5. Культура усного і писемного мовлення

Культура мови - дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ. мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Культура мови - це розділ науки про мову, в якому розглядаються питання дотримання мовних норм і доречності вживання виражальних засобів мови в мовленні у залежності від різних умов спілкування людей.

У культурі мовлення виділяють дві сторони:

1.правильність мовлення;

2. мовленнєва майстерність.

Правильність мови - це дотримання мовних норм сучасної української літературної мови. Ті, що говорять і пишуть з точки зору норми оцінюють мову як правильну (норма) або неправильну (помилка).

Мовленнєвий майстерність - це володіння умінням, дотримуватися мовної норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для вираження думки і відносини.

К. м. оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стилістичної вправності, майстерності мовця у використанні синонімів, у доборі варіантів висловлювання тощо. Існують, зокрема, синтаксичні засоби увиразнення ораторської мови — риторичні питання, звертання до слухачів, різноманітні форми діалогізації мови, які надають оратор. стилеві емоційності, невимушеності, жвавості.

Висока К. м. означає володіння стилістичним багатством мови, уникнення у мовній практиці газетних штампів, канцеляризмів, діалектизмів, досягнення такої усної і писемної форми спілкування, яка б найповніше, найточніше передавала зміст думки. Мовні стереотипи, недбалість у висловленні — це бідність думки.

К. м. безпосередньо пов’язана із станом нормування, кодифікації літературної мови, відбитим у словниках, граматиках, практ. курсах мови.

Культура усної мови — це традиції усного спілкування освічених кіл суспільства, багатого на варіанти порівняно з культурою писемної мови.

6. Публічний виступ. Вимоги до публічного виступу. Жанри публічного виступу

Публічний виступ – це різновид усного спілкування.

Жанри публічних виступів:

1)громадсько-політичні промови, (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукової дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Жанри публічного виступу:

- доповідь (звітна, ділова, політична)

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати

активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

- промова (агітаційна, мітингова, ювілейна)

Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як

правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

- бесіда

Бесіда – розмова з невеликою кількістю участників, що охоплює здебільшого декілька питань. Головне завдання бесіди – залучити присутніх до розмови, спонукати їх до викладення своїх позицій і думок.

Важливим для цього жанру публічного виступу є простий та стислий виклад основних положень обраної теми, її розвиток через систему запитань і відповідей.

- лекція

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

- репортаж.

Репортаж — це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж — це розповідь очевидця або учасника події. Новина тут обростає суб'єктивними враженнями спостерігача та його співпереживаннями. Репортаж може бути коротким або значним за розміром.

Вимоги до публічного виступу:

1) Поведінка оратора

Оратор повинен дотримуватися цілого ряду вимог, пов'язаних з його поведінкою:

- природність, позбавлена штучності й афектації; доброзичливість, теплота в ставленні до слухачів;

- повага до них, намагання не «звеличувати» своєї особи, не при­нижувати слухачів питаннями типу «Вам зрозуміло?», не ображати їх переходом на розмовний жаргон;

- зосередженість, серйозність оратора, який не демонструє слухачам того, що тема йому набридла, що він уже втратив до неї інтерес;

- це глибока внутрішня переконаність.

2) Якості промовця

Переконливість — одна з найважливіших якостей виступу. Вона має вирішальний вплив на слухачів, бо формує їх світогляд, посилює громадську активність, визначає спрямування їх думок і дій.

Насамперед переконливими вважаються виступи зрозумілі, такі, що не викликають сумнівів, бо узгоджуються з явищами дійсності, виступи, які породжують відчуття впевненості в правильності почутого і емоційне задоволення від цього.

Для досягнення переконливості і доказовості виступу необхідно, щоб він був несуперечливим, послідовним й аргументованим. Значною мірою тут сприяє вміле використання дедуктивного та індуктивного методів побудови викладу (залежно від рівня знань аудиторії, від її психологічної атмосфери, а також від ступеня трудності і новизни матеріалу).

Проблеми етики

Не менш важливі тут і проблеми етики: щоб бути переконливим, доповідач має говорити про головне (не розпилюватися на дрібниці); не дозволяти слухачам відходити від теми (у своїх репліках і запитаннях); бути надзвичайно уважним до того, як слухачі реагують на сказане, не залишати реплік з місця, запитань, шуму поза своєю увагою і уникати «тиску» на слухачів своїми знаннями, ерудицією, авторитетом; загалом слід не «давити» на слухачів, а тактовно «вести» їх обраним шляхом аргументації (для цього доповідач має говорити, а не читати з листа: він примусить тоді аудиторію мислили разом з ним, бо формуватиме думки у неї на очах).

Вимоги до мови оратора

1. Точність формулювань

2. Стислість, небагатослівність

3. Доречність

4. Приступність,

5. Виразність

6. Своєрідність, оригінальність

7. Краса мови