- •1. Наукові школи та науковці України, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства.
- •2. Проблеми поняття землі як диференційованого та інтегрованого об’єкта правового регулювання.
- •3. Проблеми класифікації земельних відносин.
- •4. Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин.
- •5. Проблеми принципів земельного права.
- •6. Проблеми сучасного земельного права України.
- •7. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України.
- •8. Проблеми регулювання земельних відносин законами України.
- •9. Проблеми співвідношення законів і підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.
- •10. Рішення та висновки Конституційного права в системі джерел земельного права.
- •11. Право власності на землю: проблеми поняття та ознаки.
- •12. Проблеми форм права власності на землю.
- •13. Право власності на землю Українського народу: поняття та проблеми реалізації.
- •14. Суб’єктно-обєктний склад та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.
- •15. Проблеми суб’єктно-обєктного складу та реалізації державної форми права власності на землю.
- •16. Проблеми суб’єктно-обєктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю.
- •17. Проблеми розмежування державної та комунальної власності на землю.
- •18. Проблеми змісту права власності на землю.
- •19. Проблеми набуття права власності на землю за різними правовими формами.
- •20. Проблеми приватизації земельних ділянок.
- •21. Проблеми набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю.
- •22. Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю або споруду: історичні особливості та сучасний стан правового регулювання.
- •23. Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки.
- •24. Проблеми продажу земельних ділянок державної та комунальної власності на конкурентних засадах.
- •25. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.
- •26. Проблеми механізму гарантування права власності на земельну ділянку.
- •27. Право землекористування: проблеми поняття та видів.
- •1) В суб’єктивному розумінні –
- •28. Проблеми законодавчого регулювання використання земель на праві постійного землекористування.
- •29. Особливості земельних орендних відносин.
- •30. Проблеми набуття права оренди земельних ділянок на конкурентних засадах.
- •31. Особливості права земельного сервітуту.
- •32. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису і суперфіцію.
- •33. Проблеми управлінських відносин в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •34. Проблеми організаційно-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •35. Проблеми функціонально-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •36. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •37. Проблеми планування використання земель як функції управління в галузі охорони, відтворення та використання земель.
- •38. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •39. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •40. Проблеми ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, охорони і відтворення земель.
- •41. Проблеми здійснення контролю як функції використання, охорони та відтворення земель.
- •42. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі охорони, використання і відтворення земельних ресурсів.
- •43. Проблема відповідальності як засобу реалізації земельного права: поняття і форми.
- •44. Особливості застосування різних видів відповідальності за земельні правопорушення.
- •45. Проблеми класифікації земельного фонду України за цільовим призначенням.
- •46. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- •47. Особливості набуття земель сільськогосподарського призначення на різних правових титулах.
- •48. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель населених пунктів.
- •49. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду.
- •50. Особливості правового режиму земель іншого природоохоронного призначення.
- •51. Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.
- •52. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення.
- •53. Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення
- •54. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення.
- •55. Особливості правового режиму земель водного фонду.
- •56. Особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого несільськогосподарського призначення.
- •57. Особливості правового режиму земель транспорту.
- •58. Особливості правового режиму земель зв’язку.
- •59. Особливості правового режиму земель енергетики.
- •60. Особливості правового режиму земель оборони.
60. Особливості правового режиму земель оборони.
Згідно із ч.1 ст.77 ЗКУ, «Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.»
Проблема. Існує хибна правозастосовча практика, за якою всупереч вимогам ч.1 ст.77 ЗКУ землями оборони вважаються землі, надані для потреб оборони військовим формуванням (наприклад, військовим округам), що на сьогодні не існують і щодо яких правонаступництва в частині користування землями не відбулося.
Як зазначає О.М. Пащенко, користувачами земель оборони можуть бути «установи, підприємства, організації і військово-навчальні заклади, які належать таким силовим структурами, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Адміністрація Державної прикордонної служби, війська Цивільної оборони, а також правоохоронні органи». Такий висновок науковець робить на підставі положень ст.12 ЗУ «Про оборону України», згідно із ч.1 якої:
«Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи.»
NB. На 01.01.2007 у користуванні силових структур України (Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Держдепартаменту України з питань виконання покарань) знаходилося 517,9 тис. га земель, з них лише на 1156 ділянок площею 237,8 тис. га (46%) видано державні акти на право постійного користування. Пропонується «передати в народне господарство» із користування цих структур 100,58 тис.га земель, які використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням (54% з них – землі сільськогосподарського призначення)3. Необхідно здійснити роботи по розмінуванню та рекультивації порушених земель військових полігонів, зокр.: Цурюпінського авіаційного (19,5 тис.га) в Херсонській, Тарутинського загальновійськового (24,2 тис.га) в Одеській та авіаційного «Буща» (735,7 га) в Рівненській областях4.
Розміри окремих земельних ділянок «визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації» (ч.3 ст.2 ЗУ «Про використання земель оборони»).
Ч.3 ст.77 ЗКУ передбачене зовнішнє зонування земель оборони - створення навколо оборонних об’єктів захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування. На жаль, ЗУ «Про використання земель оборони» (ч.ч.3, 4 ст.3) лише відтворив це положення, не конкретизувавши режиму відповідних зон та порядку їх встановлення.
Особливістю правового режиму земель оборони є те, що вони можуть перебувати лише в державній та комунальній (під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення) власності. ЗУ «Про використання земель оборони» передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб’єктами на титулі постійного користування (ч.1 ст.2), проте також встановлює (ст.4) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб:
Ч.2 ст.2 ЗУ «Про використання земель оборони» містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися КМУ. На сьогодні КМУ таких особливостей не визначив.
Хоча закон прямо не відносить прикордонну смугу до земель оборони, поза сумнівом, землі в межах цієї смуги мають специфічний правовий режим, що має багато спільного із режимом земель оборони. Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про використання земель оборони»,
«Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.»
Загалом, слід погодитися з О.М. Пащенком у тому, що правове регулювання правового режиму більшості різновидів земель оборони на сьогодні відсутнє, а ЗУ «Про використання земель оборони» не відповідає своїй назві.