36. Доведіть негативний вплив Руїни на розвиток української державності.

"Руїна" – історіографічна назва занепаду Української козацької держави у другій половині ХVІІ ст. В історичну науку цей термін було запроваджено Миколою Костомаровим. Доба “Руїни” відзначається громадянською війною і інтервенцією сусідніх держав – Польщі, Московії, Туреччини, Кримського ханства.

Руїна призвела до занепаду української держави, вона перетворилася на жертву внутрішніх чвар, арену братовбивчої громадянської війни і стала об’єктом поділів. Можна виділити декілька причин, що привели до Руїни.

По-перше, неоднорідність української еліти і боротьба її за гетьманську булаву. Серед старшини виділяється угруповання, які мають різні погляди щодо розбудови Української держави. Цікаво дослідити географічний аспект у розкладі сил української еліти доби Руїни. Так, Правобережна старшина орієнтувалася на Польщу, Лівобережна – на Московське царство. Цей історико-географічний фактор і визначив остаточний результат боротьби за Україну між Польщею та Московією.

Ще однією причиною Руїни було соціальне розмежування української нації, небажання повсталого народу підкорятися козацькій старшині, що виявлялося у розгортанні громадянської війни.

Відсутність національної ідеї, невисокий рівень політичного самосвідомості українського населення також поглиблював розкол держави. Не слід також забувати і про інтенсивний зовнішній тиск на ще не сформоване українське суспільство з боку Московського царства, Речі Посполитої, Туреччини, які на той час були наймогутнішими державами Східної Європи.

Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації.

40. Проаналізуйте розвиток культури України в другій половині хvii ст.

• Ліквідація внаслідок визвольної війни 1648—1654 pp. польсько-шляхетського режиму сприяла розвиткові української культури. Водночас польсько-шляхетська й турецько-татарська агресія, численні війни, спустошливі напади чужинців, що тривали протягом другої половини XVII ст., вели до знищення культурних цінностей, гальмували як економічний, так і культурний розвиток. Оскільки на територіях, що перебували у складі Росії — Лівобережжі, Слобожанщині, Запоріжжі — польсько-шляхетського гноблення не існувало і вони були краще захищені від нападів, тут склалися більш сприятливі умови для розвитку культури, вона розвивалася інтенсивніше, ніж на Правобережжі і на західноукраїнських землях.

• Освіта і друкарство: Після визвольної війни 1648—1654 pp. на Україні у багатьох селах існували початкові (дяківські), школи, в яких навчалися діти козаків, селян, духівництва. Учителями здебільшого були дяки.У містах продовжували існувати школи, утримувані братствами. Головним осередком освітнього, наукового, літературного і всього культурного життя України і в другій половині XVII ст. залишався Київ. Визначну роль відіграла Київська (Києво-Могилянська) колегія. Немало вихованців Київської колегії, які стали видатними діячами освіти й культури, переселилися до Росії і відіграли визначну роль у розвитку російської культури. На українських землях, підвладних Польщі, — у Східній Галичині й на Правобережжі — продовжували існувати єзуїтські, протестантські та уніатські школи. «По всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях». «Дітей у них,— пише далі Алепський, — більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти». Велике значення для розвитку й поширення культури на Україні мали друкарні, які існували в другій половині XVII ст. у Києві при Києво-Печерській лаврі, в Новгороді-Сіверському, Чернігові, Львові і в деяких інших містах (всього одинадцять).

• Література: Визвольна війна 1648—1654 pp., приєднання України до Росії, тривала й напружена боротьба проти іноземних загарбників посилили інтерес до історичного минулого. Важливим жанром історичних творів стали козацько-старшинські літописи, в яких найбільш широко описувалася героїчна боротьба українського народу в період визвольної війни і автори яких відбивали ідеологію козацької старшини, що поступово перетворювалась у феодалів. а першому місці серед цих творів стоїть літопис Самовидця, опис подій у якому доведений до 1702 р. Особливо велике значення мали близькі до народних дум і пісень історичні вірші. У них автори оспівували переважно героїку визвольної війни 1648—1664 pp., звеличували Богдана Хмельницького, оповідали про перемоги народу над польсько-шляхетськими загарбниками, картали зрадників-старшин та ін. «Висипався хміль із міха», «Дума козацька о Берестецькім звиченстві тощо).

• Театр: У другій половині XVII ст. значно ширше, ніж раніше, розвинулася шкільна драма. П'єси писалися викладачами Київської колегії, а виконавцями були школярі. Основний зміст шкільної драми становили релігійні, біблійні, міфологічні або історичні сюжети (прославлення святих, всяких доброчесних понять — надії, любові, віри, розуму та ін.). У перервах між діями ставилися інтермедії — сценки з народного життя. Велику популярність у народі мав вертеп — ляльковий театр, в якому зображувалося життя й дії простих людей, показувались їх розум, дотепність, кмітливість.

• Музика: Народні співаки — козаки-бандуристи — часто самі створювали тексти й музику і розносили їх по всій Україні. Починається також музична обробка народних пісень. У цей час були оброблені такі пісні, як «Та нема гірш нікому» і «Ой під вишнею, під черешнею».

• Архітектура: Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийо ми стилю барокко (від італійського barocco — вигадливий, химерний), для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. На селі і значною мірою в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. Саме з дерева будували хати селян, міщан, козаків, часто й будинки козацької старшини, сільські церкви. У містах частіше споруджували будівлі з цегли й каменю — гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів.

• Образотворче мистецтво: Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва в Україні в другій половині XVII ст. був дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Будинки прикрашалися різьбою по дереву, різноманітним орнаментом, картинами, зокрема популярними малюнками на теми «Козак Мамай» і «Чайки». Розцвітали різні галузі народного мистецтва: килимарство, вишивання, гаптування, художнє ковальство, литво, кахельне, гончарне виробництва та ін.