40. Особливості політичного режиму в Україні.

Щодо типу функціонального політичного режиму в Україні, необхідно означити такі моменти:

• Перетворення в Україні почалися після розпаду тоталітаризму радянського зразка;

• Як ціль визначено побудову сучасної демократичної держави, що закріплено в Конституції;

• Сучасний стан України можна охарактеризувати як стадію і процес трансформації;

• Загальносистемна криза деструктурувала всі раніше сформовані статуси, відносини й ціннісні орієнтації.

З огляду на ці основні фактори можна зробити висновки: політичний режим є наслідком – його обумовлюють політична культура, соціально-класова структура суспільства, конкуренція еліт тощо.

В Україні спостерігається досить чітка нерівність ідеологічних переваг серед різних соціальних груп і статусів. Значна частина представників різних політичних еліт так чи інакше сформувалася й активно функціонувала в складі партійно-господарської і комсомольської номенклатури радянської системи влади, увібравши в себе відповідні ціннісні орієнтації і механізми прийняття політичних рішень. Оскільки в Україні, на відміну від інших пострадянських країн, не відбулася зміна еліт, то, як наслідок, постійно декларується прихильність ідеалам демократії за панування авторитарних методів управління. Класифікувати політичний режим в Україні за нестабільної соціально-політичної ситуації в період трансформації досить проблематично. Скоріше, можна говорити про змішування різних типів режимів за відсутності якогось одного, що явно домінує. З одного боку, формальний поділ влади, Закон про партії, свобода слова, виборче право, з іншого – залежність суддів, примат виконавчої влади, негласна цензура, непідконтрольне використання адмінресурса в період виборів, підтасовування результатів голосування на користь провладних кандидатів. Такого роду приклади свідчать про серйозні авторитарні тенденції влади за досить слабких демократичних інститутів її обмеження.

41. Взаємозв’язок та взаємодія громадянського суспільства і держави.

Загалом, сформувалися три підходи до співвідношення громадянсь­кого суспільства і держави: 1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи; 2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні сис­теми, первинною (провідною) є держава, що контролює грома­дянське суспільство; 3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні сис­теми, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Але - громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави.

Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її. Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету. Це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством і покликана слугувати йому. Принцип виборності - вибори є найважливішим засобом впливу громадянського суспільства на державу. Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реальність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням громадянського суспільства, то це означає, що вони - правова держава і громадянське суспільство - взаємно передбачають одне одного.