НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та психології

КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни“Міграційне право”

ТЕМА: Нелегальна міграція та політика держави щодо її протидії

Для студентів денної форми навчання

Для студентів денної форми навчання

Обговорено та ухвалено на засіданні

кафедри 1.11.2012 року,

протокол № 6.

КИЇВ-2012

план лекції:

ПЛАН ЛЕКЦІЇ …………………………………………………………………….

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА …………………………………………….

ВСТУП……………………………………………………………………………….

1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ НЕЛЕГАЛЬНОЇ МІГРАЦІЇ…………………

2. ПРИЧИНИ НЕЛЕГАЛЬНОЇ МІГРАЦІЇ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ……………...

3.СУБЄКТИ НЕЛЕГАЛЬНОЇ МІГРАЦІЇ……………………………………..

4. ПРОТИДІЯ НЕЛЕГАЛЬНІЙ МІГРАЦІЇ……………………………………

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..

Рекомендована література

1. Римаренко Юрій Іванович Міжнародне міграційне право : Підручник. Університетський курс  // КНУВС. Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Ін-т законодавства при ВР України. Ун-т сучасних знань. Маріупольський держ. гуманіт. ун-т.  - Київ:  КНТ,   2007 р.- 639с.

2. Олефір В.І. Адміністративно-правове регулювання протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми. Монографія. – К.: Друкарня МВС України. 2004. – 308 с.

3. Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Тацій В.Ч., Шемшученко Ю.С., Олефір В.І. та інші – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”.

4. Олефір В.І., Кондратьєв Я.Ю., Римаренко Ю.І. та інші Міжнародно-правові проблеми протидії нелегальній міграції та торгівлі жінками. За редакцією Римаренка Ю.І., Кондратьєва Я.Ю., Ю.С.Шемшученка. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 532 с.

5. Науково-практичний та документально-джерельний комплекс Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. За редакцією Ю.С.Шемшученка. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, Київський ун-т права, Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 2001. – 1012 с.

6. Кондратьєв Я.Ю., Римаренко Ю.І., Олефір В.І. Основи міграцієзнавства. – Навчально-методичний посібник. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. – 414 с.

7. Кондратьєв Я.Ю., Римаренко Ю.І., Олефір В.І. та інші Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Під редакцією Римаренка Ю.І., Кондратьєва Я.Ю., Шемшученка Ю.С. – К., Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 460 с.

8. Піскун О.І. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз: Навчальний посібник. – К.: “ПМ Леся”, 1998. – 360 с.

9. Закон України від 21 січня 1994 р. “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”.

10. Закон України від 29 вересня 2011 р. “ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.

11. Закон України від 18 січня 2001р. “Про громадянство України”.

12. Закон України від 21 червня 2001р. “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

13. Закон України від 7 червня 2001р. “Про імміграцію”.

14. Закон України від 11 грудня 2003 р. “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”.

15. Закон України від 4 березня 2004 р. “Про закордонних українців”.

16. Указ Президента України № 153 від 26 лютого 1998 р. “Про дипломатичний та службовий паспорт України”.

17. Указ Президента України № 826 від 19 серпня 2010 р. “Питання Комісії при Президентові України з питань громадянства”.

18. Указ Президента України № 435 від 15 червня 2001р. “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на вільний вибір місця проживання”.

19. Указ Президента України № 486 від 27 квітня 2004 р. “Про забезпечення організації співпраці з українцями, які проживають за межами України”.

20. Указ Президента України № 370 від 6 квітня 2011 р. "Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади"

21. Указ Президента України № 405 від 6 квітня 2011 р. "Питання Державної Міграційної Служби України"

22. Указ Президента України № 622 від 30 травня 2011 р. "Про Концепцію державної міграційної політики"

23. Постанова Кабінету Міністрів України № 182 від 7 березня 2012 р. “Про внесення змін до Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення і Правил надання послуг поштового зв’язку ”.

24. Постанова Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 р. “Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України ”.

25. Постанова Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 березня 1999р. “Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми”.

26. Постанова Кабінету Міністрів України № 751 від 18 серпня 2010р. “Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю ”.

27. Постанова Кабінету Міністрів України № 251 від 28 березня 2012р. “Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983”.

28. Постанова КабінетуМіністрівУкраїни № 322 від 8 квітня 2009 р. “Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства”.

29. Постанова КабінетуМіністрівУкраїнивід 1 червня 2011 р. N 567 “Про затвердження Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію ”.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

Проблему нелегальної міграції та торгівлі людьми вар­то розглядати в контексті більш глобального та без­прецедентного явища — міжнародної міграції, якій в Україні ще не приділяється належної уваги. Однак по­няття "міграційна сфера людського буття", "масові міграційні переміщення", "міграційні процеси", "міграц­ійний простір", "імміграція", "еміграція", "депортація" тощо дедалі частіше зустрічаються в науковому обігу та практичному вжитку, віддзеркалюючи складні та болісні процеси трансферу населення, на жаль, забарв­леного темними кольорами трагедій людських доль, не­справедливості та брутальності.

А це означає, попри інше, що розглядати нелегальну міграцію та торгівлю людьми необхідно як різновид міжнародної міграції з концептуальними та практич­ними наслідками, що звідси випливають.

Йдеться, зокрема, про науковий дискурс, принаймні, в трьох вимірах — міжнародному (світовому), європейсь­кому та національному. Адже сучасні міграційні проце­си відштовхуються від соціальних переміщень у плане­тарному масштабі та соціальної мобільності населення в національному просторі. Звідси — надзвичайна загос­треність міграційних проблем, від розв'язання яких за­лежить майбутнє тих чи інших країн.

Про розмах міграції, за даними ООН можна судити з таких даних – постійно у стані переміщення знаходяться близько 3-х відсотків населення світу. За даними Міжнародної організації з міграції (MOM) загальна кількість легальних та нелегальних мігрантів у світі становить на сьогодні близько 70 млн осіб. Понад 125 млн. чоловік проживає поза межами країн свого громадянства, а кількість виїзних мігрантів сягає близько мільярда осіб.

Міграційна політика — це система заходів, ресурсів та ме­ханізмів, за допомогою яких держава та суспільство цілеспря­мовано впливають на соціальні переміщення та соціальну мобільність як свого (автохтонного) населення, так і всіх іноетників.

З огляду на це будь-яка держава, в тому числі й України, є своєрідною соціально-політичною системою, в якій міграційні процеси можуть протікати як організовано, так і спонтанно, так би мовити легально та нелегально. Стосовно поняття "міграційні відносини", то воно кореспондується з відносинами, що склада­ються між державою та мігрантами, мігрантами й тим право­вим режимом, який регулюється (визначається) національним законодавством, залежить від правових проблем громадянства, в'їзду-виїзду, облаштування, навчання, працевлаштування, тобто прав і свобод переселенців. Саме тому міграцієзнавство вивчає взаємопов'язані питання міграції, етнополітики, етнічних конфліктів, націоналізму, прав людини та прав меншин, розвит­ку демократії у перехідних суспільствах.

Нелегальну міграцію та торгівлю людьми об'єднує те, що в обох випадках йдеться, з одного боку про грубе порушення прав та свобод людини — прав мігранта, біженця, репатріанта, депор­тованого, трудящого мігранта, з другого — про дискримінацію, насильство щодо жінок — жертв сексуального насильства, контрабанди жінок та заохочування до насильства.

1. Поняття та сутність нелегальної міграції.

Нелегальна міграція є складовою частиною явища, відо­мого як міграція населення. Йому притаманні два види властивостей: загальні та особливі. Перші характерні для будь—яких видів міграції, різновидів і структурних компонентів цих різновидів. Другі є похідними від за­гальних властивостей, однак притаманні винятково не­легальній міграції, визначають її місце в структурі мігра­ційних процесів.

Таким чином, з'ясування сутності та місця нелегаль­ної міграції в структурі міграційних процесів безпосе­редньо залежить від розуміння міграції як соціально-правового явища, її структуризації, а також визначення завдань правового регулювання в даній сфері.

Термін "міграція" походить від латинського "migrate, migro", тобто переміщення, переселення. Наукова літе­ратура та словники містять такі пояснення даного тер­міна:

© переселення, переміщення людей, етносів, їхніх час­тин або окремих представників, пов'язане із зміною по­стійного місця проживання або з поверненням до ньо­го;

© переміщення, переселення населення всередині краї­ни або з однієї країни до іншої;

© соціально-економічний і демографічний процес, що являє собою сукупність переміщень, які здійснюються людьми між країнами, районами, поселеннями;

© переміщення людей через територіальні межі або інші території із зміною місця проживання назавжди або на тривалий період часу;

© переселення, переміщення населення, всередині краї­ни — внутрішні міграції населення, з однієї країни до іншої — зовнішні міграції населення: еміграція, іммігра­ція;

© переміщення людей, зв'язане, як правило, із зміною місця проживання;

© переміщення людей, працівників, зв'язане, переважним чи­ном, із зміною місця проживання та місця роботи;

© міграція людей є процесом їх переселення з метою облаш­тування та працевлаштування.

Аналіз наведених точок зору свідчить, що в більшості ви­падків під міграцією розуміється, із незначними відмінностями, переміщення людей між країнами, адміністративно-територіаль­ними утвореннями; поселення, пов'язане, здебільшого, з тимча­совою або постійною зміною проживання, роботи, укладу життя.

Таким чином, основними ознакамиміграції є:

а) переміщення людей, переселення, пересування, тобто — про­цес;

б)перетинання в процесі пересування як державних, так і адміністративних меж територій;

в) тимчасова або постійна зміна місця проживання або роботи;

г) поліпшення соціально-економічного стану.

Структуру міграційних процесів можна поділити:

1) за територіальною ознакою: а) внутрішні; б) зовнішні;

2) за часовою ознакою: а) постійні чи незворотні; б) тимчасові; в) сезонні; г) кочові; д) маятникові;

3) за способом реалізації: а) організовані;б) неорганізовані;

4) за відношенням до країни: а) еміграція; б) імміграція; в) транзитна міграція;

5) за ступенем контрольованості: а) легальна; б) нелегальна.

Стисло охарактеризуємо складові запропонованої структури. За територіальною ознакою вони є зовнішні та внутрішні. Звернувшись до енциклопедичного словника з питань народонаселення бачимо, що міграції зовнішні — це різновиди пере­міщення або ж переселення, причому лише за обов'язкової умо­ви ретельного врахування перетину адміністративних і тери­торіальних кордонів, у тому числі й міждержавних чи транснаціо­нальних.

Міграції зовнішні часто визначають терміном "міжнародні переселення", тобто виїзд за межі національних територій з ме­тою облаштування чи працевлаштування. Такого роду міграції можна поділити на місцеві, власне регіональні, міжконтинен­тальні та внутрішньоконтинентальні, локальні й планетарні.

Внутрішньою міграцією є переміщення або переселення все­редині того чи іншого ландшафтного регіону або ж соціального утворення, у межах яких здійснюється майже безперервна мігра­ція матеріальних і людських ресурсів, природних та соціальних благ.

За часовою ознакою міграції бувають: постійними або безпо­воротними — переміщення на постійне або довгострокове місце проживання; тимчасовими — переміщення на відносно корот­кий час; сезонними — характеризуються щорічним переміщен­ням, пов'язаним з роботою, кочовими та маятниковими, особли­вістю яких є щоденні поїздки на роботу за межі місця прожи­вання. Зупинимося на кожній з них.

Іншим видом міграції, що має ознаки часового характеру, є маятникова міграція, якій притаманні масові за своїми розміра­ми (масштабами) щоденні, щотижневі або щомісячні переміщення населення від місць помешкання до місць працевлаштування і так само систематично в зворотному напрямку.

Маятникові міграції становлять маршрутні переміщення осіб з пункту А до пункту Б з метою працевлаштування за наймом, а тому в них бере участь значна частина міського й сільського населення. Причиною маятникової міграції такого виду є відсутність роботи в місці проживання та можливість працев­лаштування в іншому місці. В процесі маятникової міграції здійснюється територіальне переміщення одного з головних ре­сурсів виробництва — робочої сили. Таке переміщення має цик­лічний характер (одноденний, щотижневий, щомісячний) і не супроводжується, як правило, зміною місця помешкання.

За способом реалізації міграції поділяють на організовані та неорганізовані. Перші здійснюються за допомогою та за участю держави, відповідних компетентних органів, другі — силами й коштом самих мігрантів без організаційної та матеріальної підтримки з боку певних установ.

Отже, організовані міграції характеризуються соціальним переміщенням та переселенням, як правило, спланованим у часі або просторі, що здійснюються в деяких випадках під соціаль­ним впливом стихійних і навіть спонтанних сил, але згодом вони набувають упорядкованого та цілеспрямованого характеру.

Таким чином, організовані міграції поділяються на два види: а) ті, що здійснюються добровільно; б) ті, що здійснюються при­мусово. Вивчаючи цю проблему, ми дійшли висновку, що важ­ливою ознакою організованої міграції є дія адміністративно-пра­вових норм та наявність певних адміністративно-правових відно­син.

Добровільно організовані міграції, як правило, регулюються за допомогою методів заохочення та стимулювання. Примусово організовані міграції забезпечуються за допомогою примусових методів, про що свідчить їхня назва.

За відношенням до країни міграція поділяється на: емігра­цію; імміграцію; транзитну міграцію.

Еміграція — переселення, вимушене чи добровільне пере­міщення людей зі своєї вітчизни до іншої країни світу з еконо­мічних, політичних або релігійних причин. Еміграція може бути довготривалою (з метою постійного мешкання); тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною — певної пори року або на періодичні заробітки. Інколи еміграція набу­ває масового характеру.

Імміграція — в'їзд до чужої країни на постійне або ж досить тривале навчання, працевлаштування, "втеча" від дискримінації, переслідувань тощо.

Під імміграцією правомірно розуміти всю наявну сукупність переселенців, що облаштувалися на певній території окремих держав. Іммігрантами є всі особи, котрі вселилися чи вселяють­ся на якусь територію з метою облаштування та працевлашту­вання. Поняття імміграція є протилежним терміну "еміграція".

Транзитна міграція — це проїзд громадян третьої країни через територію України.

Законодавець дозволяє транзитний проїзд через територію України в країну призначення за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачене законодавством України. Транзитним проїздом вважається перебування в Україні в межах визначеного в проїзному квитку часу або терміну, фактично необхідного для, перетинання території України на відповідному виді транспорту.

Транзитні мігранти можуть бути, по-перше, легальними, по-друге, нелегальними. Саме нелегальні транзитні мігранти сприй­маються нині як порівняно нова та зростаюча проблема, що вик­ликає занепокоєння. Це, насамперед, викликано зростанням чисельних незаконних операцій, інших правопорушень, злочинів, скоєних зазначеною вище категорією мігрантів.

Отже, за законністю перебування міграція буває: легальна та нелегальна.

Легальна міграція — це перетин міжнародних кордонів і пе­ребування в країні на законних підставах. Такі мігранти в'їжджа­ють до країни за наявності в'їзної візи або інших законних підстав, перебувають у країні протягом окресленого часу (за необхідності та наявності підстав термін перебування може бути продовжений).

Нелегальна міграція характеризується тим, що її суб'єкти залишають країни постійного проживання і проникають на те­риторії інших держав без офіційного дозволу.

Поширення цього явища зумовили ве­ликій інтерес до нього з боку політиків, учених-юристів, пред­ставників засобів масової інформації, творчої інтелігенції, ши­роких кіл громадськості. Термін "нелегальна міграція" почали активно використовувати в нормативних матеріалах, наукових публікаціях, аналітичних матеріалах, публіцистичних виданнях, науково-популярній літературі, газетах, журналах та інших за­собах масової інформації, на симпозіумах, конференціях, "круг­лих столах“, але чіткого визначення цього явища немає. У зв'яз­ку з цим автори пропонують своє визначення "нелегальної міграції".

Нелегальною (незаконною) міграцією є незаконне переміщен­ня через державний кордон, тобто поза пунктами пропуску або з приховуванням від прикордонного та митного контролю, при використані підроблених документів, візи або без таких, само­стійно чи за допомогою третіх осіб, а також проживання на те­риторії країни без належного дозволу компетентних державних органів.

Усвідомлення сутності нелегальної міграції не можливе без з'ясування її місця в структурі міграційних процесів.

Дослідження зовнішньої і внутрішньої міграцій (класифіка­ція за територіальною ознакою) свідчать, що нелегальна мігра­ція існує лише як частина зовнішньої міграції.

Таким чином, можна сказати, що 0,009 — 0,12% зовнішньої міграції складає нелегальна міграція.

Стосовно внутрішніх мігрантів зазначимо, що, як правило, ця категорія осіб є мігрантами легальними, хоча в деяких тота­літарних країнах вони вважалися нелегальними, зокрема в СРСР у 30-х — першій половині 50-х років, коли мешканці сільської місцевості не мали паспортів і були позбавлені права змінювати місце проживання. їхній переїзд до іншого регіону, особливо до міста, міг розглядатися владними структурами як нелегальна міграція. Обставини такого роду в Україні відсутні, тому і немає соціально-економічних підстав для існування внутрішньої не­легальної міграції.

Аналіз міграцій, класифікованих за часовими ознаками, свідчить, що незворотні міграції (переміщення на постійне або тимчасове місце проживання) мають у своїй структурі нелегальну частку.

Значні можливості для дослідження нелегальної міграції мають класифікації міграцій стосовно держави (транзитна, емі­грація, імміграція).

Нелегальна міграція має вагомий відсоток у структурі мігра­ційних потоків. Вона є соціально небезпечним, шкідливим, про­тизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інте­ресам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захво­рювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напру­женості у відносинах між багатьма державами.

Україна ще не має достатнього досвіду державного регулю­вання процесів нелегальної міграції. Тому на сьогодні одним із важливих завдань є продумане розроблення комплексної про­тидії нелегальній міграції.