60.Визначте особливості народницького руху в Україні

Після скасування кріпосного права серед різночинної інтелігенції сформувалася суспільна течія, яку назвали народництвом. У ньому окреслилися три напрями, представлені своїми ідеологами. П. Лавров і його прихильники головним завданням вважали пропаганду серед селян і робітників ідей соціалізму й підготовку їх до боротьби проти самодержавства. М. Бакунін та його послідовники вбачали своє завдання у підготовці народу до збройної боротьби проти держави й створенні союзу вільних асоціацій виробників. П. Ткачов провідною силою суспільства вважав революційну інтелігенцію, яка мала створити підпільну організацію, скинути царя й повести народ до соціалізму. Тобто в народництві сформувалися пропагандистська, анархістська й змовницька течії.

Народництво в Україні розвивалося тими ж шляхами, що й по всій Російській імперії, маючи, проте, свої особливості.

Найбільш вдало узагальнює особливості національного руху в Україні другої половини XIX ст. поняття "українське народознавство", яке протягом кількох десятиліть було однією із самоназваних демократичних кіл. З огляду на специфіку тодішнього суспільно-політичного буття в Україні існували "українське народолюбство" і "російське народництво" — типологічно близькі, споріднені явища, що діяли самостійно та у взаємозв'язку, мали спільні та осібні риси.

Українське народознавство пройшло у своєму розвитку кілька етапів:

1. початковий етап "романтичного" народолюбства (приблизно з початку XIX ст. до 40—50-х років XIX ст.);

2. "дійове", "реальне народництво" (60—80-ті роки XIX ст.);

3. "неонародництво" (з 90-х pp. XIX ст. до лютого 1917 p.);

4. "новітнє" народництво. Доба Української національно-демократичної революції та боротьби за збереження державної незалежності (весна 1917—1920 pp.).

64. Проаналізуйте соціально-економічне становище західноукраїнських земель у другій половині хіх ст.

• Хоча буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії й зазнала поразки, проте вона започат¬кувала поступову ліквідацію феодально-кріпосницьких відно¬син і розчищення шляху до капіталізму. При цьому Галичи¬на, Північна Буковина і Закарпаття увійшли в нову епоху економічно відсталими. Земельна аристократія зберегла свої економічні й політичні позиції. Загалом основні проблеми буржуазно-демократичних перетворень в Австрії протягом певного часу залишалися невирішеними.

• У Львові 1861 р. роз¬почав свою діяльність місцевий виборний Галицький крайовий сейм. У Буковині також розпочав роботу крайовий сейм.

• В промисловості Західної України переважали іноземні кап¬італи - австрійські, німецькі, англійські, американські, французькі, бельгійські. Створивши монополістичні об'єднання, іноземні ка-піталісти оволоділи основними галузями західноукраїнських зе¬мель, перш за все нафтою, експлуатували природні багатства.

• Проте, якщо в її західних і центральних частинах мало місце промислове піднесення, то промисловість Східної Галичини, Північної Буковини і За¬карпаття розвивалися дуже повільно.

• 70-90-ті роки були часом виникнення середніх і великих підприємств, але їх роль в промисловому виробництві була не¬значною. Промисловість мала переважно дрібний, кустарно-ремісничий характер, була слабко механізованою.

• Великих капіталістичних підприємств на західноукраїнських землях було близько 220, і на них зосереджувалася лише четверта ча¬стина робітників. Найбільш інтенсивно розвивалися нафтова і озокеритна промисловість у Бориславе-Дрогобицькому басейні.

• Поступово набирав промислових рис Львів, де зростала кількість населення, зайнятого в промисловості й торгівлі, розширювалась мережа фінансово-кредитних установ. У місті відкрили свої філії Австрійський національний банк, Австрійський кредитний заклад для торгівлі і промисловості, Англо-австрійський банк, працювали Галицький іпотечний банк, Селянський та Крайовий банки. В нафтодобувну, лісову та інші галузі промисловості вкладали свої капітали австрійські, німецькі, французькі, американські банкіри і підприємці. Роз¬гортали свою діяльність українські фінансові установи і тор¬гово-промислові об'єднання: страхові товариства "Дністер" і "Карпатія", Крайовий союз кредиторів, Український іпотечний банк, Селянська каса, крайові кооперативні союзи.

• З розвитком капіталізму відбувалося формування нових класів - пролетаріату і буржуазії. Робітничий клас поповню¬вався селянами, що розорилися, ремісникам, кустарями. Велика кількість вільнонайманих робітників була зайнята в сільсько¬му господарстві. Пролетаріат Західної України був багатонаці¬ональним: тут працювали українці, поляки, угорці, молдавани, словаки, німці, євреї, представники інших національностей.

• Робітники зазнавали тяжкого соціального, політичного та національного гноблення. Незважаючи на австрійський закон 1885 р. про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він становив 12 годин і більше. Західноукраїнські робітники одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату, охо¬рони праці практично не існувало.

• Конституція 1867 р. офіційно проголосила національну рівноп-равність в школах, державних установах та судах, у дійсності ж панівне становище поряд з австрійськими правлячими колами в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буко¬вині - румунські бояри, в Закарпатті - угорські феодали та кап¬італісти.

• Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Сільським господарством тут займалося 94% населення. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селя¬нам, католицькій та уніатській церкві. Поміщикам належало понад 40% усіх земель.

• Виключно тяжке економічне становище трудящих захід-ноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Малоземельні та безземельні селяни і робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн.