Причини нелегальної міграції

Підвищена увага до нелегальної міграції в державі спричи­нена виникненням необхідності протидіяти їй як небажаному, шкідливому, суспільно небезпечному явищу. Розробка стратегії і тактики такої протидії є складаним організаційно-правовим завданням. Практика розв'язання аналогічних проблем свідчить про те, що вживати будь-яких заходів можна, лише чітко уявля­ючи причини нелегальної міграції.

Об'єктивне та точне визначення причин є ключем до пізнан­ня всієї сукупності процесів, які сприяють нелегальній міграції, ієрархії і взаємозв'язків компонентів такої сукупності. Тільки подібний підхід дозволяє дати справедливі оцінки щодо:

а) ефективності впливів правових методів і форм;

б) реальної здатності державних і недержавних структур ефективно виконувати покладені на них обов'язки;

в) шляхів удосконалення всього державно-правового механі­зму протидії відомим проявам нелегальної міграції.

Не можна також забувати, що будь-яке ненаукове пояснення причин прогресуючого стану нелегальної міграції негативно позначається на практиці протидії цьому явищу, призводить до небажаних результатів. Чим краще ми знаємо причини, тим цілеспрямованіше можемо діяти щодо нейтралізації цього нега­тивного явища.

Дана проблема в праві України досліджена вкрай недостат­ньо. Помітні кроки в цьому напрямку зроблено в криміналі­стиці. Однак зводити всю суму чинників, сконцентрованих навколо нелегальної міграції, до кримінально-правової пробле­матики не уявляється коректним. На нашу думку, причини не­легальної міграції як комплексної проблеми повинні досліджу­ватися багатьма правовими галузями, зокрема й сформованими останнім часом, наприклад, митним правом. ......

Особливу роль у дослідженні причин нелегальної міграції мають відіграти фундаментальні галузі, зокрема адміністративне право. На нашу думку, завдання цієї галузі полягає не тільки j у вивченні причин деліктного поводження особистості, а й органі­заційно-правових причин, що сприяють рухові потоків нелегаль­них мігрантів через Україну.

Визначення комплексу таких причин та існуючих між ними взаємозв'язків дало б змогу:

© наблизити законодавство, включаючи акти адміністратив­но-правового регулювання, до життєвих реалій;

© точніше визначити функції органів державного управлін­ня в розв'язанні проблем нелегальної міграції;

© на основах чіткої правової регламентації побудувати робо­ту структур місцевого самоврядування в даній сфері;

© сформувати систему громадських формувань, які беруть участь у протидії нелегальній міграції;

© зробити більш цілеспрямованою профілактичну роботу;

© додати необхідної мобільності силам і засобам, призначе­ним для протидії цьому явищу.

Нелегальна міграція має такі самі причини, що й інші міграції, але вони є більш глобальними, трагічними, конфліктними. Вони змушують нелегальних мігрантів ризикувати задля власного життя, життя своєї родини, кидатися в прірву незнаного, чинити правопорушення заради покращення свого життєвого станови­ща, втечі від конфліктів.

Особливістю нелегальної міграції є те, що вона може бути як формою міграції, так і її засобом. Тобто в деяких випадках неле­гальна міграція має кримінальний початок, пов'язаний з нарко­тиками, тероризмом, переправлянням та продажем вогнепаль­ної зброї, торгівлею "живим товаром" (людьми), спонукальні мотиви, які лежать в основі будь-якого рішення щодо міграції, та причини, з яких нелегальне переправлення мігрантів та не­легальний перетин державних кордонів стає засобом такої міграції.

Більша ж частина мігрантів використовує нелегальну форму міграції як спосіб утечі від різноманітних конфліктів, які відбу­ваються в країні постійного проживання. Продовжуючи далі вивчення причин нелегальної міграції, необхідно більш деталь­но зупинитися на особливостях конфліктів, які спонукають лю­дей на цей крок.

Конфлікт — це зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії, крайнє загострення суперечностей, що призводять до конфліктів. Може призвести до конфлікту і розв'язання, попередження, поглиб­лення проблеми та її складні наслідки.

За змістом конфлікти можуть мати територіальний, економіч­ний, політичний характер. За просторовим охопленням — ло­кальний, міжтериторіальний, політичний характер. Але якого б типу не були конфлікти, вони завжди створюють стресові ситу­ації, які утворюють еміграційні течії різного виду та характеру з країни постійного проживання.

Нелегальна міграція пов'язана: по-перше, зі зміною імміграцій­ної політики, що знижує можливості законної міграції, по-друге — з бажанням емігрувати будь-яким шляхом, що пов'язане із спо­діванням на кращі умови, інформацією про "квоту життя", по-третє, в деяких країнах існує потреба в робочій силі, яку не можна задовольнити легальним шляхом.

Нелегальна міграція — це складне явище з міждержавними характеристиками. В її особливостях закладено чинники, зу­мовлені як країною, громадянами якої є мігранти, так і країна­ми, до яких і через які вони прямують. Виходячи з цього, причи­ни нелегальної міграції можуть бути подані у вигляді двох блоків:

а) зумовлені соціально-економічними та іншими особливос­тями країни громадянства;

б) зумовлені соціально-економічними та іншими особливос­тями країни, до якої вони вибувають або через яку вони пряму­ють транзитом.

Зупинимося на характеристиці цих блоків.

До першого блоку, тобто до причин, що зумовлені соціально-економічними та іншими особливостями країни громадянства, належать: політичні переслідування; дискримінація (расова, етнічна, релігійна); стихійні лиха; реформи в державі; причини інтелектуального характеру; причини культурного характеру; причини економічного характеру. Переліченим причинам вла­стива значна частка імпульсу, який виштовхує.

Політичні причини викликають міграції, що прийнято на­зивати політичними міграціями. Нелегальна політична мігра­ція — це процес міждержавного переміщення громадян, які, зай­маючись політичною діяльністю, змушені мігрувати внаслідок можливих або вже розпочатих переслідувань за свої політичні погляди.

Політична міграція настає в результаті зміни політичних ре­жимів. У тих країнах світу, де особа, що належить до опозицій­ного табору, може бути фізично або морально знищена, створю­ються умови для політичних мігрантів.

Політичний мігрант може розраховувати на повернення на батьківщину лише тоді, коли перетворення, що відбуваються в державі, знімають реальні загрози його фізичному існуванню та створюють умови для рееміграції.

Політична міграція суттєва складова міграційного процесу. Тому міжнародний захист політичних емігрантів розпочинається із забезпечення державами впускання на свою територію особи, яка зазнає дискримінаційних утисків або переслідувань. Без впускання та невисилання неможлива безпека та виживання політичних мігрантів.

Збройні конфлікти — поширені причини, які викликають неле­гальну міграцію. їх можна розглядати як одну з форм розв'язан­ня протиріч між кількома протидіючими сторонами із застосуван­ням зброї. У результаті виникає комплекс погроз щодо населення, одним із шляхів подолання яких є нелегальна міграція.

Суть дискримінаційних причин полягає в обмеженні або поз­бавленні прав певної категорії громадян за ознакою расової та національної належності, за ознакою статі, за релігійними та політичними переконаннями.

Дискримінація може бути визначена як будь-яка форма підпо­рядкування або негативного ставлення до окремих осіб або груп, яка грунтується на характеристиках, що не є прийнятними. Дискримінація означає будь-яке розходження, виняток або пе­ревагу, що заперечують або применшують рівень здійснення прав людини. Положення про захист прав людини грунтується на принципі заперечення дискримінації.

Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таєм­но, вони можуть набувати значного поширення, здійснюватися окремими особами або анонімними групами, можуть бути спо­радичними або систематичними, незначними (наприклад, у жар­тах) або серйозними, що завдають психічної, матеріальної або фізичної шкоди жертвам.

Дискримінація має дві основні форми: дискримінація де-юре (або правова), закріплена в законах, і де-факто (або неофіційна), що укорінилася в соціальних звичаях. Дискримінація де-факто має місце в ситуаціях, коли домінуюча група користується пере­вагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації де-юре, яка може бути ліквідована пі ляхом зміни законів, дискриміна­цію де-факто викорінити непросто. Дискримінація де-факто зви­чайно існує протягом тривалого часу, тому що вона міцно вкорі­нюється в звичаї або інститути суспільства. Дискримінація етнічних груп є однією з основних причин політичних конфліктів і сецесії (виходу зі складу держави). Серед дискримінацій найбільш рельєфне вираження мають расові дискримінації та релігійні утиски.

Расові дискримінації спричиняють нелегальні міграції, які грунтуються на переслідуваннях за ознаками раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, та ставлять за мету знищення або применшення визнання чи використання на рівних прав людини й основних свобод у політичній, економічній, со­ціальній, культурній або інших галузях суспільного життя.

Релігійні утиски теж спричиняють нелегальні міграції, що грунтуються на переслідуванні за різні релігійні погляди. Особ­ливо яскраво вони проявляються в ряді конфліктних зон на Близькому та Середньому Сході —в країнах традиційного по­ширення ісламу. Це конфлікти, викликані релігійно позначеними рухами дрібних етнічних груп, і конфлікти, в основу яких покладено протиріччя на релігійно-общинному грунті. Вони мають місце як у конфесійно однорідних, так і в неоднорідних державах. У конфесійно однорідних країнах прихильники різних поглядів і сект борються проти обмеження їхніх прав з боку представників пануючого релігійного погляду або секти. У поліетнічних і поліконфесійних країнах релігія сприяє зіткненню з пануючою общиною, що сповідує іншу релігію.

Природні катастрофи також можуть бути причиною нелегаль­них міграцій. Як правило, такі переміщення населення відбува­ються, якщо на території компактних поселень або поблизу людських помешкань виникають екологічні катаклізми, наприк­лад виверження вулкана, зсуви гірських порід чи снігових ла­вин, опущення під воду суходолів тощо.

Подібні переміщення означають тимчасову або безповоротну втечу від природних катастроф. Якщо аномальні явища епізо­дичні, однак не надто катастрофічні, вони спричиняють мігра­цію за принципом маятника, тобто за вектором — "звідси— туди—назад". Природні катастрофи, які відбуваються один раз на 50 або навіть і більше років, якщо несприятливі наслідки їх не надто тривалі, а більше виснажливі і тому не такі небезпечні, протягом певного часу забуваються.

Характерною особливістю нелегальної міграції, зумовленою цими причинами, є повернення значної кількості потерпілих від природних катастроф на місця їхніх колишніх розселень, при­чому впродовж періода, коли стихійні природні сили ще не зовсім вгамувалися і не призупинили загрозливого наступу на людину. За таких ситуацій потяг до історичної території, де ви­росли, жили й працювали батьки, діди й прадіди, виявляється сильнішим за природну небезпеку.

Екологічні катастрофи спричиняють міграції, які грунтують­ся на різкому зростанні суперечностей у відносинах між суспіль­ством та природою. Порушення природних процесів унаслідок відчутного антропогенного впливу, що посилюється в другій половині XX ст., та приводять до активних міграцій. У ст. 16 Конституції України зазначено: "Забезпечення екологічної без­пеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави".

Державні реформи також можуть бути причиною виникнен­ня нелегальної міграції. Міграції внаслідок реформ — це масо­вий виїзд з території країн, у межах яких: а) обмежуються пра­ва та свободи особи (людини); 6) здійснюються реформаційні заходи, які боляче відбиваються на життєвих і суспільних інте­ресах; в) створюється етнічне, політичне, релігійне та соціальне напруження; г) ініціюються збройні конфлікти та соціальні протистояння; д) здійснюється перехід від світських держав до релігійних суспільств; є) зміщуються акценти на розбудову дер­жави та суспільства за національними пріоритетами і спряму­ваннями; є) усуваються так звані "інородці", причому з посад державної влади, органів управління та місцевого самовряду­вання.

Причини інтелектуального характеру породжують нелегаль­ну інтелектуальну міграцію. Вона характеризується переміщен­ням у межах національної території або в міждержавному про­сторі тієї категорії осіб, які займаються розумовою діяльністю, створюють суспільні блага та матеріальні цінності своєю інте­лектуальною діяльністю.

На міждержавному рівні інтелектуальна міграція це — "вте­ча мізків" за кордон, перетягування інтелектуальних ресурсів з однієї країни до іншої. Держави світу, їхні фізичні та юридичні особи заохочують інтелектуальну міграцію, тому що вона сприяє соціально-культурному розвиткові. За інтелектуальним потен­ціалом активно полюють ті підприємства й фірми, транснаціо­нальні корпорації чи об'єднання, що успішно використовують його для нововведень, причому як у сфері виробництва, так і в мистецтві, культурі, науці.

Різновидом цієї міграції є міграція, зумовлена потребою в одержанні освіти. Пропонуємо для неї термін "освітня мігра­ція". Так, за нашими дослідженнями, 10,7 % опитаних неле­гальних мігрантів однією з причин переміщення зазначили не­можливість отримати на батьківщині бажану освіту.

Причини культурного характеру є дещо відмінні. Це — різно­вид соціальних переміщень мобільного населення, які мігрують з одного місця в інше за світоглядними мотивами, у пошуках саме тих культурних поглядів, що є для індивіда або групи найбільш прийнятними і сприятливими, етнічно чи релігійно привабливішими.

Культурна міграція характерна для творчих людей — ар­тистів, митців, літераторів, художників тощо. Етичне та мораль­не виховання, що є підґрунтям формування індивідуального світогляду, зумовлює чималий вплив на процеси та явища, які спричиняють і живлять культурні міграційні потоки.

Економічні причини можуть також виступати причиною ви­никнення нелегальної міграції. Це переміщення здійснюється внаслідок погіршення умов життя та праці, які призводять до бідності та злиденності трудящих мас, а також спричиняють масове розшарування в суспільстві, що створює підґрунтя для поляризації та протистояння конфліктів та суперечностей.

Економіка, яка диктує політичні рішення, лежить в основі економічної міграції, що може спрямовуватися з села до міста, з району до обласного центру, з однієї держави до іншої.

Міграція з економічних причин є постійним соціальним яви­щем. Це твердження пояснюється нерівномірним господарсь­ко-економічним та культурно-політичним розвитком держав, їх неоднаковим підходом до розв'язання завдань і проблем ринкової, передусім соціально зорієнтованої економіки.

Наші дослідження дозволяють зробити висновок, що мігра­ція з Південно-Східної Азії характеризується, здебільшого, кла­сичним мотивом економічної міграції. Відсутність роботи, низь­ка заробітна плата, незатребуваність, неможливість зробити кар'єру — основні економічні мотиви. Але цілком відкидати стресові фактори в цих країнах не можна. Багато іноземців цієї групи приїжджають в Україну з надією легалізуватися та органі­зувати свій бізнес, спробувати човниковий бізнес. До цієї групи можна віднести громадян Китаю, Індії та Шрі-Ланки. Так, еко­номічний занепад у Шрі-Ланці призвів до масового припливу нелегальних мігрантів з цієї держави в Україну.

До другого блоку, тобто до причин, зумовлених соціально-еко­номічними й іншими особливостями країни, до якої прибува­ють мігранти або яку вони перетинають транзитом, належать: специфіка географічного положення; економічна нестабільність; недосконалість механізму протидії нелегальній міграції ("про­зорість" кордонів; білі плями в нормативному регулюванні; про-рахунки у формуванні управлінських структур і визначенні їхньої компетенції; не завжди правильний вибір форм і методів впливу на нелегальну міграцію; відсутність методик протидії конкретним видам нелегальної міграції); дешеві соціальні по­слуги; відсутність мовної та культурної ізоляції; організований характер нелегальної міграції.

Перелічені причини приховують значну принадну силу.

На відміну від економічно розвинених держав, які приваблю­ють іммігрантів своїм багатством, Україна привертає їхню увагу своїм геополітичним положенням — у центрі Європи, на пере­хресті шляхів Схід — Захід, Південь — Північ. Низький рівень життя в Україні приваблює сюди специфічний контингент іммігрантів — низькокваліфікованих або взагалі без будь-якої кваліфікації громадян, кримінальні елементи з країн Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Африки, Кавказу та Закавказзя. Останні розглядають Україну не як державу для своєї діяль­ності, вкладання в її економіку інтелекту, капіталу, а як тимча­сове місце перебування, своєрідний плацдарм для подальшої імміграції до країн Заходу.

Україна стала зручним місцем для перепродажу дешевих товарів, легкого збагачення для тих, хто набув хоча б незначний первісний капітал. Маючи навіть обмежені суми грошей у вільно конвертованій валюті, мігранти можуть не тільки протягом три­валого часу проживати в Україні, а й зміцнювати своє фінансове становище. Таким чином, для громадян з держав "третього світу", з огляду на важкі умови існування в їхніх рідних країнах, Ук­раїна навіть у кризовій ситуації має сприятливіші умови для проживання.