3.2. Облік грошових коштів на рахунках в банках

Згідно чинного законодавства України всі вільні грошові кошти підприємства повинні в обов’язковому порядку зберігатися в банку, причому підприємства вправі самостійно обирати установу банку, в якій зберігатимуться кошти. В процесі господарської діяльності підприємства здійснюють розрахунки з іншими підприємствами, які можуть здійснюватися як в готівковій формі, так і без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку банку свого підприємства на відповідні рахунки іншого підприємства. Останній вид розрахунків називається безготівковим і законодавчо регулюється Інструкцією №7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України” затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2.08.96р. №204.

Порядок відкриття рахунків у банках

Банки можуть відкривати поточні, депозитні, бюджетні, позикові рахунки, субрахунки для філій, представництв тощо. Найбільш поширеними у використанні на сьогодні є поточні та депозитні рахунки. Поточні рахунки відкривають суб’єктам підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками. Депозитні рахунки відкривають підприємствам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між клієнтом і банком та передбачають зберігання коштів на цьому рахунку та виплату по них відсотків згідно договору.

Законодавством не обмежується кількість відкритих рахунків у банку: одне підприємство може мати їх декілька. Якщо підприємство відкриває два і більше поточних рахунки у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття наступного рахунку визначає один рахунок у національній валюті як основний, на якому буде обліковуватися заборгованість, що списується (стягується) у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунку податковому органу, де він зареєстрований як платник податку.

Між банком та клієнтом укладається договір на розрахунково-касове обслуговування, який є підстоваою для здійснення банком розрахунків відповідно до потреб підприємства.

Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі форм передбачених п.6 Інструкцією №7, а саме: платіжних доручень; платіжних вимог-доручень; чеків; акредитивів; векселів; платіжних вимог; інкасових доручень; банківських платіжних карток.

Платіжне доручення – документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування коштів зі свого рахунку. Банк приймає до виконання належним чином оформлене доручення в межах наявних коштів на рахунку.

Платіжна вимога-доручення – комбінований документ, який містить вимогу постачальника (одержувача) до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг) та доручення платника банку перерахувати з його рахунку зазначену суму. Платіжну вимогу-доручення постачальник може надсилати разом і розрахунковими та відвантажувальними документами. Платник акцептує її і здає в банк у двох примірниках. Вимога приймається банком покупця тільки при наявності коштів на поточному рахунку і при його письмовій згоді повністю чи частково оплатити платіжну вимогу-доручення.

Чек – документ, що містить розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку-емітента (банку що видає чек або чекову книжку), яка виде його рахунок сплатити чекодержателю (отримувачу коштів за чеком) зазначену в чеку певну суму коштів. Розрахунки чеками можуть здійснюватись на підставі чекових книжок і розрахункових чеків. Строк дії чекової книжки – 1 рік, а розрахункового чека три місяці. Чек із чекової книжки пред’являється в банк чекодержателя протягом десяти днів від моменту виписки (день виписки не враховується).

Векселем вважається письмово оформлене зобов’язання встановленого зразка, яке засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити, після настання терміну, певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють прості та переказні векселі. Простий вексель (соло) містить зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити векселедержателю (кредитору) зазначену суму у визначений строк. Переказний вексель (тратта) – наказ векселетримача платнику сплатити певну суму грошей у певному місці і у визначений строк. У процесі обігу вексель передається від одного тримача до іншого через передавальний запис – індосамент. Менш поширеною в Україні, але загальноприйнятою у світовій практиці формою розрахунків є акредитивна. При цій формі банк за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Інкасо – вид банківської операції, який полягає в отриманні банком грошей по різних документах (векселях, чеках тощо) від імені своїх клієнтів і зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок утримувача коштів. На практиці інкасо використовуються при розрахунках з іноземними контрагентами.