54. Охарактеризуйте основні форми антикріпосницької боротьби в західноукраїнських землях у першій половині хіх ст.

3. Маючи спільних класових ворогів — польських, українських полонізованих, румунських і угорських феодалів, австрійський абсолютизм, західноукраїнське селянство вело боротьбу єдиним фронтом із польськими, румунськими й угорськими селянами й підтримувало зв'язки з селянами Наддніпрянської України, передусім Правобережжя. Як і боротьба селян інших українських земель, селянська боротьба в Східній Галичині, Північній Буковині і Закарпатті залишалася стихійною, неорганізованою, роздробленою, неосвітленою політичною свідомістю, мала локальний характер. Більшість селян не усвідомлювала своїх класових інтересів, ще вірила в «доброго цісаря», сподівалася, що він захистить селян від гноблення поміщиків. Антикріпосницька боротьба селян виливалася в різні форми: скарги селян на поміщиків у державні установи, спори громад із домініями (маєтками), втечі від поміщиків, потрави панських посівів і лук, підпали поміщицьких маєтків, розправи над маєтковою адміністрацією і сільською старшиною, відмову від виконання повинностей і сплачування державних податків, діяльність опришків-ських загонів у Прикарпатті, масові хвилювання й повстання. Серед опришківських загонів, які нападали на поміщиків, купців і сільських багатіїв, одним із найбільш активних у 20-х роках був загін Мирона Штоли (Штолкжа), який діяв у районі Косова, Вижниці і Кутів. У 1829 р. Штола був схоплений і в 1830 р. разом зі своїми побратимами Козиком і Циганом скараний у Вижниці. У Східній Галичині активними були виступи селян громади с. Якубової Волі Самбірського округу у 1819 p., Koмарнівського ключа (володіння) графа А. Лянцкоронского (теж Самбірського округу) в 1817—1822 pp., маєтку Сколе (Стрийського округу) графа О. Потоцького, що складався з містечка Сколе і 26 сіл, в 1824 —1824 pp., в Чортківському округу в 1838 р. та ін. Як правило, селяни відмовлялися виконувати повинності на поміщиків, переставали їм коритися, чинили збройний опір адміністрації маєтків і представникам державної влади, знищували їх, громили поміщицькі маєтки, вступали в збройні сутички з загонами солдатів, що їх посилали власті для придушення виступів. На Буковині одним із найбільш значних був виступ селян у Русько-Кимполунзькому окрузі в 1843—1844 pp., очолений Лукяном Кобилицею (1812—1851), уродженцем с. Путилова (тепер селище міського типу Путила Чернівецької області), вихідцем з сім'ї кріпака. Оскільки протягом ряду років скарги селян на здирства і утиски поміщиків, з якими вони зверталися в державні установи, залишалися без наслідків, у 1843 р. селяни 22 громад відмовилися відбувати панщину й інші повинності, стали громити маєтки, оголосили ліси й пасовиська своєю власністю й зажадали переведення їх у розряд державних селян. У березні 1844 р. повстання було придушено трьома ротами солдатів; близько 240 арештованих учасників повстання побито киями і різками. «Били людей, так били, що коло лавки кров людську пси хлебтали», — згадували очевидці. На Закарпатті протягом першої половини XIX ст. історики облікували близько 15 селянських виступів. Сильними були «холерні бунти» 1831 р., в час яких особливо активно виступали селяни Ужанської і Березької жуп. Вони громили поміщицькі маєтки, вбивали поміщиків і їх прислужників. Значним було також повстання селян 44 сіл Нижньоверецького ключа Мукачево-Чинадіївської домінії 1836 р.