7. Загальна характеристика ефективності інвестиційних проектів.

Вибір інвестиційних проектів, що є однією із складових управління інвестиціями, здійснюють на основі оцінювання їх ефективності.

Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких методичних підходів:

- оцінки повернення інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів;

- обов'язкового приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку;

- вибору диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконту­вання грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

У процесі прийняття рішень щодо реалізації окремих альтернативних інвестиційних проектів вирішальну роль відіграє оцінювання їх ефективності. Для такого оцінювання необхідно здій­снити фінансовий аналіз кожного з проектів і зіставити показни­ки доходів та витрат з урахуванням рівня інвестиційних ризиків.

Якщо через певний період сума доходів, пов'язаних із реалізацією інвестиційного проекту, перевищує суму інвестиційних витрат, підприємство одержує чистий інвестиційний дохід або «позитивний грошовий потік» (positive cash flows). Якщо ж сума інвестиційних витрат буде більша, ніж сума отриманих доходів, то підприємство має так звані чисті інвестиційні витрати або «відплив грошових коштів» (cash on flay). Сукупність позитивних і негативних «відпливних» грошових потоків протягом періоду реалізації інвестиційного проекту має назву «чистий грошовий потік» (Net cash flow).

Для прийняття рішень про довгострокові інвестиції виникає потреба в прогнозуванні їх ефективності. Для цього потрібний аналіз витрат за тривалий період.

Основними методами оцінки є:

а) розрахунок строку окупності інвестицій (t);

б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IR);

в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);

г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);

д) розрахунок середньозваженого строку життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації (Д).

В основу цих методів покладено порівняння обсягу планових інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Перші два можуть

базуватись як на облікованій величині грошових надходжень, так і на дисконтованих доходах з урахуванням часової складової грошових потоків.

Строк окупності інвестицій визначатиметься залежно від рівномірності розподілу доходів від проекту за роками. Якщо дохо­ди від проекту розподіляються рівномірно за роками, то строк окупності інвестицій визначається діленням суми інвестиційних витрат на величину річного доходу.

За нерівномірного надходження доходів строк окупності визначають прямим підрахунком кількості років, протягом яких до­ходи покриють інвестиційні витрати в проект, тобто доходи від­повідатимуть витратам.

9. Користувачі фінансової звітності.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року, користувачі фінансової звітності – це фізичні та юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Користувачами фінансових звітів є наявні та потенційні інвестори, працівники, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи, громадськість, інші фізичні та юридичні особи. Вони використовують фінансові звіти для задоволення різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:

- інвестори — особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, властивим інвестиціям, і доходам від цих інвестицій. Їм потрібна інформація, яка допомагає визначити, що необхідно робити: купувати, утримувати або продавати.

- акціонери також зацікавлені в інформації, що дає їм змогу оцінити спроможність підприємства сплачувати дивіденди;

- працівники і групи їх представників, які зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. Вони також зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість;

- позикодавці, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть їхні позики та відсотки із суми позик сплачені своєчасно;

- постачальники та інші торгові кредитори, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Ймовірно, що торгові кредитори будуть цікавитися підприємством протягом більш короткого проміжку часу порівняно з позикодавцями, якщо тільки вони не залежать від існування підприємства як головного клієнта;

- клієнти, які виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства, особливо у випадках, коли вони мають довгострокові угоди з підприємством або залежать від нього;

- уряд та урядові установи, які зацікавлені у розміщенні ресурсів, а отже, і у діяльності підприємства. Інформація їм також потрібна для того, щоб регулювати діяльність підприємств, визначати податкову політику і як основа статистичних даних про валовий внутрішній продукт (ВВП) тощо;

- громадськість.

Основні користувачі фінансової інформації поділяються на внутрішніх і зовнішніх користувачів.

До внутрішніх відносяться:

- керуючі (директори) підприємства;

- фінансові менеджери всіх рівнів;

- власники (акціонери) підприємства;

- інші.

До зовнішніх користувачів фінансової інформації відносять:

- кредиторів підприємства;

- потенційних інвесторів;

- контрагентів підприємства з операційної діяльності;

- податкові органи;

- аудиторські фірми;

- фінансових консультантів та експертів, які залучаються зі сторони;

- фондові біржі (в разі котирування на ній цінних паперів, емітованих підприємством);

- інші.