Облік переоцінки запасів
Коли запаси частково втрачають свою вартість з метою правдивого відображення інформації слід зробити їх переоцінку.
Відповідно П(С)БО 9 “Запаси” відображаються в обліку за найменшою з двох вартостей: первісною, або чистою вартістю реалізації. Уцінювати запаси необхідно тоді, коли вони морально чи фізично застаріли, втратили свою первісну вартість. Відповідно до цього ж Положення, запаси списуються на витрати вже тоді, коли підприємство знає, що не зможе їх продати чи якось використати. Уцінювати запаси потрібно до чистої вартості реалізації.
Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів шляхом віднімання від очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
Дооцінка балансової вартості запасів вище їх балансової вартості не допускається.
У реєстрах бухгалтерського обліку ця операція відображається Дт 946 Кт205
Облік вибуття запасів
Згідно з П(С)БО 9 “Запаси” можна виділити декілька основних причин, з яких може відбутися списання виробничих запасів з балансу: відпуск у виробництво; реалізація на сторону; списання в результаті невідповідності критеріям активу; списання у зв'язку із псуванням, розкраданням; списання внаслідок надзвичайних подій; списання внаслідок передачі до статутного фонду іншого підприємства.
Згідно П(С)БО 9 “Запаси” на підприємстві можна використовувати один із шести методів оцінки запасів або декілька одночасно. Але при цьому слід уточнити, що “для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів”.
Різнойменні та різнотипні запаси не заборонено облікувати різними методами, але при цьому слід аргументовано підтвердити відмінність в умовах їх використання. Слід мати на увазі, що при зміні специфіки господарської діяльності можлива зміна облікової політики, яка може проявлятися у зміні методів оцінки запасів при їх списанні.
Оцінка запасів при вибутті може проводитися за такими методами:
за собівартістю перших за часом надходження запасів (FIFO);
за середньозваженою собівартістю;
за цінами продажу;
нормативних витрат;
за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.
Використання методу FIFO ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, котрі були придбані першими, першими і вибувають. Отже, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактично за вартістю останніх за часом придбань.
Позитивним моментом при застосуванні цього методу є його простота, а також відображення в балансі суми запасів, яка приблизно збігається з їх ринковою вартістю.
Недоліком цього методу є невиправдане завищення прибутку (при зростанні цін).
У зв’язку з цим застосування методу FIFO в умовах зростання цін буде сприяти зростанню податку на прибуток. Проте і в цьому випадку можна знайти позитивний момент при отриманні позики або при залученні інвестицій.
Метод середньозваженої собівартостідуже поширений. Суть його полягає в тому, що при різних цінах на запаси визначається середня ціна, по якій потім списуються собівартість запасів у виробництво.
При цьому визначаються суму кількості одиниць запасів на початок звітного періоду та їх вартість і одиниць запасів, придбаних протягом звітного періоду, та їх вартість. Далі сума добутків кількості таких запасів та їх вартостей ділиться на кількість запасів, що в результаті дає нам середньозважену собівартість одиниці запасу на кінець періоду.
Найбільш поширеним методом, який застосовується підприємствами торгівлі, є метод оцінки по цінах продажу. Оцінка за цінами продажу ґрунтується на застосуванні середнього відсотка торгівельних націнок. У відповідності до П(С)БО 9 “Запаси”, цей метод застосовують підприємства, які мають значну і змінювану номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Метод за цінами продажу може успішно застосовуватися окремо до кожної групи товарів з приблизно однаковою націнкою. Для кожної групи товарів буде обчислюватися окремий відсоток торгової націнки.
Для обліку торгової націнки планом рахунків передбачено пасивний субрахунок 285 “Торгова націнка”. За кредитом субрахунку 285 відображається збільшення суми торгових націнок, за дебетом - зменшення (списання). Списання за розрахунками суми торгової націнки на реалізовані товари відображається за дебетом субрахунку 285 і кредитом субрахунків 281 і 282. У звітність включається згорнуте за всіма субрахунками сальдо рахунку 28.
При використанні методу продажних цін собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари. Сума торгівельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгової націнки.
Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця і продажної (роздрібної) вартості отриманих у звітному місяці товарів.
Середній відсоток торгівельної націнки розраховується за формулою:
д
е
С%
— середній відсоток торгівельної
націнки;
СК285 — сальдо по кредиту рахунку 285 (сума залишку торгівельної націнки на початок періоду);
ОК285 — обороти по кредиту рахунку 285 за звітний період (сума торгівельної націнки товарів, які надійшли протягом періоду);
Сд282 — сальдо по дебету рахунку 282 (сума залишку товарів на початок періоду);
Од282 — обороти по дебету рахунку 282 (вартість товарів, які надійшли протягом звітного періоду).
Метод нормативних витрат призначений для серійного промислового виробництва. Суть його полягає в тому, що запаси, як правило, оцінюються в балансі по нормативній собівартості, яка складається з суми нормативних витрат на одиницю виробу. Ці витрати плануються підприємством, регулярно перевіряються і змінюються для максимального наближення їх до фактичних. Точний термін перегляду норм витрат Законодавством не встановлений, отже він визначається підприємством самостійно. Відхилення від встановлених нормативів обліковують на окремих регулюючих рахунках.
Метод ідентифікованої собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, які мають значну вартість, а також стосовно тих видів запасів, котрі не замінюють один одного. В результатів використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. В залежності від того, який саме з однакових запасів використає підприємство, прибуток буде змінюватись відповідно до первісної вартості кожного запасу.