15. Функціональне районування території

В основу функціонального районування покладено облік рекреаційно-туристичних властивостей території і можливість їх використання для конкретних видів діяльності чи груп населення. Під властивостями території розуміється ступінь розвитку загальнооздоровчих функцій чи еволюція форм освоєння території. Критерії оцінки Визначаються як абсолютна, чи відносна чисельність підприємств сфери, рівень їх спеціалізації та зв’язків. Для розробки схеми районування, яка враховує тенденції розвитку рекреаційно-туристичної діяльності, використовуються показники концентрації підприємств відпочинку і санаторно-курортного лікування.

Залежно від глибини процесів територіальної диференціації рекреаційно-туристичної діяльності використовується одноступенева чи багатоступенева схема районування.

Деякі автори в дослідженні процесів і явищ рекреаційно-туристичної сфери виділяють три класи районування: залежно від окремих природних факторів, придатності території для реалізації певних видів відпочинку та можливості забезпечення потреб кожної із соціальних груп населення.

Перший клас ураховує значну роль природних чинників у рекреаційно-туристській діяльності. Технологія його застосування передбачає виділяти «однофакторні» види районування (бальнео - і кліматолікування) природних умов і ресурсів для різноманітних видів відпочинку. Іноді виникає необхідність отримання синтезованої оцінки від усіх видів природно-рекреаційних ресурсів.

Другий клас районування відображає придатність територій до окремих видів рекреаційно-туристичної діяльності. В 80-х роках статус видів рекреаційно-туристської діяльності мали спеціалізовані мережі рекреаційного обслуговування – курортне лікування, оздоровчий відпочинок, іноземний туризм й інше. Як приклад сучасного трактування можна виділити наступні види: пішохідний туризм, автотуризм, спелеотуризм, короткочасний відпочинок, довготерміновий відпочинок, полювання, рибальство, санаторно-курортне лікування та оздоровлення, збирання лікувальних рослин та грибів, екскурсії, скелелазіння.

Одним із різновидів рекреаційно-туристичного районування за критерієм придатності територій до видів рекреаційно-туристської діяльності є інтегральне рекреаційно-туристичне районування. Його можливо трактувати як виявлення і вивчення об’єктивно сформованих регіональних рекреаційно-туристських систем під впливом сукупності ресурсних і соціально-економічних чинників. До сильних сторін комплексного районування відноситься можливість охоплення більшої кількості об’єктів. Але в результаті синтезу використовується не вся сукупність властивостей, а тільки більш істотні. В практиці управління рекреаційно-туристичною сферою доцільно використовувати критерії районування обох класів. Для визначення альтернатив розвитку природно-ресурсного потенціалу, позиціонування місця рекреаційно-туристичної сфери і формування пріоритетів у регіональній політиці одного ресурсного районування замало. Воно лише відображає внутрішньогалузеві зв’язки і не стосується всього спектру територіального поділу праці. Наступний етап дослідження ув’язує еколого-рекреаційне районування з інтегральним соціально-економічним поділом території.

Третій клас районування враховує, що в ролі суб’єктів рекреаційно-туристичної діяльності виступають соціальні групи (соціально-демографічні та соціально-психологічні), народонаселення районів і країн. Соціально-економічне районування виявляє територіальну диференціацію потреб і здійснює виділення регіональної рекреаційно-туристичної системи за соціологічними критеріями, такими як структура видів діяльності та оцінка їх суспільної значимості. За умов комплексного розвитку рекреаційно-туристичної діяльності не можливо орієнтуватись лише на потреби населення. Необхідними складовими цього процесу є існування супутніх галузей господарства і забезпечення кадровим потенціалом. Урахування цих елементів при районуванні веде до раціоналізації суспільного поділу праці.