30. Проаналізуйте Зборівський договір та його наслідки для української державності.

Зборівський договір — мирний договір, укладений 8(18).VIII 1649 у ході Нац.-визв. війни укр. народу між гетьманом Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої у м. Зборові (тепер Терноп. обл.). Завершив воєнні дії 1649, під час яких козац.-сел. військо завдало поразки польс. армії, зокрема у Зборівській битві. Згідно з угодою зберігалися вольності Війська Запорізького. Козац. реєстр збільшувався до 40 тис. чол. Під управління гетьм. адміністрації переходили Київ., Брацл. і Черніг. воєводства; цю територію мали покинути польс. війська. Всі посади у названих воєводствах могли заступати тільки укр. шляхтичі правосл. віри. Євреям та єзуїтам заборонялося проживати у вказаних воєводствах. Київ, митрополитові надавалося місце в польс. сенаті. Чигирин переходив у володіння гетьмана. Водночас втрачалася територія ряду полків — Зв'ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського, Барського та ін. (Волинь і Поділля). Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщани були змушені виконувати повинності. Вирішення питання про ліквідацію уніат, церкви в Україні покладалося на польс. сейм. Мало бути проголошено і заг. амністію учасникам козац. повстання.

Під час національно-визвольної війни були фундаментальні основи національної державної ідеї:

• право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

• незалежність і соборність Української держави;

• генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.

34. Проаналізуйте Березневі статті 1654 р.

В березні 1654 року у Москві козацька делегація, очолювана генеральним суддею Самійлом Зарудним та переяславським полковником Тетерею передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на встановлення таких міждержавних відносин, за яких для України залишатиметься як внутрішня, так і зовнішня самостійність. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654р. узгодили 17 статей, які увійшли в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом

Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики.

Гетьмана і старшину обирала козацька Рада.

Українська адміністрація та суд лишалися самостійними.

Чисельність козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб.

збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою і Стамбулом.

Міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які були їм дані ще литовськими князями та польським королем, насамперед міське самоврядування. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від Патріарха московського, якої прагнули московський уряд і російська православна церква. Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою лише частково, а православне духівництво не змирилося з незаконними вимогами Москви. Оцінка російсько-українського союзу в працях істориків залишається неоднозначною, адже до нас дійшли лише копії цього договору. В складі монархічної Росії Українська держава, з її республікансько-демократичною формою правління була позбавлена можливостей подальшого розвитку. В наступні після 1654 року десятиріччя йшов поступовий, але невпинний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації суспільно-політичних органів влади. Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну державу. Всупереч порушенню його умов Москвою, Переяславський договір 1654 року слугував для наступних поколінь української еліти найсильнішим і найпереможнішим доказом суверенності України.

38. Схарактеризуйте особливості соціально-економічного та політичного життя Правобережної та Лівобережної України в XVII ст.

Лівобережжя – складова частина Москв. держави. Верховна влада належала цареві і здійснювалася через спеціально створений 1662 Малоросійський приказ. Однак зберігались і залишки автономії, головою був гетьман, підпорядкований царю. При ньому старшинська рада. Зберігся полковий адміністративний устрій. У системі управління Лівобережжям головна роль належала козацькій старшині і українській шляхті.

Після визвольної війна кріпацтво було скасоване, багато селян і міщан перейшли в козацький стан. Але з часом право такого переходу було обмежене.

Відбувся процес захоплення старшиною земель, разом з цим поступово відновлювалась і феодальна експлуатація селянства новими панами. Погіршувалося становище рядових козаків. Селяни і міщани мали також утримувати власним коштом царські війська. Але панщина ще не була поширена, а більшість повинностей становили різні податки. У другій половині 17 ст відбувся процес заселення Слобідської України.

1686 Запоріжжя перейшло під контроль Москви. Тут знаходилися загони російських військ. На Запоріжжі не було кріпацьких порядків. Запорожці продовжували свої походи проти турків і татар.

Землі Правобережжя, на яких тривалий час точилися воєнні дії, були спустошені і знелюднені. Тому поляки заселяли їх заново. Для цього козакам було дозволено знову селитися на правобережжі. Сюди почали повертатися біженці, а з подальшим заселенням краю і польська шляхта, яка відновила кріпацькі порядки. Панщина становила 4-6 днів на тиждень. Посилювалися утиски православного населення. Одночасно занепадали братства, що активізувало роль уніатської церкви.

Українці Північної Буковини перебували під подвійним гнітом – з боку Молдавії та Туреччини. Окрім панщини і податків на користь молдавських феодалів, вона сплачували податки на користь турецького султану. Релігійні утиски чинилися у формі переслідування християн з боку мусульманського духовенство. Така сама ситуація була на Закарпатті, яка входила до складу Трансільванії, також підвладній Туреччині.

Посилення експлуатації породжувало опір серед українського населення. Неодноразово піднімались селянські повстання. 1657-1658 – Мартин Пушкар, Яков Барабаш. 1666 – на Переяславщині, 1687 – козаків Гадяцького і Прилукського полків.

Ще ширша була антифеодальна боротьба на Правобережжі. Вона супроводжувалася відмовою населення від повинностей, втечами селян, нападами на панські маєтки. Цю боротьбу очолив Палій