злочини проти влас­ності, зокрема, грабежі та розбійні напади. Від того, наскільки своєчасно та ефективно прореагують працівники органів внут­рішніх справ України на заяви чи повідомлення про ці злочини, залежить встановлення всіх обставин розслідуваної події, вин­них осіб і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Специфіка цієї діяльності полягає, насамперед, у тому, що розкриття грабежів та розбоїв відбувається, як правило, за «гарячими слідами», у найближчий час після надходження інформації про них. За неможливості такого розкриття існує велика ймовірність того, що ці злочини на тривалий термін можуть залишитися нерозкритими, а особи, які їх вчинили − непокараними.

Розслідування нерозкритих злочинів минулих років завжди відзначалося певними складнощами об’єктивного і суб’єктив­ного характеру. Не є винятком і розслідування грабежів та розбоїв минулих років, оскільки події зазвичай відбуваються раптово і швидкоплинно. З часом суттєво змінюються обста­новка вчинення злочину, предмети злочинного зазіхання, забуваються, а іноді й взагалі зникають образи у пам’яті потерпі­лих та свідків. У цьому відношенні монографія, підготовлена В. І. Галаганом та М. О. Яковенком, безумовно, є цікавою та актуальною як з точки зору науки криміналістики, так і прак­тичної діяльності з розслідування нерозкритих злочинів минулих років, зокрема, грабежів та розбоїв. Важливість їх ефективного розслідування полягає у тому, що при їх вчиненні потерпілим завдається не лише майнова, а й фізична та моральна шкода при одержанні тілесних ушкоджень, знищенні чи пошкодженні одягу, взуття, іншого майна потерпілого. Недарма ці злочини відносяться до категорії середньої тяжкості та тяжких злочинів, розкриття та розслідування яких є важливим завданням органів внутрішніх справ України.

Автори монографії звертають увагу на висвітлені в юри­дичній літературі точки зору щодо поняття «розслідування нерозкритих злочинів минулих років», аналізують відомчі нор­мативно-правові документи, у яких визначається, коли злочин є розкритим, вказують на наявність причин та факторів, що впливають на своєчасність розкриття грабежів та розбійних нападів.

Цікавою і такою, що заслуговує на увагу, є та частина монографії, у якій розглядається криміналістичний аналіз не­розкритих грабежів та розбоїв минулих років, визначаються взаємозалежності між часом та місцем вчинення злочину, його механізмом та предметом злочинного зазіхання, кількістю осіб та об’єктами, на яких ці злочини вчинені, потерпілими особами та їх поведінкою при вчиненні проти них злочину тощо. При цьому розглядаються недоліки організації розслідування злочи­нів, висловлюються аргументовані пропозиції щодо їх усунення на законодавчому рівні з цих та інших розглянутих питань. Такі пропозиції ґрунтуються на власному багаторічному досвіді ро­боти авторів у слідчих підрозділах МВС України, вмілому використанні у монографії даних статистичної звітності МВС України щодо стану злочинності, узагальнених даних анкету­вання слідчих органів внутрішніх справ України, вивчення кримінальних справ про нерозкриті грабежі та розбої минулих років.

При розгляді питання щодо законності та обґрунтованості прийняття процесуального рішення про зупинення проваджен­ня у справі не лише зазначається про необхідність виконання у повному обсязі усіх необхідних і можливих слідчих дій за відсут­ності особи злочинця, але й вказується, які саме слідчі, проце­суальні та непроцесуальні дії повинні бути проведені у справах про нерозкриті грабежі та розбої до прийняття процесуального рішення про зупинення по них провадження.

Значний інтерес викликають пропозиції В. І. Галагана та М. О. Яковенка щодо встановлення типовості слідчих ситуацій та визначення основних напрямів їх вирішення. При цьому ціл­ком слушно наголошується на тому, що кожна з таких ситуацій передбачає висунення специфічних версій, що можуть бути перевірені лише завдяки належним чином складеному плану розслідування. У ньому важливо визначити не лише слідчі та інші дії, що необхідно провести для вирішення кожної з типових слідчих ситуацій, але й врахувати особливості тактич­ного характеру цих дій, визначити найбільш оптимальні та доцільні тактичні прийоми проведення допиту, пред’явлення для впізнання, огляду, обшуку, призначення експертиз та інших слідчих дій, особливості проведення яких розглянуті авторами з урахуванням специфіки розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років.

Використання сформульованих у монографії аргументова­них висновків та рекомендацій спрямоване на подальше удоско­налення криміналістичних методик розслідування, а їх врахування у практичній діяльності сприятиме оптимізації розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років.

Професор кафедри криміналістики

та судової медицини

Національної академії внутрішніх справ,

д октор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України В. С. Кузьмічов

ВСТУП

У статті 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Кожному грома­дянину гарантується право на особисту недоторканність та непорушність його права на приватну власність. Правоохоронні органи держави, наділені відповідними владними повноважен­нями, постійно виконують завдання по захисту цих прав.

Натомість, в Україні щорічно зростає рівень корисливо-насильницької злочинності, у тому числі грабежів та розбоїв. Так, згідно зі статистичними даними МВС України, у 2011 році зареєстровано 211 938 зупинених провадженням кримінальних справ про нерозкриті грабежі та розбої минулих років. Із них розкриті та закінчені розслідуванням лише 1921 справи, що на 90 менше, ніж торік¹. Зрозуміло, що така ситуація не відповідає суспільним інтересам. З часом нерозкриті грабежі та розбої переходять до категорії справ минулих років, що безпосередньо впливає на вчинення нових злочинів з боку осіб, які перехо­вуються від слідства і не притягнуті до кримінальної відпові­дальності.

Подібний стан пояснюється тим, що розкриття грабежів та розбоїв минулих років ускладнюється обстановкою вчинення злочину в умовах неочевидності. Аналіз практики розслідуван­ня кримінальних справ про грабежі та розбійні напади, що залишилися нерозкритими, свідчить про те, що їх вчасному розкриттю перешкоджає низка обставин: вчинення злочинів у темний час доби, вжиття злочинцем заходів для маскування зовнішності, вчинення злочинів особами, які мають значний досвід злочинної діяльності, або злочинцями-гастролерами, і головне − на результати розкриття та розслідування злочинів минулих років негативно впливає час, що минає з моменту їх вчинення.

Однією з причин неефективного розкриття й розслідування грабежів та розбоїв минулих років є також відсутність дієвих методів роботи у цьому напрямі, невиконанні рекомендацій щодо проведення окремих слідчих дій та їх комплексу, недоско­налість криміналістичних програм з вирішення проблемних слідчих ситуацій. Адже розслідування будь-яких злочинів буде ефективним лише тоді, коли воно будується на результатах узагальнення слідчої практики у поєднанні з використанням апробованих криміналістичних рекомендацій та наукових знань.

Окремі положення щодо розслідування нерозкритих розбійних нападів минулих років висвітлювалися на моногра­фічному рівні російськими науковцями (Р. Н. Хатипов, 1993 рік; С. Г. Закіров, 2007 рік). Однак ці дослідження проводилися в інших соціальних та правових умовах, тому без розгляду зали­шилися питання, що потребують більш детального та комплекс­ного вирішення з урахуванням змін, що відбулися у злочинній діяльності. Крім того, вказані дослідження виконані відповідно до законодавства Російської Федерації, у них зовсім не приділе­но уваги розробці криміналістичних рекомендацій щодо тактики проведення окремих слідчих дій, що звужує їх практич­не використання органами внутрішніх справ України.

Серед українських науковців деякі проблеми розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років досліджувались у монографії О. В. Лускатова „Теорія та практика розслідування нерозкритих злочинів минулих років” (2008 рік), але зазначені злочини розглядались у сукупності з іншими. Отже, не всі аспек­ти діяльності з їх розкриття та розслідування були розглянуті, а вирішення існуючих проблем має надзвичайно важливе значен­ня. Ці обставини зумовлюють необхідність впровадження в практичну діяльність новітніх криміналістичних рекомендацій щодо вдосконалення методики розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років.

Нормативно-правовою базою даного монографічного дослід­ження є Конституція України, закони України, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (далі − КПК), Кримі­нальний процесуальний кодекс України 2012 року (далі − КПК 2012 року), накази, інструкції МВС України, інші нормативно-правові акти України, що регламентують діяльність органів досудового слідства з розкриття та розслідування злочинів.

Емпіричною базою дослідження є використані узагальненні результати проведеного авторами у 2010-2011 роках анкетуван­ня 328 слідчих органів внутрішніх справ України, що представ­ляють Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Луганську, Полтавську та Тернопільську області; вивчення 231 кримінальної справи про нерозкриті грабежі та розбої минулих років; опублікованих даних офіційної статистики МВС України щодо стану та структури злочинності в державі з 2006 по 2011 рік. Використання одержаних даних, аналіз літературних джерел, нормативно-правових актів з питань розслідування злочинів надали можливість визначити неврегульовані чи суперечливі положення та висловити по них власну точку зору, а ряді випадків − запропонувати зміни і доповнення до законодавства України. Зокрема:

1) запропоновано комплексну систему криміналістичних рекомендацій щодо цілеспрямованого розкриття й розслідуван­ня нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років висунення слідчих версій, сформованих за різними підставами, їх відобра­ження у плані розслідування та перевірки процесуальним і непроцесуальним шляхом;

2) аргументовано необхідність створення в структурі органів досудового слідства спеціалізованих відділів при район­них, міських, обласних відділах (управліннях) з розкриття злочи­нів минулих років з визначенням їх функцій;

3) висловлено пропозиції щодо обов’язкової участі слідчого при розгляді судом скарги на постанову про порушення кримі­нальної справи та доповнення частини дев’ятої статті 236⁸ чинного КПК цим положенням з метою своєчасного доведення до відома слідчого рішення суду про зупинення провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 206 КПК;

4) визначені тактичні прийоми проведення окремих слідчих дій при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років, зокрема, розроблений алгоритм дій з виявлення при огляді ознак маскування предметів злочинного зазіхання.

Крім того, у монографії удосконалені поняття „розкритий злочин” із урахуванням положень Інструкції про єдиний облік злочинів МВС України від 25 травня 2010 року № 135 та Поло­ження про основи організації розкриття злочинів органами внутрішніх справ України від 24 вересня 2010 року № 456; класифікація слідчих ситуацій, що виникають при розслідуван­ні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років та розробле­но алгоритм дій з їх вирішення; положення про необхідність розробки спеціальної Інструкції про порядок складання зі слів потерпілих або очевидців суб’єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів; тактичні прийоми із забез­печення заходів безпеки при проведенні очної ставки з метою унеможливлення фізичного контакту між учасниками вказаної слідчої дії, а також розроблене авторське визначення нерозкри­тих злочинів минулих років у відповідності з відомчими норма­тивно-правовими актами МВС України; запропоновано напрями вдосконалення проведення очної ставки (за КПК 2012 року − одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб), пред’яв­лення для впізнання, інших слідчих дій.

Висвітлені у монографії теоретичні висновки і рекомендації з питань методики розслідування нерозкритих грабежів та роз­бійних нападів минулих років можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень з проблем розслідування зло­чинів зазначеної категорії, використовуватися у навчально-методичній роботі при підготовці підручників, навчальних посібників, монографій, наукових статей, проведенні лекцій­них, семінарських та практичних занять у вищих навчальних закладах України юридичного спрямування; у практичній діяльності органів досудового слідства з розслідування нероз­критих грабежів та розбоїв минулих років.

Автори висловлюють щиру вдячність В. Д. Берназу, В. П. Бахіну, В. В. Бірюкову, В. С. Бондару, В. І. Боярову, Г. П. Власовій, О. М. Калачовій, Н. І. Клименко, В. С. Кузьмічову, О. І. Левченкову, О. І. Литвинчуку, Є. Д. Лук’янчикову, А. Б. Марченку, В. О. Попелюшку, В. В. Тіщенку, Л. Д. Удаловій, О. Г. Цвєткову, П. В. Цимбалу, Л. В. Черечукіній та іншим науковцям України за слушні зауваження і поради при підготовці монографії до видання.