35. Складіть історичний портрет Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький (27 грудня 1595—27 липня 1657)

- український військовий та державний діяч, полководець, дипломат.

Народився на хуторі Суботів, навчався у київській школі та Львівському Єзуїтському колегіумі. Мати – скоріш за все Агафія (козачка), батько – Михайло Хмельницький (чигиринський підстароста). Мав сина Тимоша.

Мав багатий військовий досвід здобутий у численних битвах та походах. Брав участь у поході Сагайдачного на Москву. Перебував на службі у Станіслава Потоцького. Брав участь у Хотинській війні, де був взятий у турецький полон у битві під Цецорою у 1620р, пробувши у ньому близько 2 років. У 1625р. одружився з Ганною Сомко. Був учасником Смоленської війни та козацьких повстань 30-х років 17ст. У 1645р. брав участь у штурмі фортеці Дюнкерк у Франції.

У 1647р. відбувся напад Даніеля Чаплинського на хутір Суботів, що послужив приводом візиту до Варшави і став особистою образою, яка стала приводом до розгортання повстання, а згодом і війни під проводом Б. Хмельницького.

Як державний діяч, дипломат та полководець зарекомендував себе під час Національно-визвольної війни. У ході війни провів вдалі та невдалі битви, зокрема битва на Жовтих водах, під Пилявцями, під Корсунем та ін. Як політичний діяч та дипломат проявив себе у підписанні Бахчисарайського договору з Кримським Ханством, у підписанні договорів та угод з Польщею (Зборівський, Білоцерківський), намагався встановити дипломатичні стосунки з Валахією та Трансільванією, особливо з Молдовою. Допомагав молдовському господарю В. Лупулу зберегти владу, заручитися його підтримкою та встановити дипломатичний шлюб між Тимошем та Розандою Лупул. Починаючи з 1653року проводить дипломатичні перемовини з Московським царством (укладає Березневі статті).

27 липня 1657р. – смерть Богдана Хмельницького, похований у Вілінській церкві у Суботові.

39. Прослідкуйте основні віхи відновлення козаччини в Правобережній Україні середини 80-х років XVII століття. С. Палій.

Після поразки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького долю українських земель вирішували сусідні держави: Польща, Росія та Туреччина. У 1681р. було підписано Бахчисарайський мирний договір між Москвою та Османською імперією, головною умовою якого було те, що територія між Дністром і Бугом мала залишатися нейтральною та незаселеною протягом 20 років. Це означало перетворення на пустелю тих земель, які були своєрідною базою національно-визвольного руху за часів Хмельниччини.

Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі клі­матичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща по­рушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видає 1684 р. універсал, що дозво­ляв козацькі поселення на південь від Росі. 1685р. – польський Сейм ухвалює рішення про поновлення відновлення колишніх прав та вольностей козаків і відродження Богуславського, Брацлавського, Корсунського та Білоцерківського полків.

У 1699р. – в результаті завершення війни між Польщею та Туреччи­ною потреба у козацькому війську відпала, і тому польський сейм прийняв рішення про ліквідацію право­бережного козацтва. Спроба силою реалізувати цей план призвела спочатку до поразки польських військ під Фас­товом 1700 р., а потім і до вибуху повстання під прово­дом С. Палія (1702-1704рр.).

Палій (Гурко) Семен Пилипович (?-1710) – козацький полководець, фастівський і білоцерківський полковник. Народився в містечку Борзна (Чер­нігівщина). Навчався в Київській колегії. У 1684 р. отримав «при повідний лист» (дозвіл) польського короля на формування козаць­кого полку у Фастові й заселення вільних земель на Київщині. На полковій території встановилося козацьке самоврядування. Спро­би польських військ привести козаків до покори (1691, 1693, 1700) зазнали відсічі. Протягом 1688-1704 рр. Палій вів пере­говори з гетьманом І. Мазепою про возз’єднання Правобережної України з Лівобережною, але уряд Московщини, пов’язаний з Річ­чю Посполитою «Вічним миром» 1686р., не давав згоди на цю акцію. У 1702-1704 рр. Палій очолював козацькі повстання на Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині. У 1704 р. на Правобе­режжя вступили лівобережні козацькі полки під проводом Мазе­пи. За його наказом Палія було заарештовано, а повстання при­душено. Царський уряд відправив Палія у заслання до Тобольська (1705-1708), а в 1709 р. у зв’язку з війною зі шведами повер­нув в Україну. В 1709 р. Палій очолює Білоцерківський полк і за­лишається його полковником до смерті.

Ситуацією скористався І. Мазепа, який, приєднавши до Гетьманщини правобережні полки, незабаром усунув С. Палія від влади, як можливого претендента на гетьманську булаву. Після смерті І. Мазепи та поразки П. Орлика система міжнародних договорів 1711-1714 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобе­режжям.

Починається активне відновлення польсько-шляхет­ських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Поділь­ське воєводства. Відновивши свою владу над землями Пра­вобережжя, магнати почали створювати в межах своїх воло­дінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. Їм вдалося навіть захо­пити такі потужні фортеці, як Вінниця, Умань, Летичів, Фастів. Проте до зими 1750 р. цей виступ спільними зу­силлями польських та російських військ було придушено.

Отже, після поразки Української революції Правобе­режжя надовго стало об’єктом територіальної експансії сусідніх держав – Польщі, Росії та Туреччини. Встанов­лення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим кра­єм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило ре­лігійний гніт, спричинило нову колонізацію правобереж­них земель, зростання соціального напруження та виник­нення гайдамацького руху. Перехід наприкінці XVIII ст. Правобережжя під владу Росії не зняв проблеми інозем­ного панування для цього краю, він тільки змінив форми та методи експлуатації місцевого населення.