115. Рекомендації керівника щодо підвищення продуктивності праці та зниження стресу.

Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Виникаючі на нашому шляху труднощів (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень . Для того щоб управляти іншими, дотягавши при цьому високої продуктивності праці і низького рівня стресу, керівнику певного підприємства потрібно: 1.оцінити можливості та потреби своїх працівників і спробувати вибрати об’єм та тип роботи для них, відповідно до цих факторів; 2.дозволяти працівникам відмовлятись від виконань якого набудь завдання, якщо вони мають достатні підстави на це; 3.використовувати двохсторонню комунікацію і інформацію своїх підлеглих. Читко виокремити конкретні зони повноважень, відповідальності;4.використовувати стиль лідерства, відповідно до даної ситуації;5.забезпечити належну винагороду за ефективну роботу;

6. виступати в ролі наставника стосовно підлеглих, розвиваючи їх здатності й обговорювати з ними складні питання;

7.забезпечити належний стан робочого місця, для ефективного виконання підлеглим своєї роботи.

Що стосується працівника то він щоб уникнути стресової ситуації та виконання роботи для підвищення продуктивності праці , потрібен:

1.розробити систему пріоритетів в своїй роботі; 2.навчитися говорити «ні», коли є межа за якою не можливо взяти більше роботи;

3.налагодити ефективні відносини з керівником; 4.знаходити час для відпочинку; 5. раціональне харчування.

До основних психологічних способів управління стресами належать:

1. Вольовий контроль за станом свого організму на основі опанування відповідних методів (наприклад, послідовної м'язової реакції). 2. Свідома зміна процесів сприйняття й оцінки ситуації. Найефективніші серед них: заперечення (ухилення від сприйняття негативної інформації); витіснення (забування чи переключення на інше); прийняття обставин такими, які вони є; заміщення недосяжної мети досяжною, доступнішою; 3. Емоційно-психологічна розрядка за допомогою сну, сліз, розмови з людьми, здатними до співчуття. 4. Зміна позиції щодо проблеми, зниження вимог і претензій до себе та до інших, пере довірення.

116. Сучасні підходи до управління конфліктними ситуаціями.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, але навіть може бути і бажані. Організаційні способи управління конфліктом характеризуються цілеспрямованою дією управлінських органів на підрозділи організації і окремих осіб. Мета таких дій - ослаблення конфліктних взаємодій або локалізація конфлікту, а нерідко і повне гасіння конфлікту (наприклад, з переходом до співпраці).

Виокремлюють структурні та міжособистісні методи управління конфліктними ситуаціями.

Структурні методи.

1. Роз'яснення вимог до роботи. Це бесіда, у якій кожен має розуміти, чого від нього очікують у конкретній ситуації.

2. Координація та інтеграція спільної роботи. Передбачає чітке визначення повноважень кожного, що упорядковує інформаційні потоки всередині організації, взаємодію людей і прийняття ними рішень.

3. Визначення загальноорганізаційних комплексних цілей. Сприяє об'єднанню зусиль, усуває причини, що можуть призводити до конфліктів.

4. Структурування системи винагород. Особи, чий внесок у діяльність організації значний, повинні отримувати додаткову винагороду.

Міжособистісні методи (моделі).

1. Уникання конфлікту. Передбачає намагання людини не потрапити у ситуації, що провокують виникнення суперечностей, ухилитися від участі в обговоренні питань, що містять розбіжності в поглядах.

2. Залагодження конфлікту (пристосування до конфлікту)

3. Суперництво. Передбачає нав'язування однією з конфліктуючих сторін чи «третьою стороною» власної точки зору.

4. Компроміс. Передбачає взаємні поступки.

5. Співробітництво. Сторони готові прийняти рішення, що максимально задовольняє інтереси кожного.

Вирішення конфлікту значною мірою залежить від керівника, від методів, яким він надає перевагу при управлінні конфліктом. Зокрема, авторитарний керівник швидше використовуватиме методи примусу, ліберальний – невтручання та залагоджування, демократичний - компроміс.

Керівник мусить виявити причини, що зумовили конфліктну ситуацію, мотиви кожної зі сторін, і виробити для себе таку стратегію поведінки, яка б не допустила екстремальних проявів конфлікту і спричинила тривалого протистояння в групі.