ЗМІСТ

1. Наукові школи та науковці України, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства. 4

2. Проблеми поняття землі як диференційованого та інтегрованого об’єкта правового регулювання. 4

3. Проблеми класифікації земельних відносин. 6

4. Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин. 6

5. Проблеми принципів земельного права. 7

6. Проблеми сучасного земельного права України. 9

7. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України. 10

8. Проблеми регулювання земельних відносин законами України. 11

9. Проблеми співвідношення законів і підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин. 11

10. Рішення та висновки Конституційного права в системі джерел земельного права. 11

11. Право власності на землю: проблеми поняття та ознаки. 11

12. Проблеми форм права власності на землю. 12

14. Суб’єктно-обєктний склад та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку. 14

15. Проблеми суб’єктно-обєктного складу та реалізації державної форми права власності на землю. 16

16. Проблеми суб’єктно-обєктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю. 19

17. Проблеми розмежування державної та комунальної власності на землю. 20

 18. Проблеми змісту права власності на землю. 21

19. Проблеми набуття права власності на землю за різними правовими формами. 21

20. Проблеми приватизації земельних ділянок. 23

21. Проблеми набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю. 27

22. Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю або споруду: історичні особливості та сучасний стан правового регулювання. 27

23. Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки. 30

24. Проблеми продажу земельних ділянок державної та комунальної власності на конкурентних засадах. 32

25. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку. 34

26. Проблеми механізму гарантування права власності на земельну ділянку. 35

27. Право землекористування: проблеми поняття та видів. 38

28. Проблеми законодавчого регулювання використання земель на праві постійного землекористування. 39

29. Особливості земельних орендних відносин. 40

30. Проблеми набуття права оренди земельних ділянок на конкурентних засадах. 41

31. Особливості права земельного сервітуту. 41

32. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису і суперфіцію. 43

33. Проблеми управлінських відносин в галузі використання, відтворення та охорони земель. 44

34. Проблеми організаційно-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель. 44

35. Проблеми функціонально-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель. 46

36. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління в галузі використання, відтворення та охорони земель. 46

37. Проблеми планування використання земель як функції управління в галузі охорони, відтворення та використання земель. 46

38. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель. 47

39. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель. 47

40. Проблеми ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, охорони і відтворення земель. 48

41. Проблеми здійснення контролю як функції використання, охорони та відтворення земель. 48

42. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі охорони, використання і відтворення земельних ресурсів. 50

43. Проблема відповідальності як засобу реалізації земельного права: поняття і форми. 53

44. Особливості застосування різних видів відповідальності за земельні правопорушення. 54

45. Проблеми класифікації земельного фонду України за цільовим призначенням. 59

46. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. 60

47. Особливості набуття земель сільськогосподарського призначення на різних правових титулах. 62

48. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель населених пунктів. 63

49. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду. 64

50. Особливості правового режиму земель іншого природоохоронного призначення. 65

51. Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення. 65

52. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення. 66

53. Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення 67

54. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення. 68

55. Особливості правового режиму земель водного фонду. 70

56. Особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого несільськогосподарського призначення. 70

57. Особливості правового режиму земель транспорту. 70

58. Особливості правового режиму земель зв’язку. 70

59. Особливості правового режиму земель енергетики. 70

60. Особливості правового режиму земель оборони. 71

17. Проблема знята у зв’язку з прийняттям закону… можна по старому. Для вирішення багато зробив Мірош.

1. Наукові школи та науковці України, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства.

Наукова школа – це усталений науковий колектив, що сформувався за певний період науковцями, наукові інтереси яких були спрямовані на розв’язання довготривалих завдань за певними науковими напрямками та отримав наукові результати, які визнані як в України, так і за її межами.

Ознаки:

1. усталений науковий колектив, який формується та розвивається колективом вчених, наукові інтереси яких спрямовані на розв’язання завдань визначених в їх науковому напрямку;

2. очолюється науковим керівником, засновником наукового напрямку, наукові здобутки якого визнані науковою громадськістю;

3. є базою в підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації певного напрямку (кандидат, доктор юр наук);

4. об’єднує наукові дослідження, що виконуються за першочерговими напрямами, визнані державами як пріоритетні у науці;

5. її статус визначається вченою радою за поданням відповідного факультету інституту.

Наукова школа після визнання її вченою радою є легалізованою. Не всі вузи займаються питанням легалізації (тільки КНУ).

Сьогодні визнаними є 5 наукових шкіл.

м.Київ:

- школа земельного, екологічного права КНУ: легалізована 4.12.2000 року ухвалою вченої Ради Університету. Витоки бере в працях вчених дореволюційної доби і радянського періоду: Удінцев В.О., Індиченко П.Д., Ярчук В.З.,Мунтян В.А.

Представники: Андрєйцев В.І., Носік В.В., Мірошниченко А.М., Краснова М.В., Ковальчук Т.Г., Заєць О.І., Старостенко Д.М., Саркісова Т.Б…

- школа Інституту держави і права ім. Корецького: Шемшученко Ю.С., Семчик В.І., Кулинич, Бусуйок; наукова школа сформована на базі відділу правових проблем земельного, аграрного, екологічного права, яке очолює Семчик

- Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (наукова школа сформована на кафедрі земельного та аграрного права).

Представники: Шульга М.В., Гетьман А.П., Вовк Оксана Миколаївна, Лісова Тетяна Вікторівна, Лейба Людмила Василівна.

- Одеська національна юридична академія: наукова школа сформована на кафедрі агарного, земельного та екологічного права.

Представники: Погрібний О.О., Каракаш Ілля Іванович. Луніченко Анатолій Васильович, Гуревський В.К., Глотова Олена Володимирівна та ін..

- Наукова школа Львівського національного університету ім. І Франка (кафедра трудового, аграрного права).

Представники: Титова.І., Федорович В.І., Ващишин Марія Ярославівна.

Вузів набагато більше, фахівці там є, але за рівнем досліджень вони не відіграють такого значного впливу на науку.

2. Проблеми поняття землі як диференційованого та інтегрованого об’єкта правового регулювання.

Земля – багатозначний термін. В Кодексах поняття землі не дається. Сказано лише, що земля є основним національним багатством, ця норма скопійована з Конституції.

Жоден інший об’єкт державної власності не називається в Конституції національним багатством. Це – не випадково, бо тільки земля може задовольнити всі життєві необхідності людини. Разом з тим, навряд чи це конституційне положення може розглядатися як визначення (дефініція) поняття «земля».

Термін «земля» в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як ґрунти – верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія – загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом тощо.

Ст.1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею».

ГОСТ 26640-85 «Земли. Термины и определения» містить дещо інше визначення: «земля – найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства».

Законодавчі визначення не слід абсолютизувати, оскільки навіть у тих самих актах контекст може вказувати на використання терміна в іншому розумінні. Напр., у ст.33 ЗУ «Про охорону земель» згадуються землі водного фонду, які включають і земельні ділянки під водними об’єктами (отже, не лише «поверхню суші», як сказано у ст.1 цього Закону).

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі, які, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів. Натомість, на думку В.І. Андрейцева, законодавчі визначення не відбивають істотних властивостей землі. На його думку, у юридичному значенні земля - «головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, національне багатство українського народу, матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки держави» .

Н.І. Титова взагалі не погоджується із тим, що саме земля є об’єктом земельного права; натомість, вона вважає за необхідне вживати поняття «землі». На її думку, термін «земля» «означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини …» . Натомість, «землі» як об’єкт земельного та екологічного права – «органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об’єктам. Зазначимо, що точка зору Н.І. Титової не є загальноприйнятою у правовій доктрині та не відображена на достатньому рівні у чинному законодавстві.

Поняття «земля» вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідні для правомірного використання земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покрив у межах цього простору (А.М. Мірошниченко).

З точки зору доктрини земельного права земля розглядає як інтегрований та диференційований об’єкт.

Як інтегрований об’єкт земля виконує ряд функцій:

- екологічна функція;

- просторова;

– політична ф-ція;

• соціальна як місце розселення, як основний засіб виробництва;

• економічна функція.

Як диференційований об’єкт земля поділяється законодавцем на категорії (їх 9).

Проблема: законодавство відносить земельну ділянку до майна, об’єктів речового права. Утім є особливості відмінності земельних ділянок від майна:

1. земля не створюється працею людини, землі існують об’єктивно, тобто це природний об’єкт, який існує незалежно від волі людини на його виникнення та існування, на відміну від майна в широкому цивілістичному розумінні;

2. майно в цивіліст. розумінні завжди має споживчу та мінову вартість, яку легко встановити, виходячи із затрат праці та матеріалів, вкладених у певну річ; вартість зем. ділянки вираховується за штучно створеними методиками, в основі яких лежать місце розташування зем. ділянки, якісні показники, але в основному в основі нормативної ціни лежить той прибуток, який буде отриманий від використання зем. ділянки у майбутньому;

3. землі як об’єкт як складова навкол. прир. середовища (НПС) знаходяться в тісному взаємозв’язку з ін. об’єктами природи (водами, лісами, надрами); це одна, т. зв. група природоресурсних відносин, де властивість кожного компонента може бути реалізована в їх функціональній взаємодії. Отже, зем. відносини містять еколог. вимоги, врахув. яких не властиве цивільному законодавству;

4. існув. спец. плати за використ. земель у формі зем. податку;

5. використання земель як основного засобу вир-ва. Ознаки землі на відміну від ін. засобів вир-ва:

   1. незамінність,

   2. постійне місце знаходження,

   3. просторова обмеженість.

6. відносини зем. відповідальності за правопорушення хар-ся зем.-прав. засадами та екол. вимогами.

Також проблема поділу земель на категорії (адже 1 з.д. може підпадати під декілька категорій, а цього законодавець не врахував.