
- •22.Типи організаційних структур
- •23. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Головні форми проектування організацій.
- •24.Типи організацій щодо взаємодії з людиною: корпоративна та індивідуалістська організації.
- •25. Розвиток організаційних структур управління виробництвом в сучасних умовах господарювання.
- •26.Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.
- •27.Типи організаційних структур: лінійний, функціональний, комбінований.
- •28.Процес формування структури управління. Проблеми пов'язані з невідповідністю структури управління операційним або виробничим процесам організації.
- •29.Особливості концепції адаптивних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.
- •30.Оцінка та аналіз організаційних структур управління.
- •31.Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Головні форми проектування організацій.
- •32. Девід Сільверман і антисистемна концепція організацій.
- •33. Гірт Хофстеде і концепція ділової культури організацій.
- •34.Ігор Ансофф і теорія організаційного потенціалу.
- •35.Методи моніторингу зовнішнього середовища організації та оцінка економічної ефективності моніторингу.
- •36.Світові тенденції глобалізації та їхній вплив на вітчизняні організації.
- •37.Види планування та їх взаємозв'язок. Складові процесу стратегічного планування.
- •38.Змістовні теорії мотивації.
- •39.Контроль як загальна функція менеджменту.
- •40.Процесійні теорії мотивації.
- •41.Елтон Мейо і теорія людських відносин.
- •42.Едгар Шейн і системна модель організаційної мотивації.
- •43. Особливості концепції «любові і страху» Амітая Етціоні.
28.Процес формування структури управління. Проблеми пов'язані з невідповідністю структури управління операційним або виробничим процесам організації.
Процес формування організаційної структури включає формулювання мети і задач, визначення складу і місце підрозділів, їх ресурсне забезпечення (включаючи чисельність працюючих), розробку регламентуючих процедур, документів, положень, що закріплюють і регулюючих форми, методи, процеси, які здійснюються в організаційній системі управління. Весь цей процес можна організувати по трьох крупних стадіях:
Формування загальної структурної схеми у всіх випадках має принципове значення, оскільки при цьому визначаються головні характеристики організації, а також напрями, по яких повинне бути здійснено більш поглиблене проектування як організаційної структури, так і ін. найважливіших аспектів системи (здатність переробки інформації).
Розробка складу основних підрозділів і зв'язків між ними – полягає в тому, що передбачається реалізація організаційних рішень не тільки в цілому по крупних лінійно-функціональних і програмно – цільовим блокам, але і аж до самостійних (базових) підрозділів апарату управління, розподіли конкретних задач між ними і побудови внутрішньоорганізаційних зв'язків. Під базовими підрозділами розуміються самостійні структурні одиниці (відділи, бюро, управління, сектори, лабораторії), на які організаційно розділяються лінійно-функціональні і программно– цільові підсистеми. Базові підрозділи можуть мати свою внутрішню структуру.
Регламентація організаційної структури – передбачає розробку кількісних характеристик апарату управління і процедур управлінської діяльності. Вона включає: визначення складу внутрішніх елементів базових підрозділів (бюро, груп і посад); визначення проектної чисельності підрозділів; розподіл задач і робіт між конкретними виконавцями; встановлення відповідальності за їх виконання; розробку процедур виконання управлінських робіт в підрозділах; розрахунки витрат на управління і показників ефективності апарату управління в умовах проектованої організаційної структури.
Специфіка проблеми проектування організаційної структури управління полягає в тому, що вона не може бути адекватно відрекомендований у вигляді задачі формального вибору якнайкращого варіанту організаційної структури по чітко сформульованому, однозначному, математично вираженому критерію оптимальності. Це – кількісно-якісна, багатокритерійна проблема, вирішувана на основі поєднання наукових, у тому числі формалізованих, методів аналізу, оцінки, моделювання організаційних систем з суб'єктивною діяльністю відповідальних керівників, фахівців і експертів по вибору і оцінці якнайкращих варіантів організаційних рішень.
29.Особливості концепції адаптивних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.
Професори шкіл менеджменту бізнесу в США Раймонд Майлс та Чарльз Сноу вважають, що для успішної взаємодії підприємства з його зовнішнім оточенням система управління має постійно розв’язувати три найголовніші завдання : підприємницького, інженерного та адміністративного характеру. Підприємницьке завдання полягає у виборі сфери діяльності, видів продукції. Інженерне визначає способи виготовлення продукції. Адміністративне завдання має якнайкраще організувати цю роботу і ефективно управляти нею. Метою діяльності підприємства, на думку вчених, є ефективний адаптивний цикл. Це означає, що підприємницьке, інженерне та адміністративне завдання розв’язуються узгодженими, взаємодоповнюючими способами, що дають змогу підприємству вижити.
Вчені виділили чотири типи адаптивних стратегій, які реалізуються підприємствами: оборонські, розвідницькі, аналітичні, реагуючі. В основі розвідницьких та аналітичних стратегій лежить освоєння нової продукції, послуг, ринків. Використовуючи оборонські стратегії підприємства намагаються підтримати лідируюче становище на вузькому сегменті ринку, конкуруючи з іншими виробниками за якістю чи/та ціною для задоволення потреб певних споживачів. Оборонські підприємства схильні концентруватися переважно на інженерному завданні, розв’язання якого є ключем до їх успіху.
Підприємства з реагуючими стратегіями мають нестійке становище, оскільки не змогли застосувати або втримати оборонську, розвідницьку чи аналітичну стратегії. Вони лише реагують на зміни й роблять це безґрунтовними й невідповідними способами, а тому й працюють погано, вагаються в тому, що робити далі. Застосовуючи реагуючі стратегії адаптації, такі виробники у своїй діяльності більше підкоряються умовам зовнішнього середовища, ніж враховують їх при коригуванні напрямів своєї роботи.