
- •Витоки політичного знання і формування політичної науки.
- •Основні парадигми та школи політології.
- •3. Предмет політології як науки і як навчальної дисципліни.
- •Система і структура політичної науки.
- •5.Методи політології.
- •6.Функції і значення політології як науки і навчальної дисципліни.
- •Місце політології в системі гуманітарних наук. Особливості розвитку політології в Україні.
- •8. Виникнення політики як суспільного явища.
- •9. Поняття і властивості політики.
- •10.Роль політики у житті сучасного суспільства.
- •11.Політика і право
- •12. Політика і економіка
- •13 Політика і релігія
- •14 Сутність політичної влади, її наукові концепції
- •15 Суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади
- •16 Властивості політичної влади
- •17 Ефективність і легітимність політичної влади
- •18 Поняття, джерела і типи легітимності політичної влади
- •19 Поняття суб’єктів політики. Діалектика суб’єктів і об’єктів політики
- •20 Характерні риси особистості як суб’єкта політики
- •21 Передумови і мотиви участі індивіда в політиці
- •22 Політична соціалізація: етапи і фактори
- •23 Сутність, типи, види і мотивація політичної поведінки особи
- •24. Сутність і наслідки відчуження людини від політики.
- •25. Форми, методи, характерні риси політичної діяльності.
- •26. Мотивація, рівні, форми політичної діяльності. Можливості участі громадян України в політиці.
- •27.Сутність і особливості соціальної стратифікації сучасного суспільства. Соціальні спільноти(групи) як основні суб’єкти політики.
- •28. Політична стратифікація і формування структур політичного представництва.
- •29.Політичне лідерство:сутність,функції,типологія.
- •30.Політична еліта: ознаки,структура, функції
- •31. Класичні та новітні теорії еліт.
- •32. Типологія політичних еліт.
- •33. Державна бюрократія як складова частина політичної еліти.
- •34.Характерні риси і особливості політичної еліти в Україні.
- •35. Особливості держави як політичного інституту.
- •36. Правова держава: основні риси.
- •37. Ознаки, структура і функції держави
- •38. Сутність та поняття політичного режиму.
- •39. Типологія політичних режимів.
- •40. Особливості політичного режиму в Україні.
- •41. Взаємозв’язок та взаємодія громадянського суспільства і держави.
- •42. Поняття та функції соціальної держави.
- •43. Сутність і значення громадських об’єднань в політичному житті суспільства.
- •44. Політичні партії: визначення і функції.
- •45. Типологія сучасних політичних партій та її критерії.
- •47. Альтернативні рухи як різновид суспільно політичних об’єднань
- •48. Групи тиску як засіб впливу на державну політику.
- •49. Основні наукові підходи до визначення і характеристики політичних систем.
- •50.Структура політичної системи.
- •51.Функції політичної системи
- •52.Типологія політичних систем.
- •53.Специфіка політичної системи України.
- •54.Сутність і особливості авторитарної політичної системи. Різновиди авторитарних політичних систем.
- •55.Поняття і основні властивості тоталітарних політичних систем.
- •56. Основні сучасні теорії демократії
- •57. Сутність і універсальні особливості демократичних політичних систем.
- •58. Поняття політичної свідомості та її значення для функціонування політичної сфери суспільства.
- •59. Структура, функції, типи політичної свідомості.
- •60. Поняття політичної ідеології. Основні політичні ідеології в сучасному світі.
- •61. Основні принципи лібералізму.
- •62. Основні принципи неолібералізму
- •63. Основні цінності консерватизму
- •64. Основні риси ідеології неоконсерватизму
- •65. Фашизм і неофашизм: ідейні джерела, соціальна база, цілі.
- •66. Соціал-демократичний рух у світі і на Україні
- •67. Націоналізм, його сутність і роль у політичному житті.
- •68. Політична психологія як складова політичної свідомості.
- •69. Поняття, сутність політичної культури. Класифікація і типологія політичних культур.
- •70. Структура і функції політичної культури
- •71. Характерні риси і проблеми розвитку політичної культури в Україні
- •72. Поняття, сутність, особливості і типологія політичного процесу
- •73. Політична модернізація
- •74. Політична криза: поняття та різновиди
- •75. Революція та реформа як види політичних перетворень
- •76. Сучасні тенденції розвитку світової політики.
- •77. Глобалізація і глобальна політика.
- •78. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання
- •79. Правові засади міжнародної політики
- •80. Національний інтерес, як основа зовн. Політ держави
- •81. Міжнародні організації та Україна
- •82. Сутність геополітики
- •83. Основні геополітичні характер Укр. Держ
- •84. Завдання і напрями зовнішньої політики України
- •85. Політичний конфлікт: сутн, ознаки, причини виникнення
- •86. Структура, функції, динаміка політ конфлікт.
- •87. Типологія політичних конфліктів
- •88. Етнополітичні конфлікти в сучасному світі.
- •89. Сутність та структура політ. Комунікації
- •90. Змі у системі масової комунікації
61. Основні принципи лібералізму.
По-перше, лібералізм - образ мислення, діяльності, умонастрій, для якого характерні незалежність ставлення до традицій і звичок, прагнення і спроможність до активного самовизначення у світі.
По-друге, лібералізм - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних концепцій, що ставлять метою ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу, необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи індивідів в усіх сферах суспільного життя.
У світогляді лібералізму відповідають: вивільнення від групових, класових, націоналістичних тощо забобонів, терпимість, гуманізм, індивідуалізм, демократизм, самоцінність особи.
У політичній сфері лібералізм ґрунтується на визнанні прав людини, розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову, свободі вибору занять, свободі конкуренції та ін.
Права громадянина існують незалежно від державної влади і є для неї природними.
Сучасному лібералізму притаманна орієнтація на раціоналізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючих політичних і державних систем. Значне місце займає проблема співставлений свободи, рівності й справедливості. Вважається, що через природні відмінності здібностей та порядності всі люди відрізняються один від одного. Кожна спільність людей, кожний вид діяльності породжує властиву йому ієрархію, а, отже, еліту. Еліта формується з найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільство досягає свого тріумфу завдяки еліті та помирає разом з нею. Суперечності між визначенням місця еліти у суспільстві та індивідуальною свободою вирішується розмежуванням економічного і політичного лібералізму.
62. Основні принципи неолібералізму
НЕОЛІБЕРАЛІЗМ (від лат. lіber-свободный) - термін, що позначає сучасні модифікації зв'язаного з іменами Локка, Монтеск'є, Сміта, Мілля й ін. лібералізму 17-19 вв., котрий обґрунтовував ідею волі і самодостатності особистості, волі ініціативи, конкуренції, торгівлі, волі від втручання держави в економічне, соціальне і приватне життя.
Поряд із традиційним індивідуалізмом у ній з'являються "колективістські" і этатистські акценти, які підсилюються. Неолібералізм прагне обґрунтувати і здійснити державне регулювання економічного і соціального життя (Дж. Кейнс, Гэлбрейт і ін.).
За допомогою податків, соціальних програм, посібників і ін. заходів для соціального забезпечення неоліберали намагаються згладити майнову нерівність, створити "державу загального благоденства". Соціально-політичний дирижизм, на їх думку, не ущемляє, а, навпроти, зміцнює права і свободи громадян.
У порівнянні з лібералізмом минулого піддаються інверсії не тільки відносини особистості, суспільства і держави, але і співвідношення свободи і рівності. Разом з тим підсилюється сторожкість до масової демократії, стосовно якої лібералізм завжди займав двоїсту позицію, визнаючи її "необхідним злом", єдиним знаряддям проти абсолютистської тиранії, що грозить у той же час "тиранією більшості".
Термін "неолібералізм" іноді вживається для позначення неоконсервативних теорій, оскільки ті сприйняли багато основних принципів класичного лібералізму.
До складу неолібералізму входить кілька шкіл: лондонська (Ф. Хайек), фрайбургская (В. Ойкен, Л. Ерхард), чикагська (М. Фрідмен).
Ідея «держави добробуту». Така держава мала відвернути соціальні конфлікти. Неолібералізм виходив з необхідності партнерства між урядами, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму, зміщення центру тягаря з заборонених заходів на стимулювання.