101. Визначте особливості повоєнної відбудови народного господарства України. Перехід до мирного будівництва.

Після параду Перемоги в Москві у країні почалася прозаїчна, важка і копітка робота — відбудова народного господарства.

Для здійснення цього плану використовувалися унікальні можливості, що їх створювала централізована тоталітарна система в мобілізації людських і матеріальних ресурсів. За рішенням уряду СРСР в Україну надсилалася техніка та устаткування з Уралу, Поволжя та Сибіру. Здійснювалась мобілізація молоді, жінок у ті галузі, в яких бракувало трудових ресурсів, перш за все у вугільну та транспорт. Сюди ж спрямовувалася і більша частина демобілізованих.

Були відбудовані шахти в Донбасі, Дніпрогес та інші електростанції, більшість металургійних підприємств на півдні України, машинобудівні заводи Києва, Харкова та багатьох інших міст. Фактично заново створювалася промисловість Західної України. Знову Україна за окремими показниками випереджала розвинуті європейські країни. Та все ж вона відставала від загальносоюзних темпів, що пояснювалося політикою центру, яка стимулювала переважно розвиток східних економічних районів РРФСР.

Незважаючи на зростання промисловості, життєвий рівень людей підвищувався дуже повільно. Мало допомогла і грошова реформа 1947 p., яка знецінила заощадження населення. В дусі сталінських традицій відставав випуск товарів масового споживання: у 1950 р. він становив лише 80% довоєнного рівня. Біля магазинів завжди стояли великі черги, і часто люди не могли нічого купити.

Та найбільш гостро проблеми відбудови появилися у сільському господарстві, і після війни колгоспне селянство залишалося найбільш ущемленою соціальною групою тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва та розподілу створеного ним продукту.

Всіляко обмежувалося ведення особистого підсобного господарства. Оподатковувалася кожна тварина, кожне дерево. А колгоспники одержували за свою нелегку працю мізерну платню й існували в основному за рахунок присадибних ділянок. Вони не забезпечувалися пенсіями, не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати сіл.

Однак зміцнення колгоспів відбувалося переважно шляхом посилення репресивно-примусових методів замість матеріальної зацікавленості

Виснажене війною і сталінською системою управління українське село переживає в другій половині 1946 р. новий (уже третій за роки радянської влади) голод (крім західних областей України)

У багатьох районах повторювалися 1932-1933 pp.: масова дистрофія, випадки канібальства, трупоїдства, велика кількість померлих від голоду — за 1946-1947 pp. в східних та південних областях УРСР загинуло понад 800 тис. чоловік. Батьки залишали своїх дітей, бо неспроможні були їх нагодувати, і намагалися передати їх в дитбудинки.

Уряд України намагався полегшити становище за рахунок Західної України, хоча її можливості були незначними. І в той час, коли голодували Україна, Молдавія, частина Поволжя, Ростовська область, Центрально-Чорнозємна зона, СРСР експортував зерно в країни «народної демократії» — Болгарію, Румунію, Польщу та Чехословаччину, а в квітні 1946 р. підписав угоду про поставку Франції 500 тис. т зерна. В цілому експорт його у 1946 р. склав 1,7 млн т, що могло б бути значною допомогою голодуючим районам.

Відбулися значні зміни в економіці Західної України. Компартія України та уряд УРСР вже у 1945 р. беруть курс на прискорення розвитку промисловості.

Індустріалізація регіону здійснювалася в двох напрямах: а) відбудова і розвиток традиційних галузей промисловості (нафтогазова, лісорозробки, переробка деяких видів сільгоспсировини); б) розвиток нових — машино- і приладобудування, металообробка та ін. Радянська централізована система управління, об´єктивно оцінюючи цю діяльність, перекачувала в Західну Україну значні матеріальні і людські ресурси.

Однак форсована індустріалізація мала ряд негативних рис: повільний розвиток галузей, що виробляли споживчі товари, хижацьке винищення природних ресурсів. Зокрема, у 1950 р. з Карпат і Полісся вивезено 11,2 млн. м3 лісу при 16,3 млн. м3 у республіці загалом. Та ще більш негативні наслідки супроводжували розгорнуту паралельно з індустріалізацією колективізацію.

Століття польського і австрійсько-польського панування не привели до позитивних зрушень в економіці Західної України. Лише радянська влада, часто жорстокими методами, дала поштовх до економічного поступу цієї частини України, хоча трудящі маси заплатили за це високу ціну.

105. Зробіть аналіз політичної боротьби в Україні після смерті Сталіна та охарактеризуйте процес лібералізації суспільно-політичного життя в Україні другої половини 50-х – початку 60-х рр. ХХ ст. та його суперечливий характер.

У березні 1953 р. помер Сталін. Це стало початком пошуків нових форм і методів будівництва соціалізму. Першою ознакою змін було «колективне керівництво», посилення ролі партійних організацій, що прийшло на зміну одноосібному управлінню «вождя народів». «Колективне керівництво» по своїй суті було своєрідним комітетом управління, який складався з вищих партійних та урядових кадрів. Однак у ньому незабаром зав´язалася боротьба за владу. На місце «вождя» претендував грізний шеф КДБ Берія, який до останніх днів життя Сталіна був поряд з ним, виконував криваві вказівки і користувався його незмінною довірою. Він розгорнув бурхливу підготовку до захоплення влади в свої руки, але прорахувався і заплатив за це життям. Деякий час на політичній авансцені країни знаходився Г. Маленков, але переможцем вийшов Микита Хрущов, чия кар´єра була тісно пов´язана з Україною. Фактично він став «грати роль» першого керівника уже в березні 1953 p., але формально був обраний першим секретарем ЦК КПРС у вересні. Вже перші кроки його діяльності були спрямовані в напрямі десталінізації. Хрущовське керівництво домагалося зростання ролі партії в житті країни та посилення контролю її організацій над органами КДБ і МВС.

У серпні 1953 р. було визначено новий курс, який передбачав соціальну переорієнтацію економіки. З приходом М.С. Хрущова до влади почались реформи в промисловості, системі управління та сільському господарстві, які мали неоднозначний характер.

У промисловості цей період характеризувався радянською децентралізацією і демократизацією управління. Проведені реформи в сфері управління економіки (утворення раднаргоспів), реорганізації підприємств та залучення досягнень науково-технічної революції. Розширились права союзних республік. Територіальний принцип управління здійснювався через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних, адміністративних районах. Прискореними темпами розвивалась легка промисловість.

Основними напрямками реформування сільського господарства були: освоєння цілинних земель, збільшення посівів кукурудзи та виробництва м’яса, молока та масла, реорганізація МТС, укрупнення колгоспів. Послаблення колосального державного тиску на село сприяло тому, що у 1953–1958 рр. середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були у вищими. Вагомий внесок у зростання сільського господарства зробило спочатку й освоєння цілинних земель. Частка капіталовкладень у сільське господарство підвищилась. період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР.

Проте пожвавлення радянського села виявилось нетривалим. На продовження розпочатої у 1953–1954 рр. аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування. У 1958 р. проведено реорганізацію МТС із примусовим викупом колгоспами сільськогосподарської техніки. Хоча цей захід дав змогу викачати із села деякі кошти, але разом з тим різко погіршив фінансове становище більшості господарств.

З 1954 р. (освоєння цілини) розпочалися економічно необґрунтовані масово-політичні кампанії. Серед них: з 1955 р. – максимальне розширення посівів кукурудзи, з 1957 р. – «м'ясні» та «молочні» кампанії – підвищити виробництво м'яса, масла і молока на душу населення. Інші адміністративні реорганізації – укрупнення колгоспів, перетворення частини з них у радгоспи і т. ін. – також не дали відчутних результатів.

Політика реалізації надпрограм доповнювалась намаганнями ліквідувати присадибне селянське господарство. Як наслідок, середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва у 1959–1964 рр. знову знизились до рівня початку 50-х років. Освоєння цілини, в яке вкладено величезні інвестиції, хоч і дало спочатку позитивні результати, створило на сході країни нові райони сільськогосподарського виробництва, але не змогло вирішити зернової проблеми СРСР.

На початку 60-х років у містах виник гострий дефіцит продуктів харчування, включаючи хлібобулочні, м'ясні вироби та інші продовольчі товари масового вжитку. СРСР став регулярно, у зростаючих обсягах, завозити зерно з-за кордону.

У ці роки було зроблено суттєвий крок до підвищення рівня життя населення. Здійснено масштабне підвищення заробітної плати, скасовано примусові державні позики. З травня 1966 р. у колгоспах введено гарантовану оплату праці. Вдвоє підвищено пенсії, а з 1964 р. пенсії вперше стали видавати колгоспникам.

Отже, наслідки економічних реформ М.С. Хрущова мали позитивні та негативні наслідки. Серед позитивних можна визначити зростання економіки в середині 50-х років, вихід із економічної кризи, використання досягнень НТР та поява нових галузей промисловості. Проте на початку 60-х років почали виявлятися негативні наслідки. Семирічний план розвитку народного господарства (1959–1965 рр.) не було виконано: постійно знижувалися темпи промислового розвитку, в скрутному становищі перебували колгоспи, знизився рівень життя населення.