57. Законодавчий процес у парламенті Франції

Правом законодавчої ініціативи наділені депутати та сенатори та Прем'єр-міністр. Конституція Франції виходить з рівності законодавчих ініціатив зазначених суб'єктів. Зокрема, сенатори та депутати не можуть вносити такі законодавчі пропозиції, що можуть спричинити зменшення державних коштів, створення чи збільшення державних витрат. Усі законодавчі ініціативи парламентарів (включно з поправками) проходять через обов'язкову стадію перевірки на предмет їх фінансової прийнятності, що здійснюється відповідними органами парламенту. Рішення парламентських інстанцій є остаточним і може оскаржуватись лише до Конституційної Ради вже після прийняття закону.

Прем'єр-міністр наділений правом вносити зміни до запропонованих законопроектів у формі спеціального листа. Зазначена процедура базується на звичаї і не закріплена у жодному документі. Вона збереглась незважаючи на те, що Конституція надає уряду право вносити зміни до законопроектів. Між двома цими процедурами є різниця. Своїм листом прем'єр-міністр вносить прямі зміни до попередньо внесеного законопроекту, що змінює текст, який має бути взятий за основу на обговоренні парламентом. Відповідно до рішення Конституційної Ради від 29.12.1978 р. зміни, що вносяться спеціальним листом, є вираженням права законодавчої інціативи, яким наділений прем'єр-міністр, а не зміною, що вноситься урядом. Обговорення законопроектів та законодавчих пропозицій у двох палатах відбувається однаково. Законодавча ініціатива потрапляє на розгляд в один з шести комітетів. Якщо будь-який інший комітет вважає, що документ торкається сфери його компетенції, то він має право надати консультативний висновок з цього питання. Після обговорення у комітеті, документ вноситься до порядку денного однієї з палат, де проходить два читання. На практиці, уряд звичайно вносить законопроекти до Національних зборів, хоча законом допукається внесення їх спочатку в Сенат (за винятком бюджету та законопроектів про фінансування соціального забезпечення). Читання проходить у два етапи: перший етап передбачає проведення загальнополітичної дискусії, в ході якої заслуховуються позиції уряду, комітетів та парламентарів, другий етап - детальне обговорення проекту і голосування по тексту в цілому.

Схвалений документ направляється до другої палати, де відбувається його обговорення. Конституція передбачає, що закон повинен бути прийнятим обома палатами в аналогічній редакції. З цією метою застосовується процедура відома під назвою "човник" - послідовне обговорення законопроекту і голосування в обох палатах, доки одна з палат не прийме без змін текст затверджений іншою палатою Якщо ж суперечності не вдалось погодити, то вирішальне слово належить Національним зборам. Прийнятий документ направляється на підпис Президенту республіки, який наділений правом протягом 15 днів повернути документ до парламенту для повторного обговорення. Президентське вето є малоефективним, оскільки для його подолання необхідна проста більшість голосів.

У ряді випадків перед промульгацією закон повинен розглядатися Конституційною Радою, але обов'язковою ця стадія є лише для органічних законів.

У процесі законотворчої діяльністі парламент може консультуватися з Економічною та Соціальною Радою, яка є органом, що проводить різноманітні дослідження щодо основних економічних та соціальних питань. До складу Ради входять представники різноманітних асоціацій, профспілок, об'єднань підприємців тощо.

Правовими нормами Франції передбачено декілька особливих механізмів прийняття законів. Перш за все, існує різниця між законодавчою процедурою прийняття звичайних та органічних законів, законів про фінансування соціального забезпечення та бюджету. Крім того, передбачено:

1. спрощену процедуру, яка передбачає голосування по тексту в цілому без попереднього обговорення (дозволяються лише п'ятихвилинні виступи від фракцій). Застосовується вона, наприклад, для ратифікації міжнародних конвенцій, юридична природа яких не передбачає можливості їх зміни;

2. процедуру "блокованого голосування", коли уряд просить відповідну палату провести єдине голосування по всьому тексту або його частині з прийняттям поправок, які визначені урядом;

3. прийняття закону під відповідальність уряду. Прем'єр-міністр оголошує Національним зборам про те, що уряд бере на себе відповідальність за голосування по тексту документу. Такий текст вважається прийнятим, якщо протягом наступних двадцяти чотирьох годин не буде внесено та прийнято більшістю голосів членів Національних зборів вотум недовіри до уряду. Рішення про прийняття тексту стосується лише конкретного читання і не означає, що припиняється процедура "човника". Іноді уряду доводиться застосовувати цю процедуду декілька разів (у кожному читанні).

58 Президент республіки Франції обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо її не одержано в першому турі голосування, то в наступну за ним другу неділю проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, які – якщо буде знято кандидатури, що перебувають у сприятливішому становищі, – виявляться тими, що одержали найбільшу кількість голосів у першому турі.Час голосування встановлюється рішенням уряду. Обрання нового президента відбувається не менше ніж за 20 і не пізніше ніж за 35 днів до закінчення терміну повноважень президента, що перебуває на посаді.

Спочатку президент республіки обирався строком на сім років шляхом загального і прямого голосування. У вересні 2000 р. у результаті референдуму було прийнято рішення про те, що термін президентських повноважень не повинен перевищувати п'яти років.Повноваження президента Франції.Президент республіки займає вершину в ієрархії державних органів. Водночас Конституція передбачає взаємодію президента і глави Найважливішим особистим повноваженням президента Франції є право розпускати Національні збори, обмежене лише трьома умовами: по-перше, не може бути здійснено розпуск протягом року, наступного після попереднього розпуску, по-друге, розпуск не може бути проведений під час дії надзвичайного становища і, по-третє, розпуск не може бути здійснений тимчасовим президентом республіки, тобто головою Сенату, який посідає вакантну посаду глави держави до обрання нового президента.Президент практично повністю, від верху донизу, формує виконавчу владу. Він призначає міністрів, усіх вищих урядовців. Президент – глава збройних сил, він головує у вищих радах і комітетах національної оборони. У галузі міжнародних відносин президент укладає і ратифікує міжнародні договори, за винятком тих, які потребують обов'язкової ратифікації парламентом. Ратифікація вимагає контрасигнації членів уряду.Друга частина повноважень глави держави, яка вимагає контрасигнації прем'єр-міністра або міністрів, також є достатньо значною. Він головує в Раді міністрів, підписує декрети й ордонанси, прийняті нею, бере участь у розгляді законопроектів уряду, призначає на цивільні та військові посади, акредитує послів і надзвичайних посланників в іноземних державах. З контрасигнацією міністрів здійснюється право скликання парламенту на надзвичайні сесії; за його рішенням палати утворюють Конгрес для ратифікації поправок.

59.Уряд Франції – колегіальний орган, що складається з прем'єр-міністра і міністрів. Відповідно до Конституції функціонують Рада міністрів – збори міністрів під головуванням президента республіки – і Кабінет міністрів – збори міністрів під головуванням прем'єр-міністра. Саме Рада міністрів здійснює повноваження, що належать за Конституцією уряду.

Уряд призначається так: Президент республіки підбирає кандидатуру і призначає прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр підбирає міністрів і представляє їх президенту, який їх призначає. У виборі кандидата на пост прем'єр-міністра президент користується значною свободою. Це його особисте право. Важливо лише, щоб під час голосування в Національних зборах не було відмовлено в довірі прем'єр-міністру. Іншими словами, президент повинен враховувати розстановку партійних сил у нижній палаті парламенту.

Усі акти, які виходять від Ради міністрів, підписуються президентом республіки. Прем'єр-міністр може головувати в Раді міністрів в окремих випадках і лише за спеціальним уловноваженням президента та за певним порядком денним. Позиція прем'єр-міністра, як і президента, на практиці є неоднозначною і його роль в управлінні залежить від партійного складу Національних зборів.

Повноваження уряду поділяються на здійснювані ним колегіально і на здійснювані особисто прем'єр-міністром. У першому випадку вони перебувають під прямою дією президента республіки. Нововведенням стало заснування інституту несумісності посади члена уряду з парламентським мандатом, з якою-небудь посадою професійного представництва загально-національного характеру, а також з будь-якою державною службою або професійною діяльністю. Конституцією та органічним законодавством не забороняється суміщу вати членство в уряді з мандатом комунального радника, з посадою мера, члена і навіть голови генеральної і регіональної ради. Непоєднання міністерської посади і парламентського мандата привело до посилення незалежності виконавчої влади і підпорядкування міністрів прямому контролю глави держави, особливо, коли президент і більшість місць у Національних зборах належать до одного партійного угруповання.