Суїні1 серед солов'їв2

Ой, горе! Вразили мене на смерть!³

Горила Суїні розставив коліна,

Руки впустив, регоче без тями.

Зебра на вулицях роздулась -

Стали з пасмуг жирафині плями.

Кола місяця штормового

На захід плинуть, аж до Ла-Плати.

Смерть і Ворон ширяють вгорі,

А Суїні вартує ворота рогаті.

В імлі Оріон із Псом,

Принишкли морів пустині;

Дама в іспанськім плащі,

Моститься на коліна до Суїні,

Падає, скатертину тягне,

Перекинула чашку з кавою;

На підлозі сіда зручніш,

Позіхає, панчоху підтягує;

Кавою облитий, сахнувсь

Аж на підвіконня, та змовчав;

Гарсон несе бананів, цитрин,

Фіг та з теплиці овочів;

Двоногий мовчун окавлений

Міркує, як би-то збігти;

Рахіль, вроджена Рабінович,

До грон простягає кігті;

Вона і дама в іспанському

Чи не змовились проти нього;

Тож він відхиляє гамбіт -

Очей не зведе, така знемога;

Виходить та й загляда у вікно,

Посміхається Суїні їм,

І посмішку золоту

Обрамляють пишно гліцинії;

Хазяйка з кимось, не видно з ким,

У прочинені двері базікає,

А солов'ї за Серцем Святим,

Заливаються за базилікою,

Як заливалися в кривавім гаю,

Глушачи зойк Агамемнона

Й цвіркаючи рідким

На саван, і так осквернений.

Переклад: О.Мокровольський

Порожні люди

Міста. Куртц – він умер⁴

Шеляг для старого Гая⁵

І

Ми люди порожні,

Спустошені люди,

Соломою випхані,

Купчимось

І мозки солом'яні хилим.

Як шелести, шепоти наші

Тихенько й подібно

Тріщать шарудінням безсилим,

Як вітер в сухій ковилі,

Як лапки щурів на побитому склі

У нашій коморі.

Цей контур без форми, без кольору тінь,

Сила збезвладлена, жести без рухів;

О ті, що увійшли,

З відкритим поглядом у сонне царство смерті⁶,

Згадайте нас – але обов'язково –

Не безсловесні душі пригадайте –

Спустошених

І випханих людей .

ІІ

Я не відважусь зустріти очі в снах⁷

У приспаному царстві смерті.

Їх тут немає:

Тут за очі править

Блиск сонця на пощербленій колоні,

Там дерево хитається,

І голос

Там виникає з вітровіння,

Іще величніший та дальший,

Аніж зоря у небі голім.

Дозволь мені не наближатись

У соннім королівстві смерті.

Дозволь, я збережуся

І збережу всі машкари свої,

Ці шкіри зі щура та крука й схрещені кістки –

Пересторогу.

Щоб вестися, як вітер в полі,

Не наближатися, -

Ми стрілись не востаннє

У царстві присмерку.

ІІІ

Країно мертва,

Кактусовий краю,

Де ідоли камінні

Підвелися,щоб прийняти

Моління із долоней у мерця.

Вгорі – зоря вмирає миготливо.

Чи виглядає все подібно

У нашім королівстві смерті?

Прокидаємося самотньо

В годину, коли

Тіла нам проймає чулість,

Уста поцілунків прагнуть

Та мають складати моління каменю.

ІV

Очі не тут.

Тут немає очей

В долині, де гинуть зорі,

В порожній долині –

Зламаній щелепі королівств наших минулих,

В останньому з місць зустрічей

Ми зійдемось,

Притишуючи кроки,

Там, де потоки струмують широкоплинно.

Невидющі, доки

Очі в нас не воскреснуть,

Як одвічна зоря,

Чи троянда зі ста пелюстками⁸.

В королівстві присмерку й смерті

Єдина надія

Порожніх людей.

V

Обтанцюймо кактус колом

Кактус колом кактус колом

Обтанцюймо кактус колом

О п'ятій годині ранку.

Між думкою

Та дійсністю

Між наміром

Та дією

Падає тінь

Це ж бо царство Твоє

Між задумом

І твором

Між почуттям

Та відгуком

Падає тінь

Життя отаке довге

Між бажанням

І спазмом

Між можливістю

Та існуванням

Поміж суттю

Та між приниженням

Падає тінь

То Королівство Твоє

Для Тебе

Життя

Для тебе то

Світ кінчається саме так

Світ кінчається саме так

Світ кінчається саме так

Не вибухом, а вищанням.

Переклад: В.Коротич

ФЕДЕРІКО ГАРСІА ЛОРКА

(1898-1936)

Федеріко Гарсіа Лорка (5 червня 1898 — 19 серпня 1936) — іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Центральна фігура «покоління 27 року», один з найяскравіших і найзначніших діячів іспанської культури XX ст.

Лорка народився 5 червня 1898 р. в містечку Фуенте-Вакерос в іспанській провінції Гранада. У школі вразливий хлопчик вчився не дуже успішно. 1909 р. родина переїхала в Гранаду. У 1910-х рр. Федеріко брав активну участь у житті місцевої художньої спільноти. У 1914 р. Лорка почав вивчати право, філософію і літературу в університеті Гранади. Гарсіа Лорка багато подорожує країною. 1918 р. у Лорки виходить перша поетична збірка «Враження й пейзажі», що принесла йому якщо не комерційний успіх, то хоча б популярність.

У 1919 р. Гарсіа Лорка приїжджає до Мадриду. У столичному університеті він знайомиться з Сальвадором Далі та Луїсом Бунюелем, а також з Григоріо Мартінесом Сьєрра, директором театру «Еслава». На прохання Сьєрри Лорка пише свою першу п'єсу «Чаклунство метелика» і робить постановку постановку. До 1928 р. він навчається в мадридському університеті.

У наступні роки Гарсіа Лорка стає помітною фігурою серед художників-авангардистів. У нього виходять нові поетичні збірки, включаючи «Циганські романсеро» (1928). У цих віршах поет, за його власними словами, «хотів злити циганську міфологію з усієї сьогоднішньої повсякденністю».

Через рік Гарсіа Лорка їде в Нью-Йорк, в результаті чого незабаром з'являються нові твори - книга віршів «Поет у Нью-Йорку» (1931), п'єси «Публіка» і «Коли пройде п'ять років» (1931).

Повернення поета до Іспанії збіглося з падінням режиму Прімо де Рівери і встановленням республіки. У 1931 р. Гарсіа Лорку призначають директором студентського театру La Barraca. Працюючи в театрі, Лорка створює свої найвідоміші п'єси: «Криваве весілля», «Йерма», «Дім Бернарди Альби».

Перед початком громадянської війни Гарсіа Лорка виїжджає з Мадрида в Гранаду, хоча було очевидно, що там його чекає серйозна небезпека: на півдні Іспанії були особливо сильні позиції правих. 18 серпня 1936 р. націоналісти заарештовують Гарсіа Лорку, і наступного дня поета вбивають як республіканця та комуніста (багато сучасних досліджень спростовують цю думку, вважаючи причиною розстрілу Лорки ворожнечу між його сім'єю та іншими впливовими родинами регіону). Лорка не робив заяв на користь сторін конфлікту і був особистим другом Хосе Антоніо Прімо де Рівери. Після цього до смерті генерала Франко книги Гарсіа Лорки були заборонені в Іспанії.

Гарсія Лорку вважають прибічником сюрреалізму. Його вірші синкретичні, у них поєднані слово, музика і пантеїстичне світобачення. Автор постійно вживає розгорнуті порівняння, звукові й зорові метафори, уособлення. Це наближає лірику Гарсія Лорки до голосу природи, до пісенних жанрів. Поет використовував різноманітні поетичні жанри: пісні, романси, балади, сонети, газели, касиди, білі вірші.

Канте хондо — глибинний спів, здавна поширений на півдні Андалузії (молода жінка танцює, молодий чоловік грає на гітарі, а старий співає надтріснутим голосом). Гарсія Лорка писав, що канте хондо нагадує спів птахів, природну мелодію лісу, струмка. Тема співу — людське горе і страждання. Персонажі — повітря, земля, море, вітер, ридання. «Нові теми й старі невідступні почуття… Я прагну добитися того, щоб образи, якими я зобов’язаний своїм героям, були зрозумілі для них, були видінням того світу, де вони живуть, хочу зробити романс злагодженим, ніби камінь, міцним»,— відзначав поет.

Газела — віршова форма ліричної поезії, що виникла з фольклорної ліричної пісні в народів Сходу в VII ст. Газела складається з кількох (не більше 12) двовіршів (бейтів). На весь вірш — одна рима, яка чергується з рядками без рими.

Касида — поширений в арабських країнах, Середній Азії, Азербайджані та Ірані жанр поезії. Це переважно урочистий ліричний вірш, подібний до оди, у якому оспівується важлива суспільна подія чи видатна особа. Але іноді також бувають касиди сатиричні, повчальні та ін. Як і в газелі, у касиді перші два рядки римуються, а потім ця рима повторюється через рядок. Зазвичай касида має 100–150, а іноді й більше віршових рядків. Особливо уважно опрацьовувалися перший бейт (матла) і останній (макта), бо здебільшого в них підкреслювалася основна думка твору.

Одна із лірико-драматичних поезій зі збірки «Циганський романсеро» - «Про царівну Місяцівну». Казкове і буденне тісно переплітається у вірші, сповненім внутрішнього динамізму, поетичного напруження. Картини твору овіяні серпанком таємничості. Зображене постає в нетривких, примарних чарах місячного сяйва.

Вірш «Балада про Чорну тугу» входить до збірки «Циганський романсеро», у якій Лорка намагався відтворити циганську міфологію, поєднавши її із буденністю. Здатність циган безоглядно віддаватися пристрастям, їхня спорідненість зі стихіями природи, прагнення волі завжди вабили поета. Проте у своїй творчості Лорка ніколи не дублював циганський фольклор. Митець вважав, що поет «повинен писати натяками, повертаючи міфи профілем, а то й виділяючи лише одну їхню рису». «Балада про Чорну тугу» - яскравий зразок «профілю» одного з циганських міфів. Центральним образом поезії є туга і самотність, що персоніфікується з дівчиною, що страждає, що пережила якесь горе й не може знайти рівновагу, сенс життя.

Чорна туга - Самотина Горова – образ жінки-циганки, яка втратила кохання. З дитячих років Лорка чув легенду про циганку Соледад Монтойю, яка померла від розлуки, як від хвороби. Однак міф під його пером набуває нового значення: Самотина Горова уособлює андалузьку тугу, біль, горе майже на космічному рівні. Вона стає другим «я» ліричного героя, його власним відчуттям самотності і безпритульності. Прагнення показати суб'єктивне "я" через призму внутрішніх переживань та емоцій ліричного героя єднає Лорку з поетами-модерністами), а фольклорні традиції допомагають зобразити індивідуальне "я" з деяким надривом і болем.

Вірш «Гітара» входить до збірки «Канте хондо» (андалузькі народні пісні). Мистецтво канте хондо неможливо уявити без гітари. Для Гранади гра на гітарі – невід’ємна частина життя, а віртуозне володіння нею – національна риса іспанців. Сам Лорка був талановитим гітаристом, учасником багатьох музичних вечорів. У поезї «Гітара» автор використовує художній прийом паралелізму. Гітара, спів висловлюють почуття, біль «пораненого» любов’ю чи жалем серця ліричного героя.) Вигук “А-ой гітаро!» є кульмінаційною точкою вірша. Звівши в ньому лексику до мінімуму, митець сказав безмежно багато. Образ «п’яти ножів» можна сприймати багатозначно: це пальці музиканта, що примушують ридати гітару; це самі струни, про які Лорка в іншому вірші писав: «три струны из плоти, три из стали», персоніфікуючи їх; це наслідування андалузького танцю зі звуком кастаньєт і каблучків танцівниць; це врешті-решт уособлення трагічного іспанського світовідчуття – вічного двобою Заходу і Сходу, що, по суті, є розгорнутою метафорою смерті. Певна недомовленість вірша зачаровує.

Якщо «Гітара» і «Балада про Чорну тугу» більш наближені до фольклорних первеспівів, то у вірші «Касида про сон під зорями» сильніше відчувається авангардистський складник поезій Лорки. Остання збірки поета «Тамаритянський диван», до якої входить «Касида про сон під зорями», засвідчила засвоєння поетом арабської культурної традиції. Характерним прийомом збірки стає стилізація – використання форм і розмірів арабської поезії. Проте новаторство Лорки виявилося не лише у їх модерністському оновленні, а й використанні техніки художників-сюрреалістів, зокрема Сальвадора Далі. У «Касиді про сон під зорями» автор використовує персоніфіковані явища природи і стихії. Майстерно переплетено сон, фантазію і дійсність, адже людська свідомість може витворити найхимерніші фантазії, асоціації; людина розчиняється в людині, у природі.

У поета все стає мінливим і рухомим, сповненим химерних образів: дівча, що прикинулося жасминовим биком; присмерк бика, що реве багряно; небо – слон здоровий; жасмин – вода без крові; дівча – то вітка ночі росяна, всередині в бику – скелет дівочий; кістяні гаки чи то люди сонні…У незрозумілому поєднанні ці образи викликають відчуття страху).

Лорка писав, що у справжнього поета метафора – «донька уяви», вона «повинна мати радіус дійства – ядро і периферію». Метафори вірша можна відчути, але пояснити їх практично неможливо. Проте, як експеримент, учні можуть висловити свої припущення щодо «ядра і периферії» в метафорах поета. Наприклад, дівча прикинулось жасминовим биком, дівча – то гілка ночі росяна на темному безмежному помості, всередині в бику – скелет дівочий…можливо образ «бика» є все ж ядром, периферією – асоціації з помостом-ареною, тореро, мапою (географічні обриси Іспанії нагадували Лорці розстелену шкуру бика ) та ін.)

У вірші стверджується взаємозв’язок життя і смерті як основ буття усього сущого. Людина і навколишній світ нероздільно пов’язані. Земне буття людини може скінчитися і проявитися на новому оберті і в нових формах. Таке світовідчуття Лорка накладав і на своє життя, передчуваючи близьку загибель.

В «Газелі про темну смерть» поет порівнює небуття з сном, яким засипає природа. Хотів би я заснути, як засинають яблука і спати десь далеко від кладовищенського гама. Він намагається побачити своїм поетичним оком, що відбувається з людиною після смерті. Проте, поет вірить, що людська душа нетлінна, а життя вічне. 

Про творчість Ф.Г.Лорки В. Стус у зі статті «Гордість Іспанії» писав: «Образи Гарсія Лорки дуже конкретні, його поетична думка — глибока і не завжди осягненна. Часом цю думку легше відчути, аніж збагнути».

«Справжня поезія – це любов, мужність і жертва…», «Сьогодні поет зобов’язаний розтяти собі вени заради інших…» - ці висловлювання Ф.Г.Лорки можна обговорювати багатогранно. З одного боку, вони розкривають мистецькі погляди автора, провідні мотиви його творчості, адже тема смерті – органічна складова іспанської культури. З іншого – увиразнюють його громадянську позицію. Лорка віддавав людям свої пісні: «Я пишу вірші для того, щоб люди любили мене». Його «крилате серце» було планетою радості та щастя. Змолоду і до кінця життя Лорка записував, збирав, виконував і пропагував народні пісні. Важливо зрозуміти, що робив він це не тільки, а може, й не з метою популяризації фольклору, скільки підкоряючись внутрішній потребі звіряти свій голос із голосом народу. Проте такі вислови поетам не прощаються, за них треба відповідати долею та життям. «Єдине, що виправдовує Лорку, - він був цієї відповідальності свідомий. Свідомий того, що живе у зачарованій смертю країні» (Ю. Андрухович).

Отже, парадоксальний світ Лорки не простий. У ньому органічно поєдналися традиції фольклору і новації модернізму. Синтез музики, живопису, танцю допоміг створити яскраві, неповторні образи. Після приходу до влади франкістів і трагічної загибелі Лорки модернізм в Іспанії був переможений на довгі роки.

ПРО ЦАРІВНУ МІСЯЦІВНУ

Прийшла в кузню Місяцівна

в серпанковім покривалі,

хлопчик дивиться на неї –

краса очі пориває.

Має білими руками,

аж малому серце в’яне,

вислоняє, грішна й чиста,

тугі перса олив’яні.

«Тікай, тікай, Місяцівно,

бо як вернуться цигани,

накують із твого серця

намиста й перснів багато».

«Дай я, хлоню, потанцюю,

бо як вернуться чхавале,

ти з закритими очима

лежатимеш на ковадлі».

«Тікай, тікай, Місяцівно.

Чуєш, тупотять бахмати?»

«Ну-бо, хлоню, не топчися

по білі моїй крохмальній».

Битим шляхом скаче вершник,

мов у бубон в шлях бабаха,

а вже в кузні малий хлопчик

склепив віченьки бідаха.

Гаєм їхали цигани,

мусянджовії примари.

Очі мружили набакир,

рівно голови тримали.

А в тім гаю пугач пуга,

пугач пуга тоскно й жаско…

пливе небом Місяцівна,

за руку держить хлоп’ятко.

В кузні туж, у кузні лемент,

плачуть, голосять цигани,

а царівну місяцівну

повивають хмари, хмари.

Переклад: М.Лукаш

БАЛАДА ПРО ЧОРНУ ТУГУ

Клюють півні темний обрій,

ніяк сонця не знаходять;

Самотина Горова

із гори крутої сходить.

Пахне кіньми і тінями

її тіло, лите з бронзи,

груди, два курні ковадла,

круглим жалем тужать-стогнуть.

“Самотино, що шукаєш,

чом блукаєш самотою?”

“Чом блукаю, сама знаю,

що тобі до мого болю?

Я шукаю в цьому краї

саму себе, свою долю”.

“Самотино, моє горе,

коли кінь закусить повід,

заженеться з гону в море,

буйна хвиля його втопить”.

“Не кажи мені про море!

Проростає туга чорна

на оливковій землі

під зелений шепіт-гомін”.

“Ти скажи, яка ж то туга,

яка мука невгамовна,

що з очей тобі сльозить

гіркота терпка лимонна?”

“Мечусь дома, як причинна,

з тою тугою жалькою,

волочаться долі коси

і по кухні, й по алькову.

Все на мені з тої туги

гагатом чорним холоне...

Ой льолі ж мої ллянії,

ой макове моє лоно!”

“Самотино! Вмийся біло

непочатою водою,

собі серце заспокой,

може, знайдеш свою долю”.

*

Долиною співа річка,

торочена бірюзою,

квітчається новий день

жовтим цвітом гарбузовим.

Ой туго, туго циганська,

туго щира й одинока,

туго досвітків далеких,

туго схованих потоків!

Переклад: М.Лукаш

ГІТАРА

Як заридала

моя гітара,—

розбилась досвітку

криштальна чара.

Ой заридала

моя гітара...

Хочу утішить —

надармо,

хочу утишить —

намарно.

Плаче, як вода,

що рине з яру,

плаче, як вітер,

що жене хмару.

Хочу впинити —

надармо,

вона ридає

за даллю.

Плаче пісок гарячий,

кличе біле латаття,

плаче стріла за ціллю,

вечір кличе світання,

плаче в голім гіллі

пташка остання.

А-ой, гітаро!

У серці п'ять ножів

одним ударом!

Переклад: М.Лукаш