4. Господарство давніх слов’ян

• Давні слов’яни жили зі землеробства та осілого скотарства.

• Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам.

• Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис. 

• З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.

• Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.

• З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа йковальство.

• З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів.

• Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.

• Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичено гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною.

• Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури.

• Під час Великого переселення народів гончарство занепало, тож гончарний посуд у слов’ян поступився перед ліпним аж до 10–11 ст.

• Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я.

• У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.

• Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.

• У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.

12. З‘ясуйте роль, місце і значення кр в історії України

Київська Русь, як називають цю державу історики, або Руська земля, як записано у літописах, – перша східнослов'янська держава. Вона існувала у IX – середині XIII століття. Русь була великою багатоетнічною середньовічною імперією. Вона відіграла значну роль в історії як східнослов'янських так і інших європейських народів. Утворення великої Давньоруської держави сприяло більш швидкому економічному, політичному й культурному розвиткові східних слов'ян і, в той же час, дало їм можливість відстояти свої землі від нападів багатьох ворогів — на сході й півдні — степових кочівників-печенігів, половців та ін., на півночі — від норманів, на заході — від польських і угорських королів та феодалів, на півдні — від зазіхань імператорів Візантії.

Історичне значення Київської Русі полягає у наступному:

• Русь стала першою великою східнослов'янською державою, що об'єднала майже всі східнослов'янські племена;

• Русь, що існувала близько 400 років, заклала традиції державотворення в Україні, на її досвід спиралися наступні державні діячі України;

• Київська держава слугувала надійним захистом Європи від східних кочовиків, з її падінням татарські орди вторглися в Європу;

• державне життя дало могутній поштовх розвитку української народності та її культури(Матеріальні, духовні, історичні традиції, мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д.);

• прийняття християнства прискорило культурний розвиток слов'ян, включило їх до європейської спільноти цивілізованих народів, підняло авторитет держави на міжнародному рівні.

Сучасники і історики відмічають високий міжнародний статус Русі – вона мала зносини з Візантією, Священною Римською імперією, Францією, Англією, Болгарією, Польщею, Скандинавськими та азіатськими країнами та народами. Особливого розмаху міжнародні відносини досягай за часів Ярослава Мудрого. Його донька Ярослава біла французькою королевою, Єлизавета – норвезькою, Анастасія – угорською. Русь відрізнялася від інших європейських народів розвитком міського життя, її називали «країною міст». Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України.