78. Проаналізуйте політику Директорії унр у 1918 - на початку 1919 рр.

В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві відбулося засідання Національного союзу (об’єднання опозиційних гетьману сил на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою), Селянської спілки, профспілки залізничників і українських січових стрільців. Присутні з метою повалення гетьмана утворили верховний орган УНР — Директорію на чолі з В. Винниченком (до складу входили також С. Петлюра, Ф. Швець, 0. Андріївський, А. Макаренко).

С. Петлюра очолив бойові дії проти гетьманських військ і повів січових стрільців на Київ. Солдати окупаційних військ після початку німецької революції заявили про нейтралітет.

На хвилі широкого повстанського руху 18 грудня Директорія вступила до Києва. На Софіївській площі відбулись молебень і військовий парад. Гетьманські війська капітулювали, а сам гетьман 14 грудня 1918 р. з німецькими військами залишив Київ і виїхав до Німеччини.

У відновленій УНР вищу виконавчу владу здійснювала Директорія, уряд якої очолив В. Чехівський (УСДРП). Законодавча влада мала належати Трудовому конгресу, «обраному трудовим населенням без участі , поміщиків і капіталістів».

Внутрішня і зовнішня політика Директорії в умовах хаосу і безладдя, заохочення партизанщини, внутрішніх протиріч не мала чіткості й послідовності. «Сприяли» цьому й особисте суперництво та принципові непорозуміння між В. Винниченком і С. Петлюрою, які відображали розкол в українському партійному середовищі стосовно характеру нової влади.

Отже, Директорія не врахувала досвіду Центральної Ради і продовжувала шукати підтримки серед зовнішніх сил — цього разу Антанти. Не зробила належних висновків Директорія й з досвіду свого попередника в галузі соціальної політики.

Директорія декларувала відданість інтересам трудящих селян, але здійснювала надто помірковану політику. Поміщицькі маєтки підлягали експропріації, але строки і порядок поділу землі не визначалися. Декларацією залишилась і відданість інтересам робітництва. Отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру і навіть розганяли профспілки. Намагання Директорії встановити баланс між революційними реформами й порядком в підсумку не мало ні порядку, ні реформ.

Отже, Директорія не змогла виробити і запровадити в життя реальну політичну програму, яка б знайшла підтримку серед широких верств населення. Давня дилема української інтелігенції — чому віддати перевагу: соціальним чи національним проблемам — знову сіяла серед українських політиків ворожнечу та безладдя.

Таким чином, лише 1,5 місяця проіснував у Києві уряд УНР — Директорія. Крім вищезгаданих факторів, важливу роль у поразці Директорії відіграло чергове військове втручання Радянської Росії в справи України.

82. Охарактеризуйте Ризький договір як результат закінчення радянсько-польської війни. Його наслідки для українського народу.

Ризький мир – підп. у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920.

Договір складався з 26 статей і включав ряд додаткових протоколів і умов, які регулювали різні економічно-правові питання. Він уточнював державний кордон між Росією, Білоруссю і Україною з одного боку, і Польщею — з другого. Обидві сторони визнавали незалежність України і Білорусі та зобов'язувалися шанувати суверенні РРФСР і УРСР забезпечували за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща гарантувала ті самі права своїм меншинам російської, української і білоруської національності.

Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації. Обидві сторони зрікалися воєнних відшкодувань, а РРФСР і УРСР зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї і культурні та мистецькі скарби. Ризький мир формально набрав чинности після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і був дійсний до 17 вересня 1939, коли його односторонньо анулював радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією.