17. Вимоги до тексту документа

- достовірність та об”єктивність

-максимальна стислість при повноті інформації

- смислова точність

-бездоганне юридичне формулювання

- прямий порядок слів у реченні

- не використовувати в одному реченні однокориневі слова, тавтології

- використання стійких словосполучень

- викорстання нейтрального тону

- текст викладається від третьої особи

- від першої особи пищуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази

- не вживати образних виразів, емоційно-забарвлених слів і синтаксичних конструкцій

- використовувати мовін засоби, що зрозумілі широкому колу читачів

- використовувати форми вічливості

18. Публіцистичний стиль. Головні ознаки публіцистичного стилю

Сфера поширення: громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність.

Призначення: вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до дільності, пропаганда певних думок, переконань, агітація за втілення їх у життя, сприяння розвитку суспільства

Система мовних засобів:

1. поєднання елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів

2. суспільно-рполітична лексика, політичні заклики, гвсла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників тощо)

3. багатозначна лексика, що привертає увагу читачів і впливає на них

4. емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори

5. пристрасний і оцінний тон мовлення

Стилістичні норми:

1. монологічна або діалогічна форма викладу,

2. поєднання логічних доказів

3. точність висловлювання нпаукових положень з емоційно-експресивною образністю

4. використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор

Підстилі:

1. стиль ЗМІ

2. художньо-публіцистичний стиль (памфлети, нариси, флейтони)

3. есе

4. науково-публіцистий стиль

19. Засоби невербальної комунікації

Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації.

До засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла:

а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя й фігури, зумовлена будовою тіла); артефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика); система запахів (природні, штучні);

б) динамічна експресія — текесика (система дотиків, потиску руки, поплескування); просодика (характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент); екстралінгвістика (використання пауз, покашлювання, сміху, позіхань, плачу); кінесика (комунікативно значущі рухи): виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода); контакт очей (спрямованість руху, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук).    2. Міжособистісний простір: а) дистанція;

б) взаємне розміщення під час спілкування.

   3. Часові характеристики: а) час спілкування; б) запізнення; в) затримка дій.

20. Лексикографія. Типи словників

Лексикографія – розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділ. на енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними в характері матеріаолу, який описується в статті: об"єкт опису в енциклопедії – поняття; у філологічному словнику – слово.

Енциклопедичними словниками називаються словники, у яких наводяться відомості про позначувані словами явища і предмети, а також наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відо-мості про населені пункти, країни, різні події тощо.

У філологічних словниках наводиться інформація про слова (тлумачення прямих і переносних значень слів, з’ясування семан-тичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову або походження).

Типи філологічних словників:

- орфографічні словники (у них подано відомості про правильне написання слів відповідно до діючих орфографічних норм);

- етимологічні словники (подають основні відомості про походження і генетичні зв’язки слів);

- тлумачні словники (у них подано опис значень слів, граматич-ну, семантичну інформативність, відомості про образне вживання, ілюстративний матеріал – цитати з творів письменників).

- словники іншомовних слів – різновид тлумачних

- термінологічні словники

- орфоепічні словники – довідники з правильної літературної вимови і нормативного наголосу.

- акцентологічні – словники, в яких подано нормативне наголошування слів

- перекладні

- історичні

- діалектичні

- фразеологічні

-словник синонімів

- словник антонімів (антонім – слова з протилежним значеннням)

- словник омонімів (омонім – слова, які звучать та пишуться однаково, але різне знач.)

-словник паромінів (паронім - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням: білити і біліти; сильний і силовий)

- частотні словники (частота вживання слів)

- тощо