4. Протидія нелегальній міграції.

Наявність проблем у боротьбі з нелегальною міграцією, нега­тивні наслідки, які має цей процес в Україні, потребують вироб­лення ефективних шляхів протидії в сучасних умовах, зокрема:

© створення в країні державної структури, яка консолідувала б завдання боротьби з нелегальною міграцією на державному рівні;

© виявлення та перекриття найбільш небезпечних каналів міграції в Україну шляхом удосконалення візової політики та якості прикордонного контролю, припинення в'їзду до країни нелегальних мігрантів на ділянці кордону з Росією, Білорусією, Молдовою;

© виявлення та викриття на території України злочинних угруповань, які займаються організацією переправлення неле­гальних мігрантів, виготовленням та забезпеченням їх підроб­леними документами;

© визначення порядку надання транспортних послуг грома­дянам з країн походження найбільшої кількості нелегальних мігрантів;

© створення єдиної автоматизованої системи інформаційного забезпечення правоохоронних органів у боротьбі з нелегальною міграцією;

© створення дійового механізму видворення нелегальних мігрантів до місць їх постійного проживання або до країн, звідки вони прибули. Для цього необхідно укласти відповідні міжуря­дові угоди, створити місця тимчасового утримання, залучити кошти організацій, які мають прибуток від приймання іноземців в Україні тощо.

19-29 січня 1999 р. у Відні відбулася Перша сесія Спеціаль­ного комітету з розробки Конвенції 00Н проти транснаціональ­ної організованої злочинності та міжнародно-правових доку­ментів по запобіганню і припиненню міжнародної торгівлі жінками і дітьми, а також про боротьбу з незаконним перевезенням і транспортуванням мігрантів.

Делегації багатьох країн підкреслювали, що незаконні пере­везення людей стали міжнародним явищем, оскільки, як прави­ло, така міграція проходить територіями 5-6 країн, є джерелом високих прибутків, становить національну загрозу для багатьох держав.

Країни Африки, Близького Сходу, Латинської Америки та Китай наполягали на розгляді всього комплексу міграційних питань, а не тільки питань протидії організованій злочинності, зокрема по­кращенню міжнародного співробітництва щодо розширення мож­ливостей організованої міграції, пом'якшення візової політики, сприяння відновленню родинних зв'язків громадян, які прожива­ють у різних країнах, вирішення питань трудової міграції.

Представники багатьох країн стверджували, що незаконні мігранти, в основному, є не жертвами, а співучасниками злочинів, тому питання щодо їхнього звільнення від повної відповідаль­ності є передчасним.

Країни, що розвиваються, з метою більш ефективної боротьби з незаконними перевезеннями нелегальних мігрантів наполяга­ли на встановленні двосторонніх зв'язків між країнами виїзду незаконних мігрантів і країнами в'їзду, пропонували створити Фонд, який би проплачував повернення мігрантів до місця їхнього проживання та вирішував інші питання.

Ці всі проблеми є досить актуальними для України, країн транзиту та кінцевої мети незаконних мігрантів, а також, для країн, громадяни яких займаються незаконною трудовою мігра­цією в країнах Східної та Західної Європи.

У питаннях припинення транснаціональної організованої злочинності, пов'язаної з незаконним переправленням мігрантів, потрібно виходити з розуміння імміграції як транснаціональ­ного явища, що включає, з одного боку, організовану імміграцію, регульовану законодавством про надання статусу біженця, на­дання притулку, натуралізацію іноземця в країні та угодами про трудову імміграцію, а з іншого боку, незаконну імміграцію, яка діє поза правовим полем чинного законодавства.

І все ж посилюючи заходи протидії незаконній імміграції, вдосконалюючи законодавство, яке регулює питання законної імміграції, залишається сумнівним викорінення транснаціональ­ної організованої злочинності, оскільки:

© репресивні заходи стосовно організованих злочинів поси­лять попит на їх послуги тих, хто організує нелегальне переве­зення, зростуть "ціни" на ці послуги;

© це буде проти інтересів значної кількості збіднілої безробіт­ної частини населення деяких країн, у тому числі України, які незаконну трудову імміграцію використовують як єдиний шлях вижити;

© це буде проти інтересів країн з малорозвиненою та пере­хідною економікою, оскільки зароблені за кордоном їхніми гро­мадянами гроші використовуються для певного зміцнення вітчизняної економіки, наприклад, вкладання заробленої валю­ти в будівництво житла, купівлю вітчизняних товарів, відкриття малих підприємств тощо.

Потрібно також зауважити, що дешеві робочі руки нелегаль­них мігрантів потрібні певним верствам населення західних країн. Інакше де б вони знайшли житло, роботу та ін.

Тому, поряд з урізноманітненням способів боротьби з транс­національною організованою злочинністю потрібно вживати за­ходів щодо розширення можливостей організованої імміграції. І тільки в комплексі можна подолати саму організовану злочинність.

Щодо причин цього суспільного зла, то вони, в принципі, відомі: злидні, безробіття, дезінтеграція того чи іншого суспільства, нерівні економічні умови, зокрема так звана фемінізація бідності, протиставлення прав людини чоловіка жіночим правам.

Отже, йдеться про злочинний бізнес, секс-бізнес як прояв кор­поративних інтересів кримінальних, подекуди мафіозних струк­тур. Торгівля людьми "вийшла" на третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками. і

Досить сказати, що ВНП у Західній Європі складає на душу населення від 15 до 20 тис. дол., тобто втричі вищий, ніж у Центральній Європі, у чотири рази — ніж у країнах Балтії, в шість разів — ніж у країнах СНД, які, до речі, включені у таку категорію ЕЄК, як "не вільні", в кращому випадку "частково вільні". Ще однією з причин торгівлі людьми є значне обмежен­ня політичних та громадянських прав у певних країнах, демогра­фічний "вибух", що призведе до збільшення у XXI ст. населен­ня у світі до 10-11 млрд осіб.

З'ясовано, що зниження життєвого рівня населення, яке по-різному відбивається на добробуті та прибутках громадян, май­же автоматично призводить до масштабного зростання в тій чи іншій країні еміграційних настроїв, які стимулюються, по-пер­ше, погіршенням стану та умов облаштування, працевлашту­вання, освіти, охорони здоров'я, та, по-друге, вищими й кращими за національні стандарти соціально-економічними ситуаціями, що складаються, поліпшуючись, в іноземних, зокрема суміжних державах. Визначено, що є критичний поріг, за яким міграційні настрої перестають бути просто "емоційними мотивами", а чітко трансформуються у виїзні наміри, стимульовані зарубіжними перевагами, подекуди уявними.

В цілому, міграції сприяють:

© неконтрольовані кордони та/чи жорстокий митний при­кордонний контроль;

© культурна іноземна експансія;

© несправедлива конкуренція за робочі місця;

© перевантаження спеціальних служб.

За правовою ознакою мігранти поділяються на три групи: а) легальні; б) нелегальні; в) напівлегальні. Останні свого часу виїхали за кордон на законних підставах, мали відповідну візу, але після її закінчення відмовилися покинути цю країну і за­лишилися в ній.

До них належать також особи, що прибули до тієї чи іншої

країни, маючи туристичну візу, та влаштувалися на роботу; студенти, "бізнесмени" — так звані "човники", що осідають на постійне місце проживання в інших країнах, займаючись, до речі, кримінальним бізнесом.

До них додаються й так звані відмовники, тобто особи, яким відмовлено у наданні статусу біженця чи політичного притул­ку. Досить сказати, що лише від 20 до 25% відмовників у Західній Європі добровільно чи за сприяння приймаючої країни повертаються додому.

Йдеться, передусім, про те, що прямий контроль за обмежен­ням міграції доповнювався б "економічною допомогою" "не­вільним" країнах та заходами так званої превентивної дипло­матії.

Варто й надалі всебічно використовувати іноземні інвестиції, інститут торгівлі, допомогу в галузі економічного розвитку та міжнародної міграції, зайнятості, навколишнього середовища, поліпшення демографічних проблем.

На часі — негайне вжиття заходів щодо попередження неле­гальної міграції та торгівлі людьми, виправлення загрозливої ситуації, зокрема врахування специфічних потреб таких враз­ливих груп, як жінки — глави сім'ї, безпритульні діти, жертви катувань, люди похилого віку та інваліди. ц

Чи не найголовнішим є втілення в життя принципу міжна­родного співробітництва — солідарності та поділу значних nq-токів біженців й переміщених осіб, які потребують міжнародно­го захисту та допомоги.

Саме тому міграційна політика держав, у цілому, має спира­тися на визнання права на розвиток та взаємозв'язок між роз­витком, демократією та правами людини, на розробку нових і всеохоплюючих стратегій в галузі міграції, щоб розв'язати про­блеми безробіття та соціальної дезінтеграції, використати міграційні процеси як благо для розвитку країн, як важливу умову для досягнення прогресу в прагненні до справедливості, розвитку та миру.

Серед інших не менш важливих заходів варто втілювати в життя концепцію надання тимчасового притулку біженцям та переміщеним особам, а також допомагати реалізації спеціаль­них "Програм сприяння добровільному поверненню", що здійсню­ються MOM.

Щодо України, то передусім йдеться про подолання прогалин і протиріч в національному міграційному законодавстві шляхом:

© приєднання до міжнародних угод, що регулюють проблеми зовнішньої та внутрішньої міграції, зокрема до своєрідної мігра­ційної "біблії" — Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р. щодо біженців; Конвенції МОТ про знищення підневільної праці (№ 105), Конвенції ООН про захист прав всіх громадян —• мігрантів і членів їх сімей та ін.; внесення доповнень та уточ­нень у ті нормативно-правові акти, котрі цього потребують (до Закону України "Про біженців"); прийняття нових Законів України "Про імміграцію", "Про притулок", "Про соціальну профілактику злочинців" та ін.;

© розробки та прийняття "Концепції державної міграційної політики", а також створення в країні єдиної міграційної служ­би. В Конвенції слід чітко визначити об'єкти та суб'єкти дина­мічного еміграційно-імміграційного процесу, діапазони, параметри та основні напрями міграційної політики, механізми, режими та системи міграційної безпеки, стратегію й тактику держави в управлінні міграцією та соціальному її регулюванні;

© залучення до практичного використання політичних рішень, міжурядових механізмів, розроблених Міжнародною конферен­цією з питань боротьби з неконтрольованою нелегальною мігра­цією та спрямованих на стримування напливу іммігрантів до Східної та Центральної Європи;

© максимального використання набутків Будапештської групи, особливо щодо міжнародної криміналізації незаконного пере­правлення людей, виконання угод стосовно зворотного допуску, проблеми міжнародного обміну інформацією у сфері нелегаль­ної міграції та незаконного переправлення людей, розробки про­ектів, спрямованих на сприяння країнам Центральної та Східної Європи, міжнародної співпраці стосовно повернення нелегаль­них мігрантів на батьківщину;

© максимального використання наробок Світового альянсу, спрямованих проти торгівлі жінками, Гаазької Міністерської Декларації щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками, рекомендації Європейського парламенту та Ради Європи;

© розробки для державних службовців та міграційних чи­новників лекційних курсів з актуальних проблем міграції, вклю­чаючи нелегальну міграцію та торгівлю людьми;

© поглиблення вивчення, дослідження, осмислення (переос­мислення) міграційних процесів, прискіпливого міграцієзнавчого усвідомлення практичних суспільних наслідків від реалізації державної міграційної політики. Йдеться про нагальну потребу науково-дослідницького обгрунтування міграційних засад, наукове забезпечення державного управління і соціального регу­лювання в пострадянських державах;

© вирішення питання щодо приведення чинного законодав­ства України у відповідність з нормами міжнародного права щодо заборони експлуатації проституції, сутенерства, торгівлі жінка­ми (приєднання до Конвенцій 1949 р. та 1956 р. "Про боротьбу щодо експлуатації проституції третіми особами" та "Про відміну рабства";

© забезпечення оперативного обміну наявною інформацією з проблем нелегальної міграції та торгівлі людьми, впроваджен­ня практики дво- та багатостороннього обміну досвідом роботи з метою вивчення та вдосконалення навичок, які використову­ються в боротьбі з такими злочинами (М.Лебедь);

© подальшого вивчення на національному та міжнародному рівнях питань взаємозв'язку нелегальної міграції та торгівлі жінками, їх прибуткової та іншої корисливої експлуатації з іншими формами організованої злочинності;

© опрацювання та упорядкування адекватних заходів право­вого протистояння;

© всебічного сприяння діяльності міжнародних, регіональних та національних неурядових організацій, що займаються про­блемами нелегальної міграції та торгівлею людьми (жінками).

Набуті в такий спосіб теоретико-практичні знання, на нашу думку, будуть сприяти успішному науково-дослід­ницькому забезпеченню міграційної політики і соціальними технологіями, і кваліфікованими кадрами, і громадською підтрим­кою.

Нелегальна міграція є складовою частиною загальновідо­мого явища, що позначається терміном "міграція насе­лення". Внаслідок цього їй притаманні два види власти­востей. По-перше, це загальні властивості. Вони характерні для будь-яких видів міграцій, є у її різновидах і структур­них компонентах цих різновидів. По-друге, це особливі властивості. Вони похідні від загальних властивостей, однак властиві винятково нелегальній міграції, визнача­ють її місце в структурі міграційних процесів.

Нелегальна міграція характеризується тим, що її суб'єкти залишають країни постійного проживання і про­никають на території інших держав без офіційного доз­волу.

Нелегальною (незаконною) міграцією є незаконне переміщення через державний кордон, тобто поза пунктами пропуску або з приховуванням від прикордонного та митного контролю, при ви­користані підроблених документів, візи або без таких, самостійно чи за допомогою третіх осіб, а також проживання на території країни без належного дозволу компетентних державних органів.

Нелегальна міграція є соціально небезпечним, шкідливим, про­тизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інте­ресам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захво­рювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напру­женості у відносинах між багатьма державами.

Нелегальна міграція є соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інте­ресам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захво­рювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напру­женості у відносинах між багатьма державами.

Україна ще не має достатнього досвіду державного регулю­вання процесів нелегальної міграції. Тому одним із важливих завдань є продумане вироблення комплексної протидії неле­гальній міграції.

Чітке уявлення особливостей адміністративно-правового ме­ханізму протидії нелегальній міграції дають можливість розро­бити ефективні методи щодо зменшення зростання цього явища.

Для визначення взаємодіючих частин цілого фахівцями ба­гатьох галузей знань застосовується термін "механізм". Він та­кож широко використовується юристами-правознавцями.

До групи механізмів забезпечення адміністративно-правових режимів належить механізм протидії нелегальній міграції.

Для розуміння суті державно-правових механізмів необхідно мати чітке уявлення про правові режими.

Під правовим режимом мається на увазі комплекс суспіль­них відносин певного виду діяльності, закріплений юридични­ми нормами і забезпечений сукупністю юридично-організацій­них засобів. Він задається параметрами подвійного роду: по-перше, особливою спеціальною значущістю суспільних відно­син, їхніми специфічними цілями і завданнями; по-друге, використанням особливих принципів, форм і методів діяльності, що відбиваються в системі прав і обов'язків суб'єктів.

Категорія режимів хоча і не є новою для юридичної теорії і практики, але водночас її не можна віднести до досить розробле­них правових явищ.

Адміністративно-правовий режим та його види. Так, адміністративно-правовий ре­жим є специфічний порядок діяльності суб'єктів права в різних сферах державного життя. Практика свідчить, що цей порядок встановлюється законами та підзаконними актами і спрямова­ний на їх суворо цільову і функціональну діяльність на Тих ділянках, де потрібні додаткові засоби для підтримки необхід­ного державного стану. Автор дає класифікацію адміністратив­но-правових режимів за критерієм цілі режимів: Перша група охоплює адміністративно-правові режими для визначення дер­жавних станів (надзвичайного, воєнного становища, охорони дер­жавних кордонів, митних кордонів, регулювання зовнішньотор­говельної діяльності, включаючи протекціонізм тощо). Друга група включає функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління і сфери діяльності (податкової, санітарної, екологічної тощо). Третя група режимів — це легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до видів діяльності.

Різні правові режими закріплюються в діючих нормативних актах. Аналіз законодавства України дає можливість виділити основні адміністративно-правові режими:

© надзвичайного стану; особливого і воєнного стану; таємності; митний: загальний; спеціальний; режим охоро­ни кордону; спеціальних економічних зон; оподатковування; законності; спеціальний територіальний; особливий режим те­риторій у місцях розташування уранових об'єктів; державної служби; режим адміністративного нагляду; режим об'єктів дозвільної системи; паспортний; перебування іноземців; режим функціонування підприємств; режим охорони зон електроме­реж; воєнного часу; воєнного стану; режим особливого періоду; режим територій з особливим режимом захисту рослин; спеціальний режим інвестиційної діяльності; протипожежний; санітар­ний режим територій України; майна державного підприємства, власності, в тому числі важливе місце належить міграційному режиму, регулювання якого здійснюється на конституційному рівні.

Міграційний режим — це адміністративно-правовий режим, у рамках якого здійснюється регулювання міграційних потоків і попередження незаконного в'їзду іноземців на територію Украї­ни.

Міграційний режим установлюється для регулювання мігра­ційних потоків, подолання негативних наслідків міграції, що роз­виваються стихійно, створення умов для безперешкодної реалі­зації прав мігрантів, а також забезпечення гуманного ставлення до осіб, які шукають захисту на території України.

У рамках міграційного режиму регламентуються правила в'їзду, тимчасового перебування, пересування на території Ук­раїни для іноземних громадян; виїзду та в'їзду в Україну гро­мадян України.

Встановлення і підтримка цього режиму забезпечується за допомогою різних механізмів, серед яких виділяється механізм протидії нелегальній міграції.

Цей механізм містить у собі:

1) систему правових актів, що є основою функціонування ме­ханізму;

2) організаційно-структурні формування механізму;

3) організаційно-правові способи протидії нелегальній міграції.

Розглянемо кожний з вищевказаних компонентів механізму протидії нелегальній міграції:

Система правових актів.

У процесі розбудови держави в Україні вже закладено осно­ви щодо протидії цьому явищу — є нормативні акти.

Правову основу протидії нелегальній міграції крім консти­туційних норм становлять Закони "Про правовій статус іно­земців", "Про біженців", "Про державний кордон України", "Про прикордонні війська України", "Про порядок виїзду та в'їзду в Україну громадян України", а також Укази Президента Украї­ни "Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та право­порядку в Україні", "Про невідкладні заходи щодо усунення порушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим", "Про Основні напрями соціальної політики на" , "Про Комплексну цільову програму боротьби зі зло­чинністю", "Національна програма бороть­би з корупцією", постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію", "Положення про прикор­донний режим", "Про затвердження Програми боротьби з неле­гальною міграцією" та інші.

Організаційно-структурні формування протидії нелегальній міграції, тобто суб'єкти, що здійснюють протидію нелегальній міграції, класифікуються:

1. Державні органи. 2. Органи місцевого самоврядування. 3. Громадські організації. 4 Міжнародні представництва.

Водночас це: 1. Спеціально створені. 2. Суб'єкти, для яких цей вид діяльності є основним, поряд з іншими, тобто один з основних. 3. Суб'єкти, для яких цей вид діяльності є супутнім.

Організаційно-правові способи — це види діяльності органі­заційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, що ними використовуються для забезпечення за­конності.

Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпе­чення законності.

Практика свідчить про те, що застосування перелічених спо­собів є досить надійною гарантією забезпечення законності в управлінській діяльності держави.

Важлива роль у забезпеченні взаємодії названих компонентів, а отже, і функціонуванні всього механізму в цілому, належить інформації.

Інформація — це частина знання, яка використовується для управління, орієнтиру й активної дії. У такому розумінні інфор­мація не просто зведення, повідомлення, дані, а лише ті дані, що є перевіреним суспільно-історичною практикою і засвідченим логікою результатом процесу пізнання дійсності, адекватним її відбитком у свідомості людини, тобто знаннями.

Разом з тим інформація — це не взагалі знання, а лише їх частина, використовувана для керуючого впливу. Будучи однієї з фундаментальних категорій кібернетики, вона нерозривно зв'я­зана з управлінням і розглядається тут як чинник організації різних динамічних систем. Сама ж кібернетика нерідко визна­чається як наука про закони одержання, збереження, передачі і перетворення інформації. У соціальному управлінні роль інфор­мації аналогічна. Його механізми виконують своє призначення тому, що їхню найважливішу приналежність складають інфор­маційні процеси. Інформація є засобом передачі, зв'язку всіх ком­понентів механізму. Отже, вона є чинником, що забезпечує існу­вання систем і управління в них. Тому будь-які її дослідження проходять через розуміння управлінських систем, у яких вона циркулює.

Нормативні основи протидії нелегальній міграції

Під правовими основами будь-якої діяльності треба розуміти систему державно-правових настанов (юридичних норм), що містяться в актах різної юридичної сили і визначають парамет­ри належного поводження суб'єктів цієї діяльності.

Звідси випливає, що нормативну основу протидії нелегальній міграції становить система юридичних норм, за допомогою яких держава протидіє даному явищу, визначає компетенцію і пара­метри діяльності суб'єктів цієї протидії.

Такі норми містяться в правових, як правило, нормативних актах різної юридичної природи і сили.

В адміністративно-правовій теорії існує кілька підходів до по­ділу нормативних актів на певні групи.

Так, В.К.Колпаков акти державного управління поділяє: за юридичними властивостями — на нормативні (правоустановчі, загального характеру), на ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, приватні адміністративні акти, акти реалізації норм адміністративного права). За межами дії (дія актів у просторі і часі): такі, що діють у часі на всій території без обмежень; такі, що діють на всій території протягом визна­ченого терміну; такі, що діють на частині території без обме­жень у часі. За характером компетенції органів, що видають акти: загального (акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій); галузевого (акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керівників відділів і служб місцевих державних адміністрацій); функціонального управління (акти функціональних органів управління). За місцем органів, що приймають акти, в їх за­гальній ієрархії.

Л.В.Коваль акти державного управління за адресатом їхнього надходження поділяє на зовнішні та внутрішні (внутріорганізаційні); за рівнем самостійності — на основні, що мають "са­мостійну" юридичну силу, та залежні (вторинні); за змістом їхньої мети — на установчі, регулятивні, контрольні; за масшта­бом дії — на акти територіального характеру та акти галузево­го значення або на стратегічні й тактичні; за формою — на офіційні (що публікуються в офіційних виданнях) і неформальні (нефіксовані, усні); за причинно-наслідковою ознакою — на ініціативні, запрограмовані ("пов'язані") та акти, що виклика­ються настанням юридичних подій і т.д.

Д.Н.Бахрах акти державного управління групує за юридич­но значущими ознаками: за юридичним змістом (нормативні, індивідуальні, загальні акти, мішані акти); за колом осіб, на які поширюються норми (акти загального значення, міжвідомчі акти, внутрішньовідомчі); за суб'єктами, які прийняли адміністративні акти (акти органів виконавчої влади; акти суб'єктів влади, що не знаходяться в системі апарату виконавчої влади; акти гро­мадських організацій, котрим делеговані державновладні повно­важення); за формою — акти письмові, усні, конклюдентні; за функціональною роллю — планові з фінансових питань, мето­дичного характеру, з кадрових питань, обліку, постачання та інших загальних функцій.

Стосовно ж протидії нелегальній міграції важливу роль відіграють міжнародні договори та угоди, які, за Конституцією України ( 1, ст. 9), є частиною національного законодавства України; акти МВС України; акти інших відомств правоохоронного спрямування.

Звичайно, перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна не стикалася з проблемами стосовно регулювання міграційних процесів, зокрема з проблемами нелегальної міграції, їх немовби взагалі "не існувало", оскільки то було тоталітарне, закрите сус­пільство, в якому, хоча формально й проголошувалося право на в'їзд чи виїзд, але насправді реалізувати його майже ніхто не міг. Тому проблема нелегальної міграції не виникала, а пооди­нокі спроби нелегально перетнути державний кордон окремими особами сприймалися як замах на державну безпеку, тому дуже суворо каралися.

Процес розробки політики правового регулювання міграцій­них процесів започатковано Декларацією про державний суве­ренітет України. Подальше становлення інституту міграційно­го права в Україні пов'язане з розробкою і прийняттям Верховною Радою України пакету законодавчих актів. У незалежній державі першим законодавчим актом з мігра­ційних питань було прийнято Закон "Про громадянство України" від 8.10.1991 р. (зі змінами і доповненнями від 28.01.1993 p., 14.10.1994 р. та від 16.04.1997 р.) .

Нині система актів, що містять нормативні основи протидії нелегальній міграції, має такий вигляд:

1. Конституція України.

2. Закони України.

3. Акти Президента України.

4. Постанови Верховної Ради України

5. Постанови Кабінету Міністрів України.

6. Міжнародні договори й угоди.

7. Акти центральних органів виконавчої влади.

8. Акти місцевих органів виконавчої влади.