28. Політична стратифікація і формування структур політичного представництва.

Политическая стратификация - отношения политического неравенства, вытекающие из различного положения различных групп в системе властных институтов, различной возможности этих групп оказывать влияние на принятие политических решений. П.с., существующая в любом обществе, является одним из важнейших источников политики. П.с. не является неподвижной, она может изменяться, развиваться за счет того, что те или иные социальные группы меняют свое положение в иерархии властных отношений, возникают новые способы и каналы влияния на власть и основные политические институты. Так, значительные сдвиги в П.с. западных обществ произошли на протяжении XX в., когда новые социальные группы вошли в состав правящей элиты, резко возросла численность бюрократии и аппарата управления разных уровней, увеличилась политическая роль менеджеров крупных, в том числе государственных корпораций и т.п.

Основой П.с. является разделение на политических лидеров, политические элиты, государственную бюрократию и массовые группы, занимающие подчиненное положение в системе властных отношений. При этом к представителям политических элит, которые находятся на вершине пирамиды властных отношений обычно относят лидеров основных политических партий, представителей высших органов исполнительной, законодательной и судебной власти, высших представителей местных органов власти, высшее военное руководство (генералитет), владельцев и руководителей тех средств массовой информации, которые оказывают заметное влияние на политическую жизнь общества. Вместе с тем государственная бюрократия, которая формально занимает подчиненное положение по отношению к политическим элитам, также оказывает значительное влияние на процессы реализации принятых политических решений. Значительную роль в П.с. играют также отношения клиент - патрон, при которых клиент находится в личной зависимости от своего покровителя. В условиях распространения клиентелизма государственная власть и политическая система функционируют неэффективно, поскольку нарушаются правовые и политические нормы, а в процессе принятия политических решений значительную роль играют личные связи и интересы.

29.Політичне лідерство:сутність,функції,типологія.

У сучасній науці, за наявністі спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його трактування:1. Лідерство – це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан Блондель, — це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоб спонукати членів націй до дій».2. Лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Така інтерпретація лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство — це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, що це становище займає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».3. Лідерство – це вплив на інших людей.

Функції, виконувані політичними лідерами, багато в чому визначаються тими цілями, які вони ставлять, та ситуацією, в якій їм доводиться діяти. Найбільш загальними з них є функції вираження соціальних інтересів, новаторська, інтегративна, організаторська й комунікативна.

Типологія: М. Вебер,з урахуванням типів владарювання:1. Традиційне лідерство,2. Раціонально-легальне, або бюрократичне 3. Харизматичне лідерство

Застосовуючи критерії функцій і ролі політичного лідера в системі владних відносин, М. Герман:а) лідер-«комівояжер» — сенс своєї діяльності він вбачає у вираженні й задоволенні інтересів своїх послідовників;б) лідер-«пожежник» — його діяльність — це ланцюг реакцій на початкові умови ситуацій;в) лідер-«маріонетка» — ним керують його прибічники. Подібну типологію політичного лідерства застосовує Р. Такер, виділяючи лідерів «реальних» і «менеджерів». Перші — це лідери-герої, революціонери, реформатори. Другі — ті, що майже не впливають на хід подій. Дж. Фарбер запропонував чотири можливі стилі реалізацій лідерських обов'язків: — активно-позитивний стиль, зорієнтований переважно на продуктивну діяльність, раціональне розуміння лідером своїх обов'язків і здібностей, своїх можливостей;— активно-негативний стиль, зорієнтований на задоволення власних амбіцій, самолюбства, честолюбства;— пасивно-позитивний стиль, зорієнтований на збереження лідером своїх попередніх ціннісних орієнтирів, уявлень і кола прихильників, які змушують лідера приймати політичні рішення в межах існуючих традицій;— пасивно-негативний стиль, що передбачає мінімальне виконання лідером своїх обов'язків у межах існуючої системи думок і відносин. Для такого лідера характерне або передоручення ведення справ своєму оточенню, або приймання імпульсивних, непродуманих рішень.