- •Витоки політичного знання і формування політичної науки.
- •Основні парадигми та школи політології.
- •3. Предмет політології як науки і як навчальної дисципліни.
- •Система і структура політичної науки.
- •5.Методи політології.
- •6.Функції і значення політології як науки і навчальної дисципліни.
- •Місце політології в системі гуманітарних наук. Особливості розвитку політології в Україні.
- •8. Виникнення політики як суспільного явища.
- •9. Поняття і властивості політики.
- •10.Роль політики у житті сучасного суспільства.
- •11.Політика і право
- •12. Політика і економіка
- •13 Політика і релігія
- •14 Сутність політичної влади, її наукові концепції
- •15 Суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади
- •16 Властивості політичної влади
- •17 Ефективність і легітимність політичної влади
- •18 Поняття, джерела і типи легітимності політичної влади
- •19 Поняття суб’єктів політики. Діалектика суб’єктів і об’єктів політики
- •20 Характерні риси особистості як суб’єкта політики
- •21 Передумови і мотиви участі індивіда в політиці
- •22 Політична соціалізація: етапи і фактори
- •23 Сутність, типи, види і мотивація політичної поведінки особи
- •24. Сутність і наслідки відчуження людини від політики.
- •25. Форми, методи, характерні риси політичної діяльності.
- •26. Мотивація, рівні, форми політичної діяльності. Можливості участі громадян України в політиці.
- •27.Сутність і особливості соціальної стратифікації сучасного суспільства. Соціальні спільноти(групи) як основні суб’єкти політики.
- •28. Політична стратифікація і формування структур політичного представництва.
- •29.Політичне лідерство:сутність,функції,типологія.
- •30.Політична еліта: ознаки,структура, функції
- •31. Класичні та новітні теорії еліт.
- •32. Типологія політичних еліт.
- •33. Державна бюрократія як складова частина політичної еліти.
- •34.Характерні риси і особливості політичної еліти в Україні.
- •35. Особливості держави як політичного інституту.
- •36. Правова держава: основні риси.
- •37. Ознаки, структура і функції держави
- •38. Сутність та поняття політичного режиму.
- •39. Типологія політичних режимів.
- •40. Особливості політичного режиму в Україні.
- •41. Взаємозв’язок та взаємодія громадянського суспільства і держави.
- •42. Поняття та функції соціальної держави.
- •43. Сутність і значення громадських об’єднань в політичному житті суспільства.
- •44. Політичні партії: визначення і функції.
- •45. Типологія сучасних політичних партій та її критерії.
- •47. Альтернативні рухи як різновид суспільно політичних об’єднань
- •48. Групи тиску як засіб впливу на державну політику.
- •49. Основні наукові підходи до визначення і характеристики політичних систем.
- •50.Структура політичної системи.
- •51.Функції політичної системи
- •52.Типологія політичних систем.
- •53.Специфіка політичної системи України.
- •54.Сутність і особливості авторитарної політичної системи. Різновиди авторитарних політичних систем.
- •55.Поняття і основні властивості тоталітарних політичних систем.
- •56. Основні сучасні теорії демократії
- •57. Сутність і універсальні особливості демократичних політичних систем.
- •58. Поняття політичної свідомості та її значення для функціонування політичної сфери суспільства.
- •59. Структура, функції, типи політичної свідомості.
- •60. Поняття політичної ідеології. Основні політичні ідеології в сучасному світі.
- •61. Основні принципи лібералізму.
- •62. Основні принципи неолібералізму
- •63. Основні цінності консерватизму
- •64. Основні риси ідеології неоконсерватизму
- •65. Фашизм і неофашизм: ідейні джерела, соціальна база, цілі.
- •66. Соціал-демократичний рух у світі і на Україні
- •67. Націоналізм, його сутність і роль у політичному житті.
- •68. Політична психологія як складова політичної свідомості.
- •69. Поняття, сутність політичної культури. Класифікація і типологія політичних культур.
- •70. Структура і функції політичної культури
- •71. Характерні риси і проблеми розвитку політичної культури в Україні
- •72. Поняття, сутність, особливості і типологія політичного процесу
- •73. Політична модернізація
- •74. Політична криза: поняття та різновиди
- •75. Революція та реформа як види політичних перетворень
- •76. Сучасні тенденції розвитку світової політики.
- •77. Глобалізація і глобальна політика.
- •78. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання
- •79. Правові засади міжнародної політики
- •80. Національний інтерес, як основа зовн. Політ держави
- •81. Міжнародні організації та Україна
- •82. Сутність геополітики
- •83. Основні геополітичні характер Укр. Держ
- •84. Завдання і напрями зовнішньої політики України
- •85. Політичний конфлікт: сутн, ознаки, причини виникнення
- •86. Структура, функції, динаміка політ конфлікт.
- •87. Типологія політичних конфліктів
- •88. Етнополітичні конфлікти в сучасному світі.
- •89. Сутність та структура політ. Комунікації
- •90. Змі у системі масової комунікації
12. Політика і економіка
Економіка первинна. Економіка виступає важливішим фактором, що визначає політичне життя. Ця залежність отримала всебічне обґрунтування у марксизмі. К.Маркс виходив з того, що держава, політичні відносини ("надбудова") визначаються характером економічних відносин і рівнем розвитку виробничих сил ("базис").
Ця ідея була розвинута В.Леніним. Відоме ленінське визначення політики як "концентрованого вираження економіки".
Закони економіки не підвладні законам політики. Але існує і зворотний вплив політики на економіку. А саме:
стабільність політичної ситуації впливає на стабільність економічного життя, робить країну привабливою для інвестицій; політична нестабільність призводить до відтоку капіталу, "розумової" еліти за кордон;
реалізація науково-технічної політики впливає на ріст продуктивності праці, на умови і зміст праці робітників;
у впливі через реалізацію економічної функції держави;
політика змінює економічне середовище шляхом обгрунтування нових концепцій економічного розвитку і їх втілення в економічних реформах.
13 Політика і релігія
Проблема взаємодії політики і релігії — одна з найдавніших в історії людства. Нинішній суспільно-політичний розвиток людства засвідчує зростання впливу релігійного чинника на політичне життя держав і людської цивілізації. Як форми суспільної свідомості, релігія і політика постійно взаємодіють, адже їх носії практично одні й ті ж. Тому взаємовплив їх існуватиме доти, доки вони фігуруватимуть у суспільному житті. Взаємовплив політики і релігії відбувається на двох основних рівнях — структурному та функціональному.
Структура політики охоплює політичну свідомість, політичну діяльність, політичні організації та політичні відносини. А структура релігії — релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні організації та релігійні відносини. Отже, складові релігії і політики взаємопов'язані. Найтісніша взаємодія існує між першими трьома складовими обох систем.
Тісний зв'язок релігії і політики обумовлений і основними функціями (а в результаті їх здійснення — і роллю), які виконує релігія в суспільстві. До них належать світоглядна, компенсаторна, комунікативна, регулятивна, інтегративна, легітимізуюча функції.
Зв'язок релігії та політики зумовлений і цілеспрямованими діями церковних інституцій, першоієрархів та ієрархів релігійних течій щодо максимального представництва своїх прихильників у політичних інституціях з метою лобіювання власних інтересів.
У певні періоди розвитку людства зв'язок релігії і політики був настільки тісний, що є підстави стверджувати про існування релігійно-політичного синкретизму, коли релігія сприймається як невід'ємний елемент політичного чинника й навпаки.
За нової історії людства релігія використовується політичними силами як один із важливих чинників поневолення народів. Цією її здатністю користувалися всі імперії нового часу.
Апогеєм релігійно-політичного синкретизму можна вважати встановлення радянської влади в Російській імперії й утворення в межах колишнього СРСР світської релігії. Комуністично-соціалістична ідеологія претендувала на місце, яке до більшовицького перевороту 1917 p. посідала в житті суспільства християнська церква.
На сучасному етапі характер державно-церковних відносин — один з головних показників рівня розвитку і держави, і релігійного напряму, позаяк він засвідчує рівень реалізації принципу свободи совісті як одного з головних складових фундаментальних прав і свобод людини.