17. Управління в газузі використання та охорони вод

Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюють Кабінет міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Крім того, функції управління в цій сфері здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань використання та охорони вод є Мінприроди України, Держ агентство вод. гопод України.

На Мінприроди України покладається здійснення комплексного управління в галузі охорони водних ресурсів, а також інших функцій, пов'язаних із регулюванням діяльності у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Компетенція Мінприроди України в цій галузі управління визначається ВК України (ст. 15) та положенням про це міністерство.

До відання Держводгоспу України належить державне управління в галузі водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду, розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації, а також здійснення інших функцій, пов'язаних із забезпеченням реалізації державної політики у цій сфері суспільних відносин. Компетенція Держводгоспу України визначається ВК України (ст. 16) та положенням про цей комітет.

Управлінська діяльність зазначених органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується в межах певних функцій, основними з яких є:

—розробка і реалізація державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (розробляються з метою здійснення цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання та охорони вод, запобігання їх шкідливій дії. Зазначені програми розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів тощо);

—здійснення державного обліку вод, ведення водного кадастру (державний облік вод має своїм завданням встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування; водний кадастр містить систематизований звід відомостей про: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів); водокористувачів (крім вторинних);

—здійснення моніторингу вод (метою його є забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів);

—видача дозволів на здійснення спеціального водокористування (має на меті визначення екологічно допустимих меж водокористування на певних водних об'єктах, запобігання безконтрольному, необґрунтованому використанню вод в процесі виробничої та іншої господарської діяльності. Дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів — це офіційний документ, що засвідчує право фізичних та юридичних осіб на забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод);

—нормування водокористування (здійснюється з метою визначення критеріїв оцінки екологічно допустимого впливу на водні об'єкти виробничої та іншої господарської діяльності та встановлення обсягів водокористування з урахуванням наявного потенціалу водних ресурсів на відповідних територіях. Система нормативів у цій сфері складається з: нормативів екологічної безпеки водокористування; екологічних нормативів якості води водних об'єктів, які містять науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показників якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні); нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, що встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів; галузевих технологічних нормативів утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти (нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні тієї самої сировини), які встановлюються для оцінки екологічної безпеки виробництва; технологічні нормативи використання води);

—здійснення державного контролю за використанням і охороною вод (має своїм завданням забезпечення додержання всіма юридичними і фізичними особами вимог водного законодавства, зокрема, щодо норм і правил у сфері використання та охорони поверхневих вод, підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод та територіального моря, режиму водоохоронних зон, ведення державного обліку у цій сфері тощо. Він здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, державними органами водного господарства, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства).

18. Структура екологічних правовідносини.

Суспільні відносини, що врегульовані еколого-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких поділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами норм екологічного права, носять назву екологічних правовідносин. Як будь-які правовідносини, вони мають свою структуру. До складу екологічних правовідносин належать суб’єкти, об’єкти та зміст.

Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру.

Суб’єкт екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.

Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи.

Зміст

Зміст екологічних правовідносин – це права та обов’язки учасників цих правовідносин. Зміст прав та обов’язків залежить від складу учасників та об’єкту конкретного правовідношення

Обєкти

Об’єкти – це ті цінності, з приводу яких люди вступають в екологічні правовідносини, тобто щодо чого виникають права й обов’язки. В екологічному праві об’єктами є:

а) природні об’єкти – конкретні локалізовані у просторі і часі первні природи, включені до екосистеми, що характеризуються однорідністю правового режиму; з точки зору екологічного права людина не є частиною природи;

б) природні ресурси

природні (або природні осуспільнені) комплекси

екологічні умови й чинники

екологічні дії та послуги – можуть бути об’єктами екологічних договорів, наприклад, на проведення екологічної експертизи, аудиту, моніторингу, консультування, екологічного маркетингу, впровадження систем екологічного менеджменту тощо;

е) екологічна інформація (документовані чи публічно оголошені відомості, що визначаються ст. 25 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища);

є) екологічні стани: екологічна безпека, життя і здоров’я громадян

• диференційні ( окремі природні ресурси)

• інтеграційні (НПС, здоров’я людини)

• комплексні (території природно-заповідного фонду, рекреаційні території, морська економічна зона)