3. Поняття «літературна мова», «офіційна мова», «державна мова»

«Літературна українська мова» - унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організаціє., розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був Котляревський. Основоположником сучасної української літературної мови вважають Т.Шевченка.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав.

Державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації).

На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни “офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”, наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова Італії – італійська.

В юридичному аспекті поняття “офіційна мова“ близьке до поняття “державна мова”.

Відмінність між ними полягає лише в тому, що для статусу державної мови обов’язковим є його офіційне законодавче закріплення, відповідне нормативне оформлення, у той час як статус офіційної мови не передбачає обов’язкового проголошення законодавчою владою.

4. Ознаки літературної мови. Норми літературної мови.

Ознаки літературної мови:

1)нормативність;

2)багатий лексичний фонд;

3)розгалужена система стилів;

4)багатофункціональність (використання у всіх сферах комунікації);

5)наявність усної і писемної форм.

Основною її ознакою є наявність норм, тобто історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності. Отже, літературна мова — це внормована (або кодифікована) мова суспільного спілкування.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.

- Лексична норма - це відбір словесних засобів які сприяють встановленню певного мовного стилю.

- Орфографічна норма - це орієнтація в написанні на останнє видання “Українського правопису” та на нормативні словники.

- Граматична норма - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень.

- Орфоепічна й акцентна - це правила вимови й наголосу.

- Стилістична норма - використання мовних засобів, властивих певному стилю.

- Пунктуаційна норма - вживання розділових знаків.