
- •1. Діловий стиль. Підстилі, ознаки, мовні засоби. Призначення
- •2. Науковий стиль. Його призначення, мовні особливості і різновиди. Найтиповіші наукові тексти. Анотація, рецензія, тези, конспект, реферат.
- •3. Поняття «літературна мова», «офіційна мова», «державна мова»
- •4. Ознаки літературної мови. Норми літературної мови.
- •5. Культура усного і писемного мовлення
- •6. Публічний виступ. Вимоги до публічного виступу. Жанри публічного виступу
- •7. Мовленнєва професійна компетенція. Мовний етикет.
- •8. Індивідуальні та колективні форми усного фахового спілкування
- •9. Функції та види бесід. Стратегії поведінки під час ділової бесіди
- •10. Наради, збори, перемовини, дискусії, дебати як форми обговорення професійних проблем.
- •11. Етикет телефонної розмови. Форми звертання в діловій мові.
- •12. Терміни. Використання термінів в фаховій мові.
- •13. Ділові папери.
- •14. Документ. Його функції.
- •15. Класифікація документів
- •16. Реквізити. Вимоги до змісту та розташування реквізитів.
- •17. Вимоги до тексту документа
- •18. Публіцистичний стиль. Головні ознаки публіцистичного стилю
- •19. Засоби невербальної комунікації
- •1. Мова тіла:
- •20. Лексикографія. Типи словників
- •21. Суть і види перекладу.
- •23. Ділове листування. Види листів: оферта, лист-запит, лист-повідомлення, супровідний лист.
- •24. Трудова угода. Контракт
- •25. Термін. Види термінів. Основні ознаки терміна. Стандартизація термінології
- •26. Візитна картка. Види візитних карток
7. Мовленнєва професійна компетенція. Мовний етикет.
Мовленнєва компетенція − це вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.
Мовленнєва компетенція – нормами вербального й невербального спілкування.
Критерії оцінки показника “мовна/мовленнєва компетенція та компетентність особистості”:
- досконале володіння нормами мови та технікою мовлення
- уміння правильно використовувати вербальні та невербальні знакові системи у процесі комунікації.
Чинники, які впливають на мовну і мовленнєву компетентність:
- лексична компетенція – наявність певного запасу слів для обслуговування професійно-мовленнєвої та інших видів діяльності і спілкування; датність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів (фігур і троп), приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів тощо.
- фонетична компетенція – правильна вимова усіх звуків рідної мови, звукосполучень згідно з орфоепічними нормами, наголосів, добре розвинений фонетичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила і висота голосу, логічні наголоси тощо);
- граматична компетенція – вживання граматичних форм рідної мови згідно з законами й нормами граматики (рід, число, відмінок, кличний відмінок тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм; діамонологічна компетенція – володіння діалоговими і монологовими техніками спілкування, технікою ведення спору, технікою упізнавання невербальної знакової системи, технікою роботи з текстовим матеріалом тощо.
Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. Загальноукраїнські правила і норми мовленнєвого етикету поширені на всіх теренах, де проживають українці. Але поряд із ними – не замінюючи, а швидше доповнюючи їх – вживаються і дещо відмінні засоби поштивого спілкування, засновані на місцевих традиціях, звичаях, обрядах і віруваннях.
Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.
Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.