70. «Розстріляне відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Історичні передумови

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Літературні об'єднання

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич.

71.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників».

Шістдесятники — нова літературно-мистецька та суспільно-політична течія серед української інтелектуальної еліти наприкінці 1950-х — на початку 1960-х pp.

Для початкового періоду «шістдесятництва» характерними були пошуки «правди і чесної позиції», нових форм творчості, відмова від офіційних канонів мистецтва соціалістичного реалізму. Символом творчої розкутості, були позначені поети і прозаїки І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, Л. Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, В. Дрозд, І. Дзюба, художники А. Горська, П. Заливаха, В. Зарецький, Л. Семикіна, композитори Л. Грабовський, В. Гордянський,та ін.

Молоді митці створювали позаофіційні об'єднання — клуби творчої молоді, які проводили культурно-просвітницькі акції, спрямовані на захист національної спадщини українського народу. Перше об'єднання «Сучасник», виникло у Києві наприкінці 1959 р. президент Л.Танюк.

Члени КТМ організовували лекції з історії України, етнографічні свята, літературно-художні вечори, присвячені творчості відомих діячів української культури, влаштовували краєзнавчі експедиції, створено студентський фольклорний мандрівний хор «Жайворонок». 1962 р. було створено клуб творчої молоді «Пролісок» у Львові. У квітні 1968 р. клуб творчої молоді виник у м. Придніпровську Дніпропетровської області.

Зростання активностішістдесятників, висловлення власної позиції щодо визначення форм мистецького самовираження сприймалося ідеологічним апаратом ЦК КПУ як реальний шлях до національно-культурного відродження, ототожнювалося з українським буржуазним націоналізмом. Після 1963 р. зазнала гонінь творчість поетів-шістдесятників Л. Костенко, І. Калинця, В. Голобородька.У 1964 р. були ліквідовані клуби в Києві, Львові, а у квітні 1968 р. у Придніпровську.

Переслідування молодіжних об'єднань, заборона проведення культурно-просвітницьких акцій «шістдесятників» стали стимулом для формування опозиційних настроїв серед української інтелігенції. З’явився самвидав — засіб поширення позацензурної літератури, учасників національно-визвольного руху. Серед матеріалів самвидаву були позацензурна поезія В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, В. Стуса, праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», В. Чорновола «Лихо з розуму», наукова розвідка М. Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання?», памфлети В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берії».

Центрами самвидаву були Київ, Львів, Тернопіль, Харків, Черкаси.