12. Співвідношення земельного права з екологічним правом.

Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом зумовлюється станом землі як об'єкта навколишнього природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і перебуває в екологічному взаємозв'язку та взаємодії з усім довкіллям. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель та порядком їх використання, земельне право в той же час містить норми, які передбачають спеціальні вимоги, що забезпечують збереження навколишнього природного середовища. У свою чергу, в екологічному законодавстві є численні норми загального і спеціального характеру, реалізація яких передбачає забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.

Безпосередній зв'язок між нормами земельного права та нормами гірничого, водного і лісового права, нормативно-правовими актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства полягає в неможливості використання цих природних ресурсів без використання водночас просторового базису, яким є земля.

Відокремлене регулювання природно-ресурсних відносин виражається у наявності роздільної кодификації земельного, гірничого, водного і лісового законодавства. При цьому в чинному законодавстві про природні ресурси передбачаються спеціальні норми, які враховують взаємозв'язок природних ресурсів, і регламентують запобігання несприятливим наслідкам впливу використання одних природних ресурсів на інші ресурси природного походження. Так, відповідно до ст. 18 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р., однією з основних вимог щодо проведення гірничих робіт є додержання гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля, приведення земельних ділянок у стан, придатний для використання за призначенням згідно з Земельним кодексом.

13.

Основні проблеми:

* Забезпечення правового регулювання ринку земель, частково це питання вирішено законодавством.

* Зняття мораторію на продаж земель с/г призначення.

* Розмежування земель державної і комунальної власності

* Інвентаризація земель

* Реєстрація прав на землю

* Реєстрація через земельний кадастр.

Оцінюючи сучасний стан земельного права в Україні, автори погоджуються, що воно має перехідний характер — від радянського земельного права до якісно нового за своєю суттю, функціональне призначення якого після завершення земельної реформи полягатиме в утвердженні нового земельного ладу відповідно до Конституції України. Майбутній розвиток земельного права має відбуватися з урахуванням сучасних тенденцій та перспектив правового регулювання земельних відносин, а саме: застосування комплексного підходу до вибору правових форм, норм, методів, принципів публічного і приватного права до регулювання земельних відносин з метою забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів у використанні землі; недосконалість земельно-правової системи зумовлює необхідність розробки нової юридичної моделі правового регулювання земельних відносин відповідно до Конституції України; розвиток земельного законодавства потребує прийняття нового Земельного кодексу України, а також спеціальних законів з питань цільового використання

земель, розмежування земель державної та комунальної власності, консолідації сільськогосподарських земель, державної реєстрації прав на земельні ділянки тощо; розбудова земельного права України має здійснюватися з урахуванням сучасних процесів адаптації земельного законодавства до правової системи Європейського Союзу (ЄС) та вимог Світової організації торгівлі щодо використання й охорони землі.

З огляду на викладене, рецензована праця є важливим теоретичним внеском і практичним кроком у напрямі вирішення нагальних проблем сучасного аграрного, земельного, екологічного і господарського права та законодавства, вона буде надзвичайно корисною широкому юридичному загалу. Врахування ж отриманих доктринальних здобутків у законотворчому процесі сприятиме підвищенню якості законів, ефективності функціонування системи права України.

ЗВЕРНУТИ УВАГУ!!!!

!!!!Аналізуючи чинний ЗКУ з погляду його ефективності, к.ю.н., старший науковий співробітник, заступник завідувача відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Павло Кулинич у доповіді «Кодифікація земельного законодавства України: ретроспектива та перспектива» зауважив, що цей документ є не продуктом кодифікації, а наслідком приведення норм Земельного кодексу 1992 р. у відповідність до положень Конституції України. Оскільки чинний ЗКУ не діє повною мірою, неможливо оцінити його ефективність до закінчення дії Перехідних положень. Науковець вважає, що до завершення земельної реформи недоцільно кодифікувати земельне законодавство. Вчений звернув увагу на те, що в історії земельного права України не було такого періоду, впродовж якого земельні відносини регулювалися б лише одним правовим актом – Земельним кодексом. Практично всі земельні кодекси регулювали земельні відносини у тісній взаємодії з іншими земельно-правовими актами, прийнятими як до введення в дію чергового Земельного кодексу, так і після його затвердження. Чинний ЗКУ є законодавчим актом, у якому кодифіковані лише основні, найпринциповіші положення та норми земельного законодавства України. Кодекс не містить усіх його норм, що робить необхідним прийняття низки інших законодавчих актів з питань регулювання земельних відносин, які розвиватимуть та доповнюватимуть норми ЗКУ. Отже, його слід вважати неповним кодексом, тобто кодексом, у якому кодифікована лише частина норм земельно-правових актів. Пан Кулинич вважає, що юридичні передумови для розробки та прийняття повного ЗКУ виникнуть тоді, коли, по-перше, буде повністю сформоване земельне законодавство України, норми якого врегулюють усі види земельних відносин без будь-яких прогалин, та, по-друге, всі або більшість земельно-правових норм забезпечуватимуть стабільність розвитку земельних відносин в Україні. На думку вченого, в подальшому кодифікувати земельне законодавство необхідно на рівні правового регулювання використання окремих категорій земель. Доцільним видається прийняття Закону України «Про агроландшафти» з метою правової охорони таких природних об’єктів, як лісосмуги, що їх використовують сільськогосподарські товаровиробники. Доповідач запропонував створити об’єднаний орган для вироблення консолідованої наукової позиції щодо нормотворчості в галузі земельних відносин, наприклад Асоціацію юристів-екологів. Запропоновано також на законодавчому рівні закріпити необхідність проведення громадської наукової експертизи проектів нормативно-правових актів. Наукові підходи до аналізу ЗКУ із виявленням його залежності від низки інших джерел земельного права запропонував к.ю.н., доц. кафедри трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка Володимир Федорович. У доповіді «Завдання та шляхи систематизації земельного законодавства України» вчений зауважив, що завдання галузевої систематизації мають базуватись на завданнях ЗКУ. На його думку, у першу чергу треба провести офіційну інкорпорацію земельного законодавства, яка прирівнюється до офіційного опублікування. Наступним кроком має бути консолідація земельного законодавства. Лише на базі вказаного консолідованого акта можлива подальша кодифікація земельного законодавства із прийняттям нового кодифікаційного акта – ЗКУ. Йому мають бути властиві основні ознаки кодифікаційних нормативно-правових актів, а саме: висока цілісність і внутрішня узгодженість, структурний поділ на частини з виділенням загальної

частини, відносна зовнішня стабільність та пріоритетність у структурі законодавства того ж рівня. Водночас за неможливості прийняття єдиного кодифікованого акта земельного законодавства України доцільно прийняти три акти цього ж рівня – ЗКУ (охоплює загальні положення, правові форми використання земель, правовий режим окремих видів земель), Землевпорядний кодекс України (землеустрій, моніторинг, кадастр, інші функції управління, охорона земель) та Містобудівний кодекс України (планування та забудова територій, використання земель у межах населених пунктів для містобудівних потреб).