64.Правопис дієслів.

Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».

1. Дієслова з часткою не завжди пишуться окремо: не хочу, не буду, не прац$ю, не зн<ю і под.

Виняток становлять дієслова, які без не не вживаються: нев>ли­ти, н+хтувати, незч\тися, нен<видіти, нест#митися.

2. Дієслова першої дієвідміни (теперішнього або майбутнього часу доконаного виду) мають тематичний голоснийе і такі особові закінчення: -у-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють). Напр.: пиш-у, пиш-еш, пиш-е; пиш-емо, пиш-ете, пиш-уть. (

3. Дієслова другої дієвідміни теперішнього або майбутнього часу доконаного виду мають тематичний голосний и і такі особові закінчення: -у-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять). Напр.: нош-\, н>с-иш, н>с-ить; н>с-имо, н>с-ите, н>с-ять. (

7. Дієслова минулого часу особових закінчень не мають. Натомість у чоловічому роді вони мають нульове закінчення і суфікс –в, у жіночому роді закінчуються на -ла, у середньому — на -ло і в множині всіх родів — на -ли: пис<в, пис<ла, пис<ло, пис<ли.

Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: нос_в був, ход_ла бул<, ход_ли бул_.

8. Дієслова наказового способу мають такі форми:

2-ї особи однини із закінченням на -и або мають нульове закінчення: нос_, бер_, говор_; стань, дай, грай, маж;

1-ї особи множини із закінченням -ім (о), -мо: ход%мо, роб%мо, нос%мо, каж%мо;

2-ї особи множини із закінченням -іть, -те: пиш%ть, жив%ть, ід%ть, роб%ть; гр<йте, д<йте, куп\йте;

3-ї особи однини і множини, так звані описові форми наказового способу, які утворюються за допомогою часток хай, нехай, що додаються до особового дієслова: хай скаже, нехай напише, нехай працює і под.

10. Неозначена форма дієслова закінчується на -ти: пис<ти, відповід<ти, працюв<ти, ход_ти, чит<ти.

65.Дієприкметник.Особливості творення та правопису.

Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом.

Активні дієприкметники доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- та прикметникових закінчень: змар­ніти) — змарнілий, спочи(ти) — спочилий, опа(сти) — опалий. Активні дієприкметники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч- (від дієслів 1 дієвідміни) і -ач-, -яч- (від дієслів II дієвідміни) та прикметникових закінчень. Пасивні дієприкметники доконаного й недоконаного видів утворюються від перехідних дієслів (а також від деяких непе­рехідних дієслів на -ся): а) якщо основа інфінітива закінчується на -а, то до неї додається суфікс -н(ий): обладна(ти) — обладнаний, осід ла(ти) — осідланий, спиля(ти). б) основи 1-ї особи однини додається суфікс -ен(ий): бачити) — бач(у) — бачений, заспокоїти) — заспокой(у) —заспокоєний, узгоди(ти) — узгодж(у) — узгоджений, в 'їздити) — в 'їждж(у) — в 'їжджений, вирости(ти) — ви-рощ(у) — вирощений.

в) якщо основа інфінітива закінчується на суфікс -ну чи на голосний, що належить до кореня, або на -ер, то до такої основи здебільшого додається суфікс -т(ий): зігну(ти) — зігнутий (і зігнений), стисну(ти) — стиснутий (і стиснений), трісну (ти) — тріснутий, коло(ти) — колотий (і колений), би(ти) — битий, тер(ти) — тертий. У пасивних дієприкметниках н не подвоюється: сказаний, закінчений, запрограмований, перевірений.