17. Проблеми розмежування державної та комунальної власності на землю.

Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” (набрав чинності з 01.01.2013). Ним скасовано ЗУ «Про розмежування земель державної і комунальної власності» від 05.02.2004р.

У Законі, зокрема, передбачено, що землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; наділи, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, а також усі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.

Згідно із Законом у державній власності залишаються: земельні ділянки у межах населених пунктів, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності; наділи, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, ділянки Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, а також ті, які належать до земель оборони. Крім того, у державній власності залишаються: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.

Законом встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; наділи, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності, а також ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктіву державну власність.

18. Проблеми змісту права власності на землю.

Зміст права власності на землю (земельну ділянку), як і на будь-яку іншу річ, умовно можна виразити через повноваження з володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою (ст.78 ЗКУ, ст.317 ЦКУ). Втім, специфіка земельної ділянки як речі нерухомої обумовлює істотну специфіку в обсязі та характері кожної із названих правомочностей.

У правовій доктрині неодноразово висловлювалися думки, за якими зміст права власності не може бути описаний «класичною тріадою» (правомочностями володіння, користування та розпорядження). На наш погляд, слід погодитися із таким твердженням у тому відношенні, що будь-який перелік правомочностей «за визначенням» є умовністю, він не може повністю пояснити сутності права власності як найбільш повного речового права, зміст якого визначається формулою «дозволено все, що не заборонено». Між тим, безперечно також, що «класична тріада» досить повно відображає набір можливостей, що є у власника.

Ч.1 ст.90 ЗКУ містить перелік прав власника землі:

«а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.»

Перераховані права в основному охоплюються змістом права власності, а саме, правомочностями володіння, користування та розпорядження. З іншого боку, деякі зі згаданих у ст.90 прав залишаються поза межами класичної тріади, проте водночас, їх не можна вважати і складовими права власності (напр., право на відшкодування збитків, або право використовувати корисні копалини, торф, лісові насадження тощо).